Постанова

від 23.01.2019 по справі 198/339/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 198/339/16-ц

провадження № 61-18043св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Юр'ївська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Відділ Держгеокадастру в Юр'ївському районі Дніпропетровської області, Варварівська сільська рада Юр'ївського району Дніпропетровської області, Юр'ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року в складі судді Маренич С. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Юр'ївська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Відділ Держгеокадастру в Юр'ївському районі Дніпропетровської області, Варварівська сільська рада Юр'ївського району Дніпропетровської області, Юр'ївська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності на 3/4 частини земельної ділянки, визнання права власності на 1/4 частини земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача - ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 5,766 га, яка розташована на території Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області. На час смерті батька ОСОБА_1 була неповнолітньою. За життя ОСОБА_5 заповіту не склав. Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася мати спадкодавця ОСОБА_6, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_5, до складу якої увійшла вказана земельна ділянка. У квітні 2014 року померла ОСОБА_6, спадщину після якої прийняла її дочка ОСОБА_2 Вказувала, що на час відкриття спадщини позивач була малолітня, не могла вчасно звернутися до нотаріуса з відповідною заявою, тому має право на спадщину, оскільки проживала разом зі спадкодавцем.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 лютого 2006 року, видане держаним нотаріусом Юр'ївської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме в частині визнання за нею права власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 5,766 га, яка розташована на території Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 травня 2015 року, видане державним нотаріусом Юр'ївської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6, а саме в частині визнання за нею права власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 5,766 га, яка розташована на території Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області; припинити право власності ОСОБА_2 на 3/4 частки спірної земельної ділянки; визнати за нею (ОСОБА_1.) право власності на 1/4 частку спірної земельної ділянки.

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, тому наявні правові підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_1 ще до свого повноліття знала про своє порушене право щодо успадкування земельної ділянки після смерті батька ОСОБА_5 лише бабою ОСОБА_6 Разом з тим, обчислення строку позовної давності у даному випадку має відраховуватися з дати досягнення позивачем повноліття, тобто - з 15 квітня 2009 року. З вищезазначеними позовними вимогами ОСОБА_1 звернулася до суду 20 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач як спадкоємець першої черги прийняла спадщину після ОСОБА_5, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Разом зі спадкодавцем проживали його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4, які також прийняли спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину. Строк позовної давності до спірних правовідносин не може бути застосований. Відповідач безпідставно успадкувала всю спірну земельну ділянку, хоча фактично має право на 1/4 частку цього майна.

07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_5 та ОСОБА_3

ОСОБА_5 за життя на праві власності належала земельна ділянка площею 5,766 га, яка розташована на території Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємицею майна померлого ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом є його мати ОСОБА_6, яка також є бабою позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 померла .

Після смерті ОСОБА_6 земельну ділянку площею 5,766 га, яка розташована на території Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, успадкувала її дочка ОСОБА_2

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до довідки Варварівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області від 15 серпня 2016 року ОСОБА_5 на момент смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5, був зареєстрований і проживав у домоволодінні АДРЕСА_1, де також проживали його дружина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

26 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Юр'ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5

Постановою Юр'ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5.

Встановлено, що на час смерті ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_5) позивач була неповнолітньою.

Дружина померлого ні в своїх інтересах, ні в інтересах неповнолітньої доньки, ні син померлого у встановлені законом строки не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

Позивач досягла повноліття 15 квітня 2009 року.

На час смерті баби ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_6) позивачу виповнилося 23 роки.

ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач звертала увагу на те, що позивачеві було відомо про наявність виданого ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом, тому вона після набуття повної цивільної дієздатності повинна була звернутися до суду з цим позовом, проте подала його до суду лише через дванадцять років після відкриття спадщини. Інші спадкоємці також не зверталися до нотаріуса та суду з відповідними заявами, оскільки вони погодилися на прийняття спадщини ОСОБА_6

У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просила застосувати строк позовної давності.

Суди також встановили, що позивач не зверталася до суду зі вказаними позовними вимогами раніше, оскільки баба за життя обіцяла успадковану нею земельну ділянку після смерті батька залишити у спадок брату позивача, з чим вона погоджувалася.

Вказані обставини ОСОБА_1 не заперечувала та вказувала, що про оформлення спірної земельної ділянки бабою ОСОБА_6 на своє ім'я їй стало відомо ще з 2006 року. Позивач також вказувала, що вона не знала, що, будучи неповнолітньою, прийняла спадщину після батька, а дізналася про ці обставини лише перед поданням позову.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує.

Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 319 ЦК України.

Аналізуючи положення частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України ( власність зобов'язує ) необхідно зазначити, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.

Наведене дозволяє дійти висновку, що позивач, у разі набуття статусу власника майна на підставі спадкування за законом, наділена обов'язками щодо утримання такого майна.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Зазначаючи в позовних вимогах, що позивач не знала про оформлення права власності на земельну ділянку за своєю бабою, позивач не навела належних та допустимих доказів, які свідчили б про її необізнаність протягом 12 років в цілому та 7 років після досягнення повноліття та, крім цього, спростовуються встановленими судами обставинами справи в судовому засіданні.

Зокрема, в судовому засіданні суду першої інстанції 22 серпня 2016 року позивач вказувала, що на момент досягнення повноліття вона знала про оформлення спадщини на бабу (ОСОБА_6.), однак до суду не зверталася, бо не знала, як оформити спадок.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов'язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93).

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, тому наявні правові підстави для застосування норми частини четвертої статті 267 ЦК України.

Суд першої інстанції перевірив доводи відповідача про застосування строків позовної давності, вирішив указане питання відповідно до норм матеріального права, у судовому рішенні зазначив, коли позивачу стало відомо про її порушене право та можливість звернення до суду з цим позовом, тоді як із зазначеним позовом вона звернулася лише у травні 2016 року.

Суди також врахували, що при прийнятті спадкоємцем спадщини після смерті спадкодавця, з видачею іншому спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, спадкові права порушуються, а тому на вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину поширюються загальний строк позовної давності, тому доводи касаційної скарги в цій частині не є обгрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська