Рішення

від 06.02.2019 по справі 826/6694/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2019 року № 826/6694/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн доГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2018 р. № 0003851401 та № 0003841401 В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сфералайн звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2018 р. № 0003851401 та № 0003841401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.06.2018 р. відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.09.2018 р. ухвалено перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 21.03.2018 р. № 65/26-15-14-07-01-03/37404411 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

В судове засідання сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

За клопотанням сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Сфералайн (код ЄДРПОУ 37404411) з питань дотримання вимог податкового законодавства за червень - вересень 2015 року при здійсненні фінансово-господарських операцій із контрагентом - постачальником ТОВ Укрінженіринг Він (код ЄДРПОУ 39474831), за листопад-грудень 2015 року та січень 2016 року при здійсненні фінансово-господарських операцій із контрагентом - постачальником ТОВ Мармар Тех (код ЄДРПОУ 39419330).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

-п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 9, ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.4 ст. 2 наказу МФУ Про затвердження Положення про документальне забезпечення у бухгалтерському облік від 24.05.1995 р. № 88, наказу МТУ від 14.10.1997 р. № 363 Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , наказу МФУ від 10.01.2007 р. № 2 Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів , Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом МФУ від 29.11.1999 р. № 290, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 316 877 грн.;

п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 352 085 грн.

За результатами перевірки складено акт від 21.03.2018 р. № 65/26-15-14-07-01-03/37404411 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 03.04.2018 р. № 0003841401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 326 798,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 316 877,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9 921,50 грн.;

від 13. 03.04.2018 р. № 0003851401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 528 127,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 352 085,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 176 042,50 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

З акта перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено безпідставне віднесення до складу витрат та податкового кредиту відповідних сум вартості послуг, придбаних у контрагентів, у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій, а саме: в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів позивачу; до перевірки не надано всіх необхідних документів, які відповідно до договору поставки є обов'язковими; наявні вироки суду, якими підтверджується фіктивність підприємств контрагентів позивача; оскільки послуги фактично не поставлені, на думку відповідача, сума витрат не повинна відноситись до витрат, що враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами; мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.06.2015 р. № 01-06/2015, відповідно до умов якого, за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги з випробування силового кабелю в обсязі та на умовах, визначених у додатках до Договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.06.2015 р. № 01-06/2015, додатків №№ 1,2,3 до Договору від 02.06.2015 р. № 01-06/2015, актів про надання послуг від 30.06.2015 р. № 33, від 31.07.2015 р. № 151, від 26.08.2015 р. № 74, від 30.09.2015 р. № 109, від 30.10.1015 р. № 99, виписки по особовому рахунку та платіжні доручення.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.06.2015 р. № 02/06/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по перемотці та пакуванню бунтованого кабелю замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 02.06.2015 р. № 02/06/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього Договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м.Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 Договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силам та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.06.2015 р. № 02/06/2015, актів про надання послуг від 30.06.2015 р. № 34, від 31.07.2015 р. № 152, від 26.08.2015 р. № 75, від 30.09.2015 р. № 110, від 30.10.1015 р. № 100, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 04.06.2015 р. № 03/06/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по вантажним роботах товарів, вантажів та майна замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 04.06.2015 р. № 03/06/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього Договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м.Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 Договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силам та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 04.06.2015 р. № 03/06/2015, актів про надання послуг від 26.08.2015 р. № 76, від 30.09.2015 р. № 111, від 31.10.1015 р. № 101, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (підрядник) укладено договір від 03.06.2015 р. № 03/06/2015, відповідно до умов якого, замовник доручає, а підрядник бере на себе обов'язки виконати наступні зобов'язання: монтажні роботи для виробничого корпусу виробництва АФІ ПАТ Фармак за адресою: Сумська обл., м. Шостка, вул. Гагаріна 1/174.

Відповідно до п. 1.1.2 Договору, виконані підрядником роботи оплачуються замовником відповідно до специфікації № 1 до даного Договору та актів передачі-приймання робіт. З моменту підписання специфікація становить невід'ємну частину цього Договору.

Монтажні роботи виконуються із матеріалів замовника (п.1.3 Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору від 03.06.2015 р. № 03/06/2015, акту про надання послуг від 01.07.2015 р. № 8, виписки по особовому рахунку та платіжні доручення.

При цьому, контролюючим органом встановлено, що за перевіряє мий період між позивачем (замовник) та ТОВ Арматех Буд (попередня назва ТОВ Мармар Тех ) (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.09.2015 р. № 09/5/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по вантажним роботах товарів, вантажів та майна замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 02.09.2015 р. № 09/5/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього Договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м.Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 Договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силам та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 Договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.09.2015 р. № 09/5/2015, актів про надання послуг від 09.10.1015 р. № 18, від 30.11.2015 р. № 37, від 31.12.2015 р. № 83, від 25.01.2016 р. № 8, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, електромонтажні роботи, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; неспеціалізована оптова торгівля; діяльність у сфері архітектури та будівництво житлових і нежитлових будівель.

Як зазначено позивач, послуги у контрагентів придбавались з метою виконання зобов'язань перед третіми особами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували подальший рух отриманих послуг, або докази наявності замовників, які замовили надані послуги, та неможливість їх виконання без посередньо позивачем.

Крім того, позивачем не надано всіх необхідних документів на підтвердження виконання вищезазначених договорів, зокрема матеріали справи не містять додатків до Договорів, специфікації та доказів передачі матеріалів замовника підряднику для їх подальшого монтажу.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а отримані послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи підтверджують, що за перевірений період позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами у зв'язку з отриманням послуг.

Проте, суд звертає увагу, що наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, придбаних у контрагентів, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

У свою чергу, суд звертає увагу на вирок Печерського районного суду м.Києва від 18.04.2016 р. по справі № 757/9289/16-к, яким ОСОБА_2. (керівника ТОВ Укрінженіринг Він ) визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України та вирок Печерського районного суду м.Києва від 05.04.2016 р. по справі № 757/13559/16-к, яким ОСОБА_1 (керівника ТОВ Арматех Буд (попередня назва ТОВ Мармар Тех ) визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

За встановлених у вироках обставин вбачається, що підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані на підставних осіб, які не мали наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства.

Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру на контрагента, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань.

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не подано доказів щодо перевірки ділової репутації контрагентів, не наведено конкретних обставини укладення та виконання договорів. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності ділового листування, проведення перемов, ділових зустрічей між позивачем та задекларованими контрагентами у процесі налагодження господарських стосунків та виконання спірних операцій.

Суд зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, та в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

При розгляді даної справи суд виходить також з правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21 січня 2011 року у справі за позовом ТОВ СІБ до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої, не належним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Також суд враховує правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року по справі №21-421а11, згідно з яким податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Ця ж правова позиція надалі була конкретизована у низці інших рішень Верховного Суду України. Зокрема, у постанові від 03 листопада 2015 року у справі №21-4471а15 де Верховний Суд України вказав, що ознакою дефектності первинних документів (у тому числі й податкових накладних) є пояснення посадових осіб постачальника, відібрані у рамках кримінальних справ, котрі заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, укладанні і підписанні первинних документів.

При цьому, Верховний Суд України наголосив, що сам факт того, що на момент розгляду справи стосовно посадових осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №21-170а16 міститься висновок, відповідно до якого обставини, засвідчені письмовими поясненнями посадових осіб контрагентів, щодо діяльності очолюваних ними підприємств (зокрема, такі що свідчать про підписання первинних документів невстановленими особами) не можуть залишитися неврахованими судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

У постанові від 12 січня 2016 року у справі № 21-3706а15 Верховний Суд України зазначив, що господарські операції фіктивних (нелегальних) підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Також, при вирішенні справи судом встановлено, що 06 грудня 2016 року Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Болтон Груп до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилась з позицією апеляційного суду про те, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Аналогічна правова позиція підтримана у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року по справі № К/9901/1478/18.

Отже, з урахуванням викладених правових позицій Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних спорах, суд дійшов висновку, що первинні документи, виписані контрагентами позивача, які були зареєстровані на підставних осіб та не мали наміру здійснення господарської діяльності, не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки вони містять недостовірні відомості про учасників господарської операцій.

У даному випадку матеріали справи свідчать про те, що підприємства-постачальники знаходились поза межами контролю формальних (номінальних) директорів, а від імені контрагентів невідомі особи лише оформляли відповідні документи.

За таких обставин, первинні документи, виписані контрагентами позивача, не можуть бути підставою для віднесення відповідних сум до податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Отже, відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічних ресурсів, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ними товарів, обсяг яких вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Дійсно, норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Водночас, у цьому контексті позивачем не наведено пояснень щодо наявності ділової мети у виборі постачальників, які не мають власних ресурсів для здійснення продажу товарів за наявності об'єктивної можливості встановити ділові відносини з постачальниками, які такі ресурси мають, тим самим скоротивши ланцюг постачання (за рахунок виключення третьої особи у ланцюгу - перевізника), відповідно зменшивши витрати.

Крім того, позивачем не встановлювалось джерело походження та виробника продукції, придбаної у контрагентів.

З огляду на викладене, фактично контрагенти позивача в ланцюгу постачання введено в товарообіг (легалізовано) товар невідомого виробництва та виробника, з метою формування відповідної ціни та, як наслідок, формування податкового кредиту та витрат кінцевим споживачем, зокрема і для позивача.

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів, суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагентів не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Отже, з наведеного слідує, що учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, оскільки позивач отримував послуги у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання взятих на себе зобов'язань.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування податкового кредиту та витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №21-1526а15.

Таким чином, перевіривши реальність виконання вказаних вище договорів, суд доходить висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67, корп. R , код ЄДРПОУ 37404411) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко