Постанова

від 23.04.2019 по справі 826/6694/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6694/18 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Сфералайн звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 03.04.2018 № 0003851401 та № 0003841401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Сфералайн (код ЄДРПОУ 37404411) з питань дотримання вимог податкового законодавства за червень - вересень 2015 року при здійсненні фінансово-господарських операцій із контрагентом - постачальником ТОВ Укрінженіринг Він (код ЄДРПОУ 39474831), за листопад-грудень 2015 року та січень 2016 року при здійсненні фінансово-господарських операцій із контрагентом - постачальником ТОВ Мармар Тех (код ЄДРПОУ 39419330).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 9, ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 2.4 ст. 2 наказу МФУ Про затвердження Положення про документальне забезпечення у бухгалтерському облік від 24.05.1995 № 88, наказу МТУ від 14.10.1997 № 363 Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , наказу МФУ від 10.01.2007 р. № 2 Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів , Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом МФУ від 29.11.1999 № 290, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 316 877 грн.;

- п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 352 085, 00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 21.03.2018 № 65/26-15-14-07-01-03/37404411 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 03.04.2018 № 0003851401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 528 127,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 352 085,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 176 042,50 грн.;

- від 03.04.2018 № 0003841401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 326 798,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 316 877,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9 921, 50 грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, то є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.06.2015 № 01-06/2015, відповідно до умов якого, за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги з випробування силового кабелю в обсязі та на умовах, визначених у додатках до договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.06.2015 № 01-06/2015, додатків № № 1,2,3 до договору від 02.06.2015 № 01-06/2015, актів про надання послуг від 30.06.2015 № 33, від 31.07.2015 № 151, від 26.08.2015 № 74, від 30.09.2015 № 109, від 30.10.1015 № 99, виписки по особовому рахунку та платіжні доручення.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.06.2015 № 02/06/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по перемотці та пакуванню бунтованого кабелю замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами договору.

Відповідно до п. 1.1 договору від 02.06.2015 № 02/06/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м.Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силам та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.06.2015 № 02/06/2015, актів про надання послуг від 30.06.2015 № 34, від 31.07.2015 № 152, від 26.08.2015 № 75, від 30.09.2015 № 110, від 30.10.1015 № 100, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (виконавець) укладено договір про надання послуг від 04.06.2015 № 03/06/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по вантажним роботам, вантажів та майна замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами договору.

Відповідно до п. 1.1 договору від 04.06.2015 № 03/06/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силами та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 04.06.2015 № 03/06/2015, актів про надання послуг від 26.08.2015 № 76, від 30.09.2015 № 111, від 31.10.1015 № 101, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ Укрінженіринг Він (підрядник) укладено договір від 03.06.2015 № 03/06/2015, відповідно до умов якого, замовник доручає, а підрядник бере на себе обов'язки виконати наступні зобов'язання: монтажні роботи для виробничого корпусу виробництва АФІ ПАТ Фармак за адресою: Сумська обл., м. Шостка, вул. Гагаріна 1/174.

Відповідно до п. 1.1.2 договору виконані підрядником роботи оплачуються замовником відповідно до специфікації № 1 до даного договору та актів передачі-приймання робіт. З моменту підписання специфікація становить невід'ємну частину цього договору.

Монтажні роботи виконуються із матеріалів замовника (п.1.3 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору від 03.06.2015 № 03/06/2015, акту про надання послуг від 01.07.2015 № 8, виписки по особовому рахунку та платіжні доручення.

При цьому, контролюючим органом встановлено, що за перевіряємий період між позивачем (замовник) та ТОВ Арматех Буд (попередня назва ТОВ Мармар Тех ) (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02.09.2015 № 09/5/2015, відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець надає послуги по вантажним роботам, вантажів та майна замовника в складських приміщеннях замовника, а також інші складські послуги, передбачені умовами договору.

Відповідно до п. 1.1 договору від 02.09.2015 № 09/5/2015, ціна, що є предметом даного договору, визначається в актах, які оформлюються та підписуються сторонами. Усі акти є складовими частинами цього договору.

Складські приміщення розташовані за адресою: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67 (п. 1.3 Договору).

Виконавець зобов'язаний своїми силами та із застосуванням технічних засобів здійснювати послуги для замовника (п. 2.1.1 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг від 02.09.2015 № 09/5/2015, актів про надання послуг від 09.10.1015 № 18, від 30.11.2015 № 37, від 31.12.2015 № 83, від 25.01.2016 № 8, виписки по особовому рахунку, платіжні доручення, договори оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як було встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на надані послугу, а податкові накладні, виписані по спірним операціям формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що наявність у позивача належним чином формально оформлених податкових накладних не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічних ресурсів, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість надання ними послуг, обсяг яких вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Щодо посилань апелянта на проведення оплати вартості наданих послуг, то колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагентів не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Отже, з наведеного слідує, що учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, оскільки позивач отримував послуги у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання взятих на себе зобов'язань, а формування податкового кредиту та витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Також, колегія суддів звертає увагу на вирок Печерського районного суду м. Києва від 18.04.2016 у справі № 757/9289/16-к, яким ОСОБА_2 (керівника ТОВ Укрінженіринг Він ) визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України та вирок Печерського районного суду м. Києва від 05.04.2016 у справі № 757/13559/16-к, яким ОСОБА_3 (керівника ТОВ Арматех Буд (попередня назва ТОВ Мармар Тех ) визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

За встановлених у вироках обставин вбачається, що підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані на підставних осіб, які не мали наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства.

При цьому, як вірно було встановлено судом першої інстанції, перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру на контрагента, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.04.2018 № 0003851401 та № 0003841401та відсутність підстав для їх скасування.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Сфералайн залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 24.04.2019.