Рішення

від 23.01.2019 по справі 761/25946/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/25946/18

Провадження № 2/761/6502/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Ставничний Н.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Волкова Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Установи Центр розвитку місцевого самоврядування про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому відповідно до останньої редакції заяви про зміну предмету позову від 19.10.2018 року просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ № 51-К від 05.04.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за власним бажанням відповідно до ст. 39 КЗпП України; стягнути з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за встановленими нормами середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 276825,90 грн. та зобов'язати Установу "Центр розвитку місцевого самоврядування" через її виконавчий орган - Правління принести ОСОБА_1 публічні вибачення в якості компенсації завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.10.2017 року між позивачем та Установою "Центр розвитку місцевго самоврядування" було укладено трудовий договір № 2, відповідно до якого позивач був прийнятий на роботу на посаду заступника Голови правління Установи. Відповідно до п. 24 вказаного договору він набуває чинності з 19.10.2017 року та строк дії договору припиняється 19.10.2018 року. Відповідно до п. 19.4 договору, договір припиняється з ініціативи працівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (ст. 39 КЗпП України) та/або цим контрактом. Відповідно до наказу № 51-к від 05.04.2018 року позивача було звільнено з займаної посади з 06.04.2018 року на підставі ст. 39 КЗпП України. Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним з огляду на відсутність правових підстав для розірвання строкового договору, оскільки 22.03.2018 року до Наглядової ради Установи ним було подане письмове звернення, яке за своїм змістом є доповідною запискою та свідчить про службовий конфлікт у конкретному питанні, не може оцінюватись як заява про звільнення. Таким чином вказує, що не мав на меті подавати заяву про звільненння, а лише звертався до наглядового органу з описом певної ситуації, зверненням уваги на неможливість виконувати свої обов'язки, а закінчення звернення це було емоціональне завершення висвітленого ним питання. Надати вказаному зверненню правовий характер, як заяві про звільненння, на думку позивача неможливо. 12.04.2018 року позивача не допустили до роботи відповідно до акту від 12.04.2018 року, того ж дня, відповідач листом № 21 повідомив позивача про звільнення з займаної посади, дострокове припинення договору. Враховуючи відсутність у відповідача підстав для звільнення позивача з займаної ним посади, оскільки звільнення відбулось з 06.04.2018 року вважає, що на його користь повинна бути стягнута середня заробіна плата за час вимушеного прогулу. Окрім того, позивач зазначив, що компенсація моральної шкоди, яку він зазнав в даній ситуації, що виразилась у моральних стражданнях, у зв'язку з порушенням його трудових прав, втрати нормальних життєвих зв'язків, можлива не через матеріальну компенсацію, а через принесення йому публічних вибачень відповідачем через його виконавчий орган.

У своєму відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі вказуючи на те, що позивача було звільнено з займаної посади на підставі поданої ним заяви. Подана позивачем заява від 22.03.2018 року містила всі необхідні реквізити, які свідчили про ідентифікацію особи заявника, адресата звернення, дату звернення та однозначно висловлене прохання про звільнення заявника з посади та його підпис. На засіданні Наглядової ради 23.03.2017 року, на якому позивач був присутній, до порядку денного було включене питання у розділі "Різне" про розгляд заяви позивача про звільнення з займаної посади. Окірм того, з метою з'ясування дійсних намірів позивача з ним членом наглядової ради 26.03.2018 року було проведено зустріч, під час якої позивач підтвердив своє бажання достроково розірвати укладений з ним трудовий договір. Заява про звільнення позивачем відкликана не була та відповідачем була дотримана процедура прийняття рішення про звільнення позивача з займаної посади. Враховуючи, що позивач був звільнений у відповідності до вимог закону, то правові підстави для стягнення на його користь середнього заробітку, відсутні, у зв'язку з чим також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

У відповіді на відзив представник пзивача на полягав на задоволення позовних вимог зазначив, що письмове звернення позивача, від 22.03.2018 року було адресовано Наглядовій раді Центру розвитку місцевого самоврядування. Наглядова рада не є роботодавцем, оскільки відповідно до Установчого акту Установи управління Установою здійснюється її виконавчим органом (п. 5.1) - Правлінням (п. 5.23 Акту). Відповіднодо ст.ст. 38, 39 КЗпП України заява про звільення подається до власника або уповноваженого ним органу. У випадку позивача - до уповноваженого органу, тобто до Правління. Таким чином, якби позивач мав намір подавати заяву про звільнення, то звернувся би з відповідною заявою до уповноваженого органу відповідача, а не з письмовим зверненям до Наглядової ради. Також вказав, що наведені відповідачем у відзиві доводи щодо законності звільнення позивача є неспроможнмими.

У запереченнях проти відповіді на відзив позивача відповідач просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що Наглядова рада ЦРМС відповідно до своїх повноважень та з дотриманням передбаченої діючим законодавством України та Установчим актом ЦРМС процедури, правомірно прийнала рішення про задоволення заяви позивача від 22.03.2018 року про звільнення з займаної посади та про дострокове припинення договору з позивачем.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі. Зазначив, що не мав наміру відкликати написану ним заяву від 22.03.2018 року, оскільки не розцінював дану заяву, як заяву про звільнення.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

19.10.2017 року між Установою " Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Голови Наглядової ради Журавля Тараса Валентиновича, який діє на підставі п. 5.22 Установчого акту роботодавця та протоколів засідань Наглядової ради № 01 від 26.10.2016 року,№ 13 від 06.10.2017 року та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір №2 (далі - Договір)

Відповідно до п. 1, п. 2 Договору цей контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між працівником та роботодавцем. Працівник приймається (наймається) роботодавцем на роботу на посаду заступника Голови правління Установи, на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 19 Договору цей Договір припиняється: 19.1 у зв'язку із закінченням строку дії Договору; 19.2 достроково за згодою сторін; 19.3 з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (ст. 40, ст. 41 КЗпПУкраїни) та/або цим договором; 19.4 з ініціативи працівника до закінчення строку дії контракту у випадках передбачених законодавством (ст. 39 КЗпП України) та/або цим контрактом; 19.5 з інших підстав, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 22.03.2018 року, на адресу Наглядової ради ЦРМС останній зазначив:"Працювати далі в ЦРМС на займаній посаді я більше не можу, прошу звільнити мене з займаної посади".

Відповідно до протоколу № 19 засідання Наглядової ради Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" від 03.04.2018 року до порядку денного було включене питання про дострокове припинення 06 квітня 2018 року трудового договору (контракту) від 19.10.2017 року № 2, укладеного між Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" та ОСОБА_1, згідно з поданою ним заявою (ст. 39 КЗпП України). За результатми розгляду даного питання було вирішено достроково припинити 06.04.2018 року трудовий договір (контракт) від 19.10.2018 року № 2, укладений між Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" та ОСОБА_1, згідно з поданою ним заявою.

Відповідно до п.п. 25 п. 5.10 Установчого акту Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" з метою виконання покладених на неї повноважень Нагядова рада приймає рішення про достркоове припинення трудового договору (контракту) з Головою Правління Установи та /або заступниками Голови Правління відповідно до чинного законодавства України про працю.

Наказом № 51-к від 05.04.2018 року, звільнено 06.04.2018 року ОСОБА_1, заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування", за власним бажанням - ст. 39 КЗпП України.

Листом від 06.04.2018 року відповідач повідомив позивача про дострокове припинення з ним договору на підставі поданої ним заяви, у зв'язку з чим повідомив про необхідність прибути для отримання трудової книжки.

Також з даного наказу вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом та отримав трудову книжку, про що свідчить підпис останнього на наказі. Будь-яких зауважень чи не згоди при ознайомленні з наказом ним висловлено не було.

Таким чином, Наглядова рада ЦРМС відповідно до своїх повноважень правомірно прийняла рішення про задоволення заяви позивача від 22.03.2018 року та дострокове припинення з ним трудового договору, що передбачено п. 19.4 Трудового договору № 2.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на незаконність його звільнення відповідачем, оскільки вважає, що написане ним письмове звернення не можна вважати заявою про звільнення, оскільки закінчення цього звернення це лише емоціональне завершення висвітленого ним питання та він не мав наміру подавати заяву про звільнення.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Судом з'ясовано та зазначено позивачем в судовому засіданні, що тиску з боку керівництва відповідача на нього під час написання заяви від 22.03.2018 року здійснено не було.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що стороною позивача не доведено належними доказами те, що він не мав наміру подавати заяву про звільнення за власним бажанням. Правом на відкликання написаної позивачем заяви від 22.03.2018 року він також не скористався.

Інших доказів на підтвердження зазначених доводів позовної заяви матеріали справи не містять.

Зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача про визнаннянезаконним та скасування наказу № 51-К від 05.04.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за власним бажанням відповідно до ст. 39 КЗпПзадоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про скасуванян наказу про звільненя та визнання його незаконним, суд вважає, що підстави для їх задоволення також відсутні.

Керуючись ст.ст. 21, 23 КЗпП України, ст.ст. 12, 81, 141, 258, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Установи Центр розвитку місцевого самоврядування про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити у повному обсязі.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: