Постанова

від 17.04.2019 по справі 761/25946/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/25946/18 Головуючий у 1 інстанції: Макаренко І.О.

провадження № 22-ц/824/5590/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Макаренко І.О. у справі за позовом ОСОБА_2 до Установи Центр розвитку місцевого самоврядування про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому відповідно до останньої редакції заяви про зміну предмету позову від 19.10.2018 року просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ №51-К від 05.04.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за власним бажанням відповідно до ст.39 КЗпП України; стягнути з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за встановленими нормами середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 276825 грн. 90 коп.; та зобов'язати Установу "Центр розвитку місцевого самоврядування" через її виконавчий орган - Правління принести ОСОБА_2 публічні вибачення в якості компенсації завданої моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.10.2017 року між позивачем та Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" було укладено трудовий договір №2, відповідно до якого позивач був прийнятий на роботу на посаду заступника Голови правління Установи.

Відповідно до п.24 вказаного договору він набуває чинності від 19.10.2017 року і строк дії договору припиняється 19.10.2018 року. Згідно з п.19.4 договору договір припиняється з ініціативи працівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (ст. 39 КЗпП України) та/або цим контрактом.

За наказом №51-к від 05.04.2018 року позивача було звільнено з займаної посади від 06.04.2018 року на підставі ст.39 КЗпП України.

Позивач вважав наказ про його звільнення незаконним з огляду на відсутність правових підстав для розірвання строкового договору, так як 22.03.2018 року до Наглядової ради Установи ним було подане письмове звернення, яке за своїм змістом є доповідною запискою та свідчить про службовий конфлікт у конкретному питанні, і не може оцінюватися як заява про звільнення.

Вказував, що не мав на меті подавати заяву про звільнення, а лише звертався до наглядового органу з описом певної ситуації, зверненням уваги на неможливість виконувати свої обов'язки, а закінчення звернення - це було емоціональне завершення висвітленого ним питання.

Також зазначав, що, на його думку, неможливо надати вказаному зверненню правовий характер, як заяві про звільнення.

Вказував, що 12 квітня 2018 року його (позивача) не допустили до роботи відповідно до акту від 12.04.2018 року і того ж дня відповідач листом №21 повідомив його (позивача) про звільнення із займаної посади та дострокове припинення договору.

Враховуючи відсутність у відповідача підстав для звільнення його (позивача) із займаної ним посади, оскільки звільнення відбулося від 06.04.2018 року, вважав, що на його користь повинна бути стягнута середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначав, що компенсація моральної шкоди, яку він зазнав в даній ситуації, що виразилася у моральних стражданнях у зв'язку з порушенням його трудових прав та втрати нормальних життєвих зв'язків можлива не через матеріальну компенсацію, а через принесення йому публічних вибачень відповідачем через його виконавчий орган.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами те, що він не мав наміру подавати заяву про звільнення за власним бажанням і правом на відкликання написаної ним (позивачем) заяви від 22 березня2018 року він також не скористався.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2017 року між Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Голови Наглядової ради Журавля Т.В., який діє на підставі п.5.22 Установчого акту роботодавця та протоколів засідань Наглядової ради №01 від 26.10.2016 року, № 13 від 06.10.2017 року та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір №2 (далі - Договір).

Згідно з п.п.1, 2 Договору цей контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між працівником та роботодавцем. Працівник приймається (наймається) роботодавцем на роботу на посаду заступника Голови правління Установи, на умовах, передбачених цим Договором.

За п.19 Договору цей Договір припиняється: 19.1 - у зв'язку із закінченням строку дії Договору; 19.2 - достроково за згодою сторін; 19.3 - з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (ст.ст.40, 41 КЗпП України) та/або цим договором; 19.4 - з ініціативи працівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (ст.39 КЗпП України) та/або цим контрактом; 19.5 - з інших підстав, передбачених законодавством.

Згідно з п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч.1 ст.39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

За ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Із заяви ОСОБА_2 від 22.03.2018 року на адресу Наглядової ради ЦРМС вбачається, що ним було зазначено: "Працювати далі в ЦРМС на займаній посаді я більше не можу, прошу звільнити мене з займаної посади".

Згідно з протоколом №19 засідання Наглядової ради Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" від 03.04.2018 року до порядку денного було включене питання про дострокове припинення 06 квітня 2018 року трудового договору (контракту) від 19.10.2017 року №2, укладеного між Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" та ОСОБА_2, згідно з поданою ним заявою (ст.39 КЗпП України). За результатами розгляду даного питання було вирішено достроково припинити 06.04.2018 року трудовий договір (контракт) від 19.10.2018 року №2, укладений між Установою "Центр розвитку місцевого самоврядування" та ОСОБА_2, згідно з поданою ним заявою.

За п.п.25 п.5.10 Установчого акту Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" з метою виконання покладених на неї повноважень Наглядова рада приймає рішення про дострокове припинення трудового договору (контракту) з Головою Правління Установи та/або заступниками Голови Правління відповідно до чинного законодавства України про працю.

Наказом №51-к від 05.04.2018 року звільнено 06.04.2018 року ОСОБА_2, заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування", за власним бажанням - ст. 39 КЗпП України.

Листом від 06.04.2018 року відповідач повідомив позивача про дострокове припинення з ним договору на підставі поданої ним заяви, у зв'язку з чим повідомив про необхідність прибути для отримання трудової книжки.

Також, як вбачається з даного наказу, ОСОБА_2 був ознайомлений з наказом та отримав трудову книжку, про що свідчить підпис останнього на наказі. Будь-яких зауважень чи не згоди при ознайомленні з наказом ним не було висловлено.

Отже, Наглядова рада ЦРМС відповідно до своїх повноважень правомірно прийняла рішення про задоволення заяви позивача від 22.03.2018 року та дострокове припинення з ним трудового договору, що передбачено п.19.4 Трудового договору №2.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на незаконність його звільнення відповідачем, оскільки вважає, що написане ним письмове звернення не можна вважати заявою про звільнення, так як закінчення цього звернення це лише емоціональне завершення висвітленого ним питання та він не мав наміру подавати заяву про звільнення.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Судом з'ясовано та зазначено позивачем в судовому засіданні, що з боку керівництва відповідача на позивача під час написання заяви від 22.03.2018 року тиск на нього не здійснювався і такого не було.

Відповідно до вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вважав, що стороною позивача не доведено належними доказами те, що позивач не мав наміру подавати заяву про звільнення за власним бажанням і правом на відкликання написаної ним (позивачем) заяви від 22.03.2018 року він також не скористався.

Інших доказів на підтвердження зазначених доводів позовної заяви матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу №51-К від 05.04.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Правління Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" за власним бажанням відповідно до ст.39 КЗпП не підлягали до задоволення.

Так як позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення та визнання його незаконним, то суд вірно вважав також відсутніми підстави і для їх задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: