Постанова

від 30.01.2019 по справі 192/1924/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/776/19 Справа № 192/1924/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2019 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Військова сільська рада Солонянського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити дії (том 1 а.с. 5-8). 31 травня 2017 року позивач вточнив свої позовні вимоги та просив суд усунути йому перешкоди у користуванні майном та зобов'язання вчинити дії, а саме: усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення відповідачами самовільно збудованих ними парканів між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 між земельною ділянкою АДРЕСА_1 та орендованою Відповідачем у Військової сільської ради за договором № 3 від 07 квітня 2016 року земельною ділянкою площею 0,098 га з цільовим призначенням - для сільськогосподарського призначення, розташовану за адресою АДРЕСА_3. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що з вересня 2006 року він є власником земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,3793 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 а з жовтня 2008 року є власником земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,50 га, розташованих по АДРЕСА_1 що підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 04 вересня 2006 року; НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 від 23 жовтня 2008 року. На сусідніх земельних ділянках, розташованих за адресою: АДРЕСА_3, її колишнім власником - ОСОБА_2, був збудований новий житловий будинок, який вона обнесла парканом висотою більш за 2 метри. Окрім того, нею було встановлено паркан вздовж р. Дніпро - між орендованою нею у 2016 році у Військової сільської ради земельною ділянкою і належною позивачу земельною ділянкою АДРЕСА_1. В жовтні 2014 року позивач звернувся до Військової сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області з заявою про проведення обстеження та відновлення меж земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, розташованих за адресами - АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 Комісія сільської ради провела обстеження та відновлення меж земельних ділянок і виявила, що паркан, який встановлено на межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та 43 зміщено в бік земельної ділянки №41 на 1,5 м, утворюючі дільницю клиновидної форми площею 0,0387 га разом з дільницею багатокутної форми; паркан, який встановлено на межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 та № 43 зміщено в бік земельної ділянки № 45 на 9 м, утворюючі дільницю клиновидної форми площею 0,0351 га; паркан, який встановлено відповідачкою ОСОБА_2 вздовж р. Дніпро у створі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та № 43 проходить по території земельної ділянки АДРЕСА_1, яка належить позивачу, утворюючі ділянку багатокутної форми площею 0,0378 га разом з дільницею клиновидної форми. Одночасно комісією було рекомендовано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановити паркани, що розмежовують земельні ділянки по АДРЕСА_1 згідно відновлених меж та дотримуватися гл. 17 Земельного Кодексу України. Також відповідачці було рекомендовано демонтувати паркан, який встановлено вздовж р. Дніпро у створі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та 43, який проходить по земельній ділянці ОСОБА_1 Оскільки відповідачка ОСОБА_2 та її представник від прибуття на підписання та підписання вказаного акта відмовилися, на вимогу позивача щодо виконання вимог акта не реагує, то позивач змушений звернутися до суду за захистом свого права на користування своєю власністю.

18 травня 2017 року позивачу стало відомо, що у липні 2016 року відбулася зміна власника житлового будинку та земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 Відповідно до Інформаційної довідки від 18 травня 2017 року №87438428 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на теперішній час власником вищезазначеного майна є ОСОБА_3.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 (том 1 а.с.126-127).

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Військова сільська рада Солонянського району Дніпропетровської області про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити дії - відмовлено (том 2 а.с.112-114).

Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (том 2 а.с.121-127) .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 04 вересня 2006 року (том 1 а.с.13,14) та НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 від 23 жовтня 2008 року (том 1 а.с.15,16.17,18) ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1671 га та для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,1329 га, для ведення особистого селянського господарства площею 0,0829 га, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1171 га (том 1 а.с.15-18). Також позивач є власником земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1293 га та для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,250 га (том 1 а.с.13-14).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідачка ОСОБА_2 була власником будинку АДРЕСА_3. Згідно опису об'єкта він складається з: жилого будинку, А-2; навісу А'; навісу а''; літньої кухні Б; входу в погріб В; господарських будівель Г,Д; погріб П,Г; вбиральня Л; споруди 1-3. Згідно технічного паспорта на об'єкт нерухомості споруди 1-3 - це огорожа дерев'яна в металевій опорі (том 1 а.с.208) та земельних ділянк (т. 1 а.с. 210, 214).

12 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори дарування житлового будинку та двох земельних ділянок площами 0,060 га та 0,250 га за адресою: АДРЕСА_3 та їх власником стала ОСОБА_3 (том 1 а.с.209-214).

Згідно Акту за результатами розгляду звернення громадян від 24 жовтня 2014 року, складеного комісією Військової сільської ради за участі інженера-землевпорядника, паркан, який встановлено на межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 зміщено в бік земельної ділянки по АДРЕСА_1 на 1,5 м утворюючи дільницю клиновидної форми площею 0,0387 га разом з дільницею багатокутної форми; паркан, який встановлено на межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 - АДРЕСА_3 зміщено в бік земельної ділянки по АДРЕСА_2 на 9 м, утворюючи дільницю клиновидної форми площею 0,0351 га; паркан, який встановлено гр. ОСОБА_2 вздовж р. Дніпро у створі земельних ділянок по АДРЕСА_1 - АДРЕСА_3 проходить по території земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, утворюючи ділянку багатокутної форми площею 0,0378 га разом з дільницею клиновидної форми (том 1 а.с.19,20).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 Земельного кодексу України, а оскільки позивачем не було доведено факт самочинного будівництва парканів, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини сторін регулюються ЦК України, ЗК України та Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з положеннями ст.ст. 16,391,386 ЦК України власник у праві звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, зокрема шляхом знесення будівлі в разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України). Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно - підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, чи за її рахунок.

Статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачені підстави для державної реєстрації прав, а ст. 24 цього Закону - підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Як вбачається із матеріалів справи, право власності на паркани, які у свідоцтві про право власності зазначений як споруда 1-3 було зареєстровано за ОСОБА_2, а згодом перейшло до ОСОБА_3 на підставі укладених договорів, тому відповідачка ОСОБА_3 є їх належним власником (том 1 а.с.212).

Підстави для висновку про те, що паркани є самочинно збудованими - відсутні з огляду на реєстрацію права власності на такі об'єкти відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною другою тієї ж статті встановлено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 90 ЗК України, прямо передбачено право власника земельної ділянки самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тобто самостійно використовувати одержану в установленому порядку земельну ділянку за умови збереження її цільового призначенням.

Стаття 26 Закону України Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачає, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Предметом доказування за позовами про усунення перешкод є наявність реальних перешкод у користуванні майном, які створені відповідачем, і мають місце на час розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що позивачем було доведено факт порушення його прав як власника земельних ділянок, оскільки акт від 24 жовтня 2014 року, складений комісією Військової сільської ради, а ситуаційна план-схема, не є належними доказами порушення прав позивача, тому, що не містять підпису особи яка їх склала, а допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 не надав суду доказів щодо своїх повноважень та кваліфікації для складання такої документації.

Крім того, під час обстеження земельних ділянок не були присутні відповідачі або їх представники, а право власності на спірні земельні ділянки та паркан не скасовані та не оспорюються.

Також, як акт, так і план-схема до нього суперечать наданим та дослідженим судом 1 інстанції доказам, а саме відомостям з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які свідчать про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірні паркани та земельні ділянки (том 1 а.с.212-215).

Отже, відповідачі належним чином здійснили реєстрацію своїх прав власності на спірне нерухоме майно, в тому числі паркан та земельні ділянки, а тому підстави для висновку про самочинне будівництво спірного паркану та для виникнення підстав для усунення перешкод позивачу з зазначених підстав - відсутні.

Оскільки позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 Земельного кодексу України, тому суд вважає, що у зв'язка з тим, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт самочинного будівництва паркану та зміщення меж земельних ділянок з порушенням прав позивача, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом 1 інстанції безпідставно йому відмовлено у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року - залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: