Рішення

від 23.01.2019 по справі 902/574/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2019 р. Cправа № 902/574/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", м.Рубіжне, Луганська область

до: Виробничо-комерційного підприємства "Спецстрой" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м.Вінниця

про стягнення 2 470 094,30 грн.

За участю секретаря судового засідання Кузьменко В.В.

За участю представників:

позивача: не з'явився.

відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 20.09.2018 р., паспорт серії НОМЕР 1 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 12.06.2003 р. (присутній до виходу суду з нарадчої кімнати ).

присутній: ОСОБА_2, довіреність № 9 від 15.01.2019 р. (присутній до виходу суду з нарадчої кімнати ).

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" подано позов до Виробничо-комерційного підприємства "Спецстрой" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 2 470 094,30 грн, з яких 814 995,68 грн борг, 783 600,09 грн неустойка, 282 799,06 грн інфляційні втрати, 588 699,47 грн відсотки за користування коштами за договором поставки № 68 від 13.01.2015 р.

Ухвалою суду від 26.09.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/574/18 в порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 11.10.2018 р.

Ухвалою суду від 11.10.2018 р. відкладено підготовче засідання у справі до 22.10.2018 р.

Відповідно до ухвали суду від 22.10.2018 р. відкладено підготовче судове засідання до 22.11.2018 р.

22.11.2018 р. через канцелярію суду представником відповідача подано заяву б/н від 04.11.2018 р., в якій останній просить суд витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Євротрубпласт" документи, які підтверджують якість поставленого товару.

22.11.2018 р. на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання № 655/2018 від 19.11.2018 р., в якому останній зазначає, що підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд проводити судове засідання за його відсутності.

Ухвалою суду від 22.11.2018 р. відкладено підготовче судове засідання до 20.12.2018 р. Також даною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження передбачений ч.3 ст.177 ГПК України на 30 днів.

У зв'язку із перебуванням судді у незапланованій відпустці станом на 20.12.2018 р. ухвалою суду від 19.12.2018 р. призначено підготовче судове засідання на 26.12.2018 р.

За результатом судового засідання 26.12.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 26.12.2018 р. призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.12.2018 р.

Ухвалою суду від 27.12.2018 р. відкладено судове засідання до 23.01.2019 р.

В судовому засіданні 23.01.2019 р. в межах дня оголошувалась перерва по завершенню якої учасники судового процесу в судове засідання не з'явились.

При цьому у надісланих на адресу суду заявах представники сторін просять суд провести розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті , крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевказане, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

У зв'язку з неявкою представників сторін фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договору поставки № 68 від 13.01.2018 р. відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (Постачальник) зобов'язується поставити, а Виробничо-комерційне підприємство "Спецстрой" (Покупець) зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до договору.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки у відповідача утворилась заборгованість в сумі 2 470 094,30 грн.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 814 995,68 грн боргу, 783 600,09 грн неустойки, 282 799,06 грн інфляційних втрат, 588 699,47 грн відсотків за користування коштами.

Матеріали справи не містять ні відзиву, ні письмового пояснення з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказав власну процесуальну позицію щодо поданого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 13.01.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (Постачальник) та Виробничо-комерційним підприємством "Спецстрой" (Покупець) укладено договір № 68 (Договір), відповідно п. 1.1.Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках - фактурах або в специфікаціях (додатках) до договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором (а.с. 68-73, т. 1).

Якість товару повинна повністю відповідати стандартам та технічним умовам, діючим в Україні. Якість товару підтверджується відповідним документом виробника на партію товару (п. 2.1. Договору).

Товар, що поставляється за договором, повинен бути упакований в оригінальну упаковку виробника з нанесенням маркування згідно технічних умов виробника (п. 3.1. Договору).

За змістом п. 4.1. Договору сторони визначили наступний порядок узгодження умов постачання партії товару:

- покупець направляє Постачальнику письмове замовлення, з зазначенням асортименту та кількості партії товару. В замовленні також вказується кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених п. 4.3 договору. Замовлення Покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії товару (щодо асортименту та кількості товару) та за його згодою (акцептом) з цінами Постачальника, що діяли на момент замовлення товару (п. 4.1.1. Договору);

- Постачальник протягом нормально необхідного часу направляє Покупцю по факсу рахунок - фактуру з зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Рахунок - фактура є підтвердженням (акцептом) Постачальника замовлення Покупця. Відповідно до п. 3 ст. 205 ЦК України умови щодо строків поставки і оплати партії товару, та/або інші умови, визначені рахунком - фактурою, вважаються узгодженими Покупцем, якщо протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку - фактури від нього не надійде зауважень, про що також свідчить підпис Покупця за договором (п. 4.1.2. Договору);

- Достатнім підтвердженням умов поставки, зазначених у товаросупровідних документах, буде також приймання Покупцем товару в порядку, передбаченому п. 4.4. даного договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження Покупцем умов поставки, зазначених в рахунку - фактурі (п. 4.1.3. Договору);

- Умови постачання партії товару вважаються також повністю узгодженими сторонами після отримання Постачальником передопати в розмірі, визначеному рахунком фактурою та в передбачені строки (п. 4.1.4. Договору).

Відповідно п. 4.2. Договору найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару, терміни поставки та оплата можуть бути узгоджені сторонами в специфікаціях (додатках) до договору, які підписані уповноваженими представниками сторін та є його невід'ємними частинами. Підписання сторонами специфікації є достатнім узгодженням умов постачання партії товару незалежно від порядку узгодження згідно з п. 4.1. договору. Сторони в специфікаціях (додатках) до договору можуть передбачати умови, що відрізняються від умов даного договору.

Поставка товару здійснюється на базових умовах постачання згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р., визначених у рахунку - фактурі або специфікації. Якщо кінцевий пункт доставки не визначений, то поставка партії товару вважається узгодженою на базисній умові EXW Склад Постачальника за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова, 1 (п. 4.3. Договору).

Датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної Постачальника, що передається Покупцю. При цьому обов'язок Постачальника поставити товар Покупцю вважається виконаним у момент передачі товару перевізнику для доставки Покупцю або з моменту забезпечення наявності товару на складі Постачальника (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо специфікацією передбачена вибірка товару зі складу Постачальника (п. 4.7 Договору).

Згідно із п. 5.1. Договору оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару , якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку - фактурі або в специфікації, в порядку передбаченому даним договором.

Кожна із сторін несе відповідальність за невиконання умов договору у відповідності з діючим законодавством України (п. 8.1. Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р., а в частині виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору - до їх повного виконання. З моменту підписання даного договору всі попередні усні і письмові домовленості сторін щодо предмету даного договору вважаються такими, що втратили силу (п. 12.1. Договору).

На виконання договору № 68 від 13.01.2015 р. між сторонами підписано Специфікацію № 5 від 30.09.2015 р., відповідно до умов якої сторонами визначено найменування, кількість та ціну товару, а саме: труби ПЕ 100 SDR 13,6-800х58,8 відр. питна, в кількості 624 шт., ціна за 1 шт. з ПДВ становить 13 687,00 грн на загальну суму 8 540 688,00 грн з ПДВ (а.с. 74, т. 1).

Також, у п.2 Специфікації сторонами погоджено порядок розрахунків за товар, а саме: 5 000 000,00 грн сплачується Покупцем в порядку передоплати в 2-денний термін з дати укладення цієї специфікації (п.п. 2.1 Специфікації); Останній розрахунок в сумі 3 540 688, 00 грн, здійснюється Покупцем в терміни не пізніше 01.12.2015 р. (п.п. 2.2 Специфікації).

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (ІНКОТЕРМС 2000): м. Вінниця, склад Покупця (п. 3 Специфікації).

За змістом п. 4 Специфікації строки поставки становлять 30 днів з моменту підписання специфікації та за умови отримання Постачальником передоплати в розмірі вказаному в п.п. 2.1 специфікації.

12.10.2015 р. між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до договору № 68 від 13.01.2015 р. про внесення змін до Специфікації № 5 від 30.09.2015 р. (а.с. 75, т. 1).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони погодили змінити ціни та кількість товарів, що є предметом поставки відповідно до Специфікації № 5 від 30.09.2015 р. до договору № 68 від 13.01.2015 р. та викласти вищезазначену специфікацію в новій редакції, а саме: труби ПЕ 100 SDR 13,6-800х58,8 відр. питна, в кількості 611 шт., ціна за 1 шт. з ПДВ становить 11 600,00 грн на загальну суму 7 087 600,00 грн з ПДВ.

Згідно п.2 Специфікації сторонами встановлено порядок розрахунків за товар, а саме: 5 000 000,00 грн сплачується Покупцем в порядку передоплати в 2-денний термін з дати укладення цієї специфікації (п.п. 2.1 Специфікації); Останній розрахунок в сумі 2 087 600, 00 грн, здійснюється Покупцем в терміни не пізніше 01.12.2015 р. (п.п. 2.2 Специфікації).

Відповідно до умов укладеного Договору позивачем відвантажено відповідачу товар на загальну суму 1 672 058 грн 18 коп. , в підтвердження чого додано видаткові накладні та довіреність на отримання товару, які наявні в матеріалах справи (а.с. 76-143,153, т. 1).

Також, позивачем на виконання умов Додаткової угоду № 1 до Договору № 68 від 13.01.2015 р. про внесення змін до Специфікації № 5 від 30.09.2015 р. відвантажено відповідачеві товар на загальну суму 7 087 600 грн 00 коп. ., що підтверджується наявними в справі видатковими накладними та довіреністю на отримання товару (а.с. 145 - 152, т. 1).

Такими чином позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 8 759 658 грн 18 коп.

Однак, як слідує з наявних в справі платіжних доручень, відповідачем розрахунок за отриманий товар проведено частково в сумі 7 944 662 грн 50 коп. (а.с.212-243, т. 1).

Крім того, згідно видаткової накладної (повернення) № ВП -2433734 від 23.12.2015 р. відповідачем повернуто позивачу товар (кільце ущільнююче КОРСІС Д-630) кількістю 19 одн. на суму 9 900 грн 33 коп . (а.с. 144, т. 1).

Решту заборгованості за отриманий товар в розмірі 805 095 грн 35 коп. відповідачем не сплачено.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості за поставлений товар в розмірі 814 995 грн 68 коп. (без урахування вартості повернутого товару згідно видаткової накладної (повернення) № ВП -2433734 від 23.12.2015 р. ).

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору поставки № 68 від 13.01.2015 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Як вказувалось вище, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за поставлений товару в розмірі 814 995 грн 68 коп. (без урахування вартості повернутого товару в сумі 9 900 грн 33 коп. згідно видаткової накладної (повернення) № ВП -2433734 від 23.12.2015 р. ).

В той же час, документально підтвердженою сума заборгованості відповідача за отриманий ним товар є сума в розмірі 805 095 грн 35 коп.

Вказана сума заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача.

Решта заборгованості в розмірі 9 900 грн 33 коп. задоволенню судом не підлягає позаяк є заявленою безпідставно, оскільки товар на вказану суму повернуто позивачу.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 783 600 грн 09 коп . неустойки, 282 799 грн 06 коп. інфляційних втрат, 588 699 грн 47 коп. відсотків за користування коштами за прострочення оплати поставленого товару окремо по кожній видатковій накладні, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 8 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п. 8.3. Договору сторонами визначено, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки, яка виходячи зі змісту умов п. 8.3. Договору є пенею та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного Договору.

При цьому судом враховано, що вказаним п. 8.3. Договору сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості строку нарахування пені передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України і встановили, нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Отже, враховуючи буквальний зміст даного пункту Договору останнім фактично сторони визначили строк нарахування пені протягом трьох років від дня, коли зобов'язання з оплати мало бути виконано, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 15.04.2015 р. по справі № 3-53гс15 та узгоджується з положенням вищевказаних правових норм.

Крім того, у п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В свою чергу у рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р вказано, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 р. у справі № 910/24266/16) .

Детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені (неустойки) та інфляційних втрат, судом встановлено наявність помилок при здійснені їх нарахування.

Зокрема, позивачем при здійсненні їх невірно взято за основу суму заборгованості відповідача, включивши в останню борг в сумі 9 900 грн 33 коп ., який заявлено до стягнення безпідставно.

Крім того, у частинах періодів невірно взято за основу дату початку прострочення заборгованості (без урахування змісту п. 5.1. Договору відповідно до якого оплата товару здійснюється не пізніше 30-ти календарних днів з моменту передачі товару) та помилково у період прострочення заборгованості включався останній день, у який відбувалася проплата, а також інфляційні втрати нараховувались за періоди менше ніж місць, що не узгоджується із наведеним вище.

Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора сум пені (неустойки) та інфляційних втрат, з врахуванням допущених позивачем помилок судом отримано їх в наступних розмірах: пеня 772 970 грн 86 коп. та інфляційні втрати - 273 891 грн 56 коп. , які є меншими ніж ті, що заявлені позивачем ( 783 600 грн 09 коп. пеня та 282 799 грн 06 коп. інфляційних втрат .

Вказані сума пені та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими, в зв'язку з чим підлягають до стягнення з відповідача.

Решта пені в сумі 10 629 грн 23 коп . та 8 907 грн 50 коп. є заявлені безпідставно, в зв'язку з чим задоволенню судом не підлягають.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення пені (неустойки) , з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права .

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність .

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі , а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені ), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу суд взяв до уваги наступні обставини:

- розмір заявленої до стягнення неустойки (пені) складає майже суму заявленого боргу (більш ніж 90 % ), тобто є явно неспівмірним ;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення боргу та інфляційних втрат;

- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором. Іншого матеріали справи не місять;

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені (неустойки) , що підлягає стягненню до 200 000 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 588 699 грн 47 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами нарахованих згідно п. 8.4. Договору, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже вказувалось вище судом, згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю , а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

У 8.4. Договору встановлено, що у випадку прострочення Покупцем термінів оплати поставленого йому товару, Постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, має право стягнути з Покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати.

Як слідує з розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами останні нараховано позивачем за кожен день прострочення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Водночас частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Надавши оцінку Договору суд прийшов до висновку, що проценти, передбачені пунктом 8.4. Договору останні за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 8.3 Договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, умовами Договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Дійшовши висновку, що проценти передбачені п. 8.4. Договору за своєю правовою природою відносяться до пені суд врахував те, що вказаний пункт Договору міститься в розділі "Відповідальність сторін", а не в розділах "Умови поставки" та "Порядок розрахунків" і цим пунктом фактично сторони погодили відповідальність Покупця за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, а не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами.

З огляду на вказане вимоги позивача про стягнення з відповідача 588 699 грн 47 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами нарахованих згідно п. 8.4. Договору задоволенню судом не підлягають, позаяк охоплюються визначенням пені.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, судом враховано правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 3-132/гс-11 , від 24.12.2013 р. у справі № 3-37гс13 , від 01.07.2014 р. у справі № 3-31гс14 , від 01.07.2014 р. у справі № 3-32гс14 , Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі № 927/1091/17, від 30.10.2018 р. у справі № 917/63/18, тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч.1 статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів на спростовування заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", в тому числі щодо проведення розрахунків, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" підлягає задоволенню судом частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо відмови у стягненні боргу, відсотків річних та пені.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з покладенням витрат по сплаті судового збору в частині зменшення пені).

23.01.2019 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства "Спецстрой" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, провулок Індустріальний, буд. 3, м.Вінниця, 21011 (ідентифікаційний код - 01273485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", вул. Алма-Атинська, 8, м. Київ, 93009 (ідентифікаційний код - 33090871) - 805 095 грн 35 коп. - боргу , 273 891 грн 56 коп. - інфляційних втрат, 200 000 грн 00 коп. - неустойки , 27 777 грн 44 коп. -відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 9 900 грн 33 коп. боргу, 583 600 грн 09 коп. неустойки, 8 907 грн 50 коп. інфляційних втрат та 588 699 грн 47 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 04 лютого 2019 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - заявнику - вул. Трудова, 1, м. Рубіжне, Луганська область, 93009; вул. Алма-Атинська, 8, м. Київ, 02090.

4 - відповідачу - пров. 1-й Індустріальний, будинок 3, м. Вінниця, 21011.