Постанова

від 29.01.2019 по справі 914/1297/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2019 р. м. Львів Справа №914/1297/18

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): М.І.Хабіб

суддів: Н.М.Кравчук

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Карнидал Л.Ю.,

за участю представників учасників справи:

позивача - адвоката ОСОБА_2 (довіреність від 04.01.2019 №337);

відповідача - адвоката ОСОБА_3 (довіреність від 21.01.2019 б/н),

третьої особи - не з'явився (належно повідомлений),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Сервіс - 1 б/н та б/д

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.11.2018, повний текст рішення складено 19.11.2018 (суддя Ділай У.І.)

у справі № 914/1297/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агроскоп Інтернешнл , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Сервіс - 1 , с. Ставчани Пустомитівського району Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група , м. Київ

про стягнення 115 144,89 грн заборгованості за договором перевезення вантажу від 06.03.2015 № 06/03/15

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 ТОВ Агроскоп Інтернешнл звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ Транс-Сервіс - 1 про стягнення 75 000,00 грн збитків, завданих втратою вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору від 06.03.2015 № 06/03/15 на транспортно- експедиційне обслуговування сторонами був складений договір - заявка від 27.04.2018, згідно з яким відповідач зобов'язався здійснити перевезення вантажу позивача за маршрутом: м. Черкаси - Черкаська область, Золотоніський район, с. Нова Дмитрівка - Дніпропетровська область, м. Кам'янське. 28.04.2018 при розвантажені вантажу у пункті доставки виявлена недостача, про що складено акт №1 від 28.04.2018 за участю водія. Вартість втраченого вантажу становить 200 724,00грн ( без ПДВ). Оскільки вантаж був застрахований позивачем у ПрАТ СК ПЗУ Україна , страхова компанія виплатила страхове відшкодування в сумі 125 724,43 грн ( за мінусом 75 000,00грн безумовної франшизи). Претензію позивача про відшкодування шкоди, спричиненої втратою вантажу, відповідач залишив без задоволення.

17.08.2018 позивач подав заяву по збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 115 144,00грн збитків у зв'язку з тим, що в загальну суму збитків 200 724,00грн не було включено 40 144,89грн ПДВ, який в обов'язковому порядку включається до вартості товару ( т.1, а.с. 72).

Ухвалою від 04.09.2018 суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та залучив до участі у справі ПрАТ СК Українська страхова група в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ( т.1, а.с. 123- 124).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.11.2018 у справі № 914/1297/18 позов задоволено.

Рішення суду мотивоване ст.ст. 22, 509, 611, 623, 919, 924, 929, 1166, 1172 ЦК України та ст. ст. 173, 224, 306 ГК України. При задоволенні позову суд виходив з того, що факт завдання позивачу збитків на суму 115 144,00грн підтверджений матеріалами справи. Відповідач за умовами договору несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття вантажу до перевезення, однак, він не забезпечив збереження вантажу та не довів відсутність своє вини у втраті вантажу. Суд відхилив доводи відповідача про те, що водій не є його представником, зазначивши, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, тому відповідач не звільняється від відповідальності за втрату вантажу. Крім того, суд вказав, що відповідач не спростував того, що водій перебуває з ним у трудових відносинах.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Відповідач вказує на те, що суд не застосував п. 2.1.10. договору та ч. 3 ст. 6 ЦК України , який покладає обов'язок доведення вини перевізника на замовника, та зробив невірний висновок, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Скаржник також зазначає, що судом не врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові № 755/18006/15-ц від 04.07.2018, чим порушив ч. 4 ст. 236 ГПК України, оскільки обов'язок відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика, який уклав відповідний договір. Суд не дослідив наявний у справі договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника та не застосував ч. 1 ст. 1194 ЦК України. Вважає, що позивач не довів права власності на втрачений товар, не надав доказів оплати вартості втраченого товару (платіжних доручень чи банківських виписок), не надав доказів реєстрації компенсуючих податкових накладних по даних операціях, тому у позивача відсутні реальні збитки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, вважає їх необґрунтованими та зазначає, зокрема, що суду надані видаткові та податкові накладні, витяги з договорів поставки та купівлі-продажу, згідно з якими право власності на товар переходить до нього( позивача) з моменту передачі товару та підписання представниками сторін накладних та/або ТТН. Понесені збитки також підтверджуються страховим актом та частковою їх оплатою страховою компанією позивача. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц вважає безпідставними, оскільки викладені в ній висновки не стосуються даного випадку. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, розгляд справи призначено на 29.01.2019.

У судовому засіданні 29.01.2019 представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача заперечив доводи скаржника, просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа не забезпечила явку свого представника в судове засідання, письмових пояснень на апеляційну скаргу не подала, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено повідомленням про вручення їй 22.12.2018 ухвал суду від 17.12.2018.

Згідно з ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний суд встановив наступне.

ТОВ Агроскоп Інтернешнл (замовник) та ТОВ Транс-Сервіс - 1 (перевізник) уклали договір від 06.03.2015 №06/03/15 на транспортно-експедиційне обслуговування з протоколом розбіжностей, за умовами якого перевізник зобов'язується організувати і здійснити транспортне обслуговування у міжміському сполученні з доставки вантажів автомобільним транспортом за заявками замовника, а замовник зобов'язується оплатити надані послуги (том І, а.с. 16-22).

27.04.2018 сторони уклали договір-заявку на транспортне перевезення №АІ5646 , відповідно до якої відповідач зобов'язався на замовлення позивача здійснити перевезення вантажу в автомобілі НОМЕР_1 - ВС3896ХР, водій транспортного засобу - ОСОБА_4, за маршрутом: м. Черкаси - Черкаська область, с. Нова Дмитрівка - пункт розвантаження (доставки): Дніпропетровська область, м. Кам'янське, 3-й Баглійський пров., 14. По даному договору -заявці перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до місця призначення і видати уповноваженій особі. Перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник фактично не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (том І, а.с. 23).

По товарно-транспортних накладних від 27.04.2018 (далі - ТТН) позивач відвантажив зі свого складу в с. Нова Дмитрівка Черкаської області ( пункт навантаження) на свій склад в м. Кам'янське, 3-й Баглійський пров., 14 (пункт розвантаження) в автомобілі НОМЕР_1 - ВС3896ХР, товар, який прийняв до перевезення водій ОСОБА_4 (том І, а.с. 24-29), а саме:

- по ТТН №АІ0059870 - 11 найменувань товару в кількості 754 ( літри, кілограми та комплекти) на загальну суму 760 254,24 грн ( з ПДВ);

- по ТТН №АІ0059942 - 5 найменувань товару у кількості 1536 літрів на загальну суму 533 479,10грн ( з ПДВ).

У названих ТТН вказано найменування товару, кількість, вид пакування, ціна та вартість товару.

28.04.2018 під час розвантаження транспортного засобу у пункті доставки представниками позивача за участю водія ОСОБА_4 було встановлено відсутність пломбування та недостачу вантажу: Мерпан 80% в.г. (5 кг) у кількості 80 кг; Рімон 10%, к.е. (1 л) у кількості 19 л; Танос 50% в.г. (2 кг) у кількості 104 кг; Децис Профі 25% в.г. (0,6 кг) у кількості 6 кг; Проклейм 5% р.г. (1 кг) у кількості 10 кг; Вертімек 1,8% к.е. (1 л) у кількості 10 л; Скор 25% к.е. (1 л) у кількості 6 л, про що складено №1 від 28.04.2018 приймання товару по кількості та якості, який підписаний представниками позивача ОСОБА_5В.(зав.складом), ОСОБА_6О (комірником), ОСОБА_7Н.(водієм автонавантажувача) та водієм ОСОБА_4 (том І, а.с. 44).

Згідно з поясненнями водія ОСОБА_4, на автодорозі на виїзді із Знам'янки він заїхав на автостоянку, де виявив розрізаний тент автомобіля (задній клапан) та відсутність пломби, після чого викликав працівників поліції, які склали протокол( т.1, а.с. 49). Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.05.2018 підтверджено, що 28.04.2018 в цьому реєстрі за заявою ОСОБА_4 зареєстровано кримінальне провадження №12018120160000845 про вчинення невстановленою особою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка), шляхом пошкодження пломби та тенту на автомобілі НОМЕР_2 (т.1, а.с .50).

У зв'язку з недостачею вантажу позивач звернувся до відповідача з претензію від 05.05.2018 № 314 про сплату збитків в сумі 200 724,43 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та без задоволення (том І, а.с. 45-48).

Разом з тим, на підставі договору №024.994134594.0047 добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період від 22.01.2018, укладеного позивачем з ПрАТ СК ПЗУ Україна (страховик), був складений страховий акт №180430.03 від 06.06.2018, згідно з яким вирішено виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 125 724,43 грн (сума збитків у розмірі 200 724,43 грн мінус безумовна франшиза, яка згідно п. 3.1.9 договору страхування встановлена у розмірі не більше 75 000,00 грн) ( т.1, а.с. 52 -54).

13.06.2018 позивач отримав страхове відшкодування від страховика в сумі 125 724,43 грн, що підтверджено випискою банку з рахунку позивача (том І, а.с. 55).

Дослідивши обставини справи, доводи сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Дана норма кореспондується зі ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Згідно з ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 310 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є не лише втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також і витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною 1 статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч.3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 910/20363/17 вказав, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, що на підставі договору - заявки від 27.04.2018 на транспортне перевезення №АІ5646 згідно ТТН №АІ0059870 та №АІ0059942 від 27.04.2018 водій відповідача ОСОБА_4 здійснив перевезення вантажу позивача в автомобілі НОМЕР_1 - ВС3896ХР. 28.04.2018 під час розвантаження транспортного засобу у пункті доставки представниками позивача за участю водія ОСОБА_4 було встановлено відсутність пломбування та недостачу частини вантажу, про що складений №1 від 28.04.2018 приймання товару по кількості та якості, який підписаний представниками позивача та водієм ОСОБА_4 без жодних зауважень. Вартість втраченого вантажу згідно з ТТН №АІ0059870 та №АІ0059942 становить 200 724,43 грн ( без ПДВ) та 240 869,32грн ( з ПДВ).

Частину вартості втраченого вантажу в сумі 125 724,43грн відшкодувала позивачу страхова компанія ПрАТ СК ПЗУ Україна на підставі договору страхування вантажу, укладеного з позивачем, та страхового акту.

Відповідач вважає, що він не повинен відшкодовувати решту вартості втраченого вантажу в сумі 115 144,89грн, посилаючись на пункт п. 2.1.10 договору від 06.03.2015 №06/03/15 на транспортно-експедиційне обслуговування в редакції протоколу розбіжностей, та те, що вантаж був викрадений з автомобіля , у зв'язку з чим в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за заявою водія ОСОБА_4 зареєстровано кримінальне провадження №12018120160000845.

Пунктом 2.1.10 договору від 06.03.2015 №06/03/15 на транспортно-експедиційне обслуговування в редакції протоколу розбіжностей встановлено, що перевізник зобов'язаний відшкодувати замовникові у повному обсязі суму завданої шкоди за умови доведення вини перевізника.

Разом з тим, згідно з договором - заявкою від 27.04.2018 №АІ5646, на підставі якої відповідач здійснював перевезення вантажу, перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник фактично не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з ч.6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, сама лише наявність зареєстрованого кримінального провадження щодо викрадення вантажу не може бути доказом того, що втрата частини вантажу сталася внаслідок злочинних дій третіх осіб, як і не може бути доказом відсутності вини відповідача у втраті вантажу.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, обставини викрадення вантажу не підпадають під ознаки форс-мажору та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за втрату вантажу.

Відтак апеляційний суд відхиляє ці доводи скаржника.

Щодо тверджень скаржника про те, що позивач не довів права власності на втрачений товар та відсутність у позивача реальних збитків, то вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - договорами поставки №3/2017 від 01.12.2016; №202017006 від 01.11.2016; №202018007 від 19.12.2017; №3/2018 від 06.12.2017; № K-AGS від 05.12.2017 та договором купівлі-продажу № 14-18/агроскоп-DP від 14.12.2017, за умовами яких право власності на товар, поставлений позивачу, переходить до нього з моменту передачі товару та підписання представниками сторін накладних та/або ТТН( т.1. а.с. 136-146), видатковими накладними на передачу товару позивачу: №8870552205 від 27.09.2017, №8870569877 від 11.04.2018, №8782803455 від 13.04.2018, №73109039 від 20.02.2018, №8870570818 від 05.04.2018, №313 від 13.03.2018, №1221 від 23.04.2018 (том І, а.с. 30-36).

Безпідставними є посилання скаржника на договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника № 24-1301-17-00006 від 22.11.2017, укладений відповідачем із страховою компанією ПАТ СК Українська страхова група , та його доводи про необхідність стягнення збитків із страхової компанії, з посиланням на постанову Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, оскільки за вказаним договором страхування правовідносини із страховою компанією виникли у відповідача , а не у позивача. Відносини у відповідача з позивачем виникли на підставі договору перевезення, який передбачає відшкодування перевізником(відповідачем) завданих замовникові( позивачу) збитків. Крім того, висновки, викладені в названій постанові Верховного Суду, стосуються відповідальності у випадках здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За приписами ч.3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В силу ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( ст. 79 ГПК України).

На підставі викладеного апеляційний відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, вважає, що відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відсутність його вини у втраті вантажу, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає рішення суду про задоволення позову та стягнення з відповідача збитків законним та обґрунтованим.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129,236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.11.2018 у справі № 914/1297/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення апеляційним судом покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-291 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 04.02.2019.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя Г.Т. Кордюк