Постанова

від 30.01.2019 по справі 904/3263/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2019 року м.Дніпро Справа № 904/3263/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Малєєва О.М., довіреність № 4440-К-О від 12.10.2018 р., адвокат;

від відповідача: Бестаєв І.Л., довіреність б/н від 08.11.2018 р., адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 , ухвалене суддею Новіковою Р.Г, повний текст якого складений 16.10.2018, у справі №904/3263/18

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро

про розірвання договору оренди приміщення від 19.01.2016 та зобов`язання повернути нежитлове приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" з позовом про розірвання договору оренди приміщення від 19.01.2016, укладеного між сторонами, та зобов'язання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз, 30, прим. 1, загальною площею 162,8 кв.м не пізніше 5 робочих днів з дня набрання чинності судовим рішенням.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неодноразове порушення відповідачем положень договору оренди від 19.01.2016, зокрема прострочення сплати орендної плати за період грудень 2016 - лютий 2017 року, заборгованість за який була погашена лише у березні 2017.

Також, позивач зазначає, що протягом дії договору відповідач допускає затримку здійснення платежів, не надав орендодавцю відомості щодо кількості обігрівачів та кондиціонерів.

Матеріально-правовою підставою розірвання договору оренди позивач зазначає ч. 2 ст. 651 та ст. 782 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/3263/18 (суддя Новікова Р.Г.) позов задоволено повністю.

Розірвано договір оренди приміщення від 19.01.2016, укладений між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро, предметом якого є нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз, 30, прим. 1, загальною площею 162,8 кв.м.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро (Ідентифікаційний код: 38199273, місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, Жовтневий район, Узвіз Лоцманський, буд. 12-а) не пізніше 5 робочих днів з дня набрання чинності судовим рішенням повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ (Ідентифікаційний код: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д) нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз, 30, прим. 1, загальною площею 162,8 кв.м.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ суму судового збору в розмірі 3524 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильне тлумачення норм закону, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить рішення суду від 11.10.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що зі змісту ч. 1 чт. 782 ЦК України вбачається, що для застосування механізму односторонньої відмови від договору найму (оренди) та реалізації наймодавцем свого права на відмову від договору, заборгованість з орендної плати має існувати на момент прийняття рішення наймодавцем про застосування свого права на односторонню відмову.

В той же час, заборгованість за грудень 2016 року, січень 2017 року та лютий 2017 року була повністю погашена в березні 2017 року. В подальшому сторони належним чином виконували умови договору оренди, а Позивач не пред'явив жодної претензії та не направив жодної вимоги щодо відшкодування збитків, інфляційних чи інших втрат.

У зв'язку з чим, на момент прийняття рішення наймодавцем про застосування свого права на односторонню відмову (Лист №Е.19.0.0.0/4-618580 від 14.07.2018, яким орендодавець повідомив орендаря про розірвання договору) заборгованість з орендної плати не існувала майже півтора року.

Отже, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції:

- невірно витлумачив положення статті 782 ЦК України, як в частині щодо підстави для односторонньої відмови наймодавця від договору найму, так і в частині фактичного ототожнення відмови від договору найму та його розірвання;

- невірно застосував норми ЦК України, що фактично призвело до злиття та ототожнення різних способів правового захисту, які мають самостійні підстави для застосування та мають доводитись відповідними належними засобами доказування.

Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що протягом усієї дії договору Позивач допускає прострочення на кілька днів, не сплачуючи орендну плату чітко до 05 числа поточного місяця за поточний. При цьому, не має значення на якому етапі користування майном Орендар допускав прострочення у вигляді несплати орендної плати протягом трьох місяців поспіль, важливо, що це мало місце, як і систематичне порушення платіжної дисципліни з боку Орендаря.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2018 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 залишено без руху у зв`язку зі сплатою судового збору не у повному обсязі. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі № 904/3263/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.01.2019.

В судовому засіданні 21.01.2019 оголошено перерву до 30.01.2019.

29.01.2019 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/3263/18 у зв'язку з відпусткою судді Дарміна М.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2019, справу №904/3263/18 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В. прийнято справу №904/3263/18 до свого провадження.

В судовому засіданні 30.01.2019 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" (далі - орендар) був укладений договір оренди приміщення від 19.01.2016 (далі - договір оренди), згідно якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в тимчасове користування (оренду) нежитлове приміщення №1, площею 162,8 кв.м, розташоване за адресою - м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз (колишня назва Рогальова), 30 (а.с. 16-21).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №51965115 від 22.01.2016 право власності орендодавця на вказане приміщення зареєстроване 18.01.2016 (а.с. 14-15).

На виконання договору сторонами був складений акт здачі-приймання від 19.01.2016, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування приміщення, розташоване за адресою - м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз (колишня назва - вул. Рогальова), 30, загальною площею 162,8 кв.м. В акті також зазначено, що під час передачі приміщення сторони провели візуальний огляд його технічного стану та дійшли згоди, що приміщення передане в належному стані, придатне для використання за призначенням (а.с. 22).

В пункті 7.1 договору сторони визначили, що договір є укладеним з моменту його підписання і діє з 19.01.2016 по 18.01.2017.

В подальшому, додатковою угодою до договору від 01.07.2016 сторони виклали цей пункт в новій редакції та встановили, що договір набирає чинності з 19.01.2016 по 31.12.2016. У разі якщо не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення його дії, він вважається продовженим на тих самих умовах на строк 35 місяців (а.с. 23).

З огляду на відсутність такого повідомлення, дія договору була продовжена на 35 місяців, тобто до 30.11.2019.

Відповідно до пункту 2.2 договору орендна плата сплачується до 5 числа поточного місяця за поточний місяць оренди (розрахунковий) без надання орендодавцем рахунків, із розрахунку 150 грн. за 1 кв.м., за всю орендовану площу - 24420 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1.

Як вбачається з наданих пояснень сторін та матеріалів справи (виписка по рахунку), орендна плата за грудень 2016 - лютий 2017 року в розмірі 73 260 грн. була сплачена в повному обсязі 06, 07 та 09 березня 2017 (а.с. 27-34).

Листом №Е.19.0.0.0/4-618580 від 14.07.2018, отриманим відповідачем 19.07.2018, орендодавець повідомив орендаря про розірвання договору, оскільки мало місце невнесення орендних платежів протягом трьох місяців поспіль (а.с. 25, 26).

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що несплата відповідачем упродовж трьох місяців підряд орендної плати є підставою для розірвання договору оренди згідно з частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, незалежно від подальшої сплати заборгованості за такий період.

Тому сукупність встановлення фактичних обставин несплати орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд та встановлення обставин дотримання процедури повідомлення наймодавцем наймача про відмову від договору шляхом надіслання йому повідомлення про відмову від договору є підставою для задоволення позовних вимог в порядку статті 782 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Чинним законодавством (частина третя статті 291 Господарського кодексу України, частина друга статті 651, стаття 783 Цивільного кодексу України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, а статтею 782 Цивільного кодексу України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Як вже зазначалося, матеріально-правовою підставою розірвання договору оренди позивач зазначає ч. 2 ст. 651 та ст. 782 ЦК України.

Главою 58 Підрозділу 1 "Договірні зобов'язання" Розділу III "Окремі види зобов'язань" Цивільного кодексу України регулюється такий вид договірного зобов'язання як найм (оренда).

Статтею.782 ЦК, яка входить до вказаної Глави 58, визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Зміст статті 782 ЦК України необхідно розглядати в контексті визначення поняття договору найму (оренди), наведеного в статті 759 ЦК України, у відповідності до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відтак, основною умовою договору найму (оренди) в розумінні ЦК України є оплатність.

Безумовно, у випадку якщо є заборгованість протягом трьох місяців, а відтак не дотримується умова оплатності, - договір найму (оренди) втрачає сенс, оскільки наймодавець не отримує плати, що призводить до виключення елементу договору.

В той же час, зі змісту ч. 1 чт. 782 ЦК України вбачається, що для застосування механізму односторонньої відмови від договору найму (оренди) та реалізації наймодавцем свого права на відмову від договору, заборгованість з орендної плати має існувати на момент прийняття рішення наймодавцем про застосування свого права на односторонню відмову.

Такий висновок підтверджується синтаксичним аналізом слів "не вносить" , з огляду на який в часових межах існування заборгованості та одностороння відмова мають збігатися. В іншому випадку в статті 782 мала б міститися фраза "не вносив" , що надавала б наймодавцю можливість в будь-який час після виникнення обумовленої прострочки орендних платежів відмовитися від договору найму.

В той же час, заборгованість за грудень 2016 року, січень 2017 року та лютий 2017 року була повністю погашена 06, 07 та 09 березня 2017 року. В подальшому сторони належним чином виконували умови договору оренди, а Позивач не пред'явив жодної претензії та не направив жодної вимоги щодо відшкодування збитків, інфляційних чи інших втрат.

У зв'язку з чим, на момент прийняття рішення наймодавцем про застосування свого права на односторонню відмову (Лист №Е.19.0.0.0/4-618580 від 14.07.2018, яким орендодавець повідомив орендаря про розірвання договору) заборгованість з орендної плати не існувала.

На підставі викладеного, колегія судді погоджується з доводами апеляційної скарги, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції невірно витлумачив положення статті 782 ЦК України, в частині щодо підстави для односторонньої відмови наймодавця від договору найму.

Крім того, згідно пункту 2.4. Договору Орендар доручає Орендодавцю у 3-денний строк після настання строку оплати, встановленого п. 2.2, здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку Орендаря в межах сум, що підлягають сплаті Орендодавцю, за даним Договором, за умови несплати відповідних сум при настанні строку платежу. Договірне списання коштів проводиться Орендодавцем у відповідності з установленим законодавством порядком, при цьому оформлюється меморіальний ордер, у реквізитах "призначення платежу" якого указується номер, дата та посилання на пункт 2.4. даного договору.

Отже, з метою захисту прав Орендодавця, сторони у договорі погодили право Позивача на договірне списання коштів з поточного рахунку Орендаря в межах сум, що підлягали сплаті Орендодавцю, за даним Договором.

Представник Відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції дійсно засвідчив, що у спірний період на рахунку Орендаря коштів у достатньому обсязі для здійснення договірного списання не було.

В той же час, це не означає, що на рахунку Орендаря взагалі не було коштів, договірним списанням яких, Орендодавець міг частково погасити заборгованість з орендної сплати.

В матеріалах справи не містяться докази відсутності протягом грудня 2016 - лютого 2017 на рахунку Орендаря будь-яких коштів. При цьому, договірне списання можливе в межах сум, що підлягають оплаті, та не обов'язково повинно на 100% покривати розмір заборгованості з орендної плати.

Через що, Позивачем не доведено порушення з боку Відповідача його права на договірне списання коштів з поточного рахунку Орендаря в межах сум, що підлягають сплаті Орендодавцю, за даним Договором, за умови несплати відповідних сум при настанні строку платежу.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що господарський суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин, що складися між Позивачем і Відповідачем, концепцію "правомірних очікувань", що відображена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії".

Правомірні очікування полягають у тому, що в особи, якщо вона дотрималась усіх вимог законодавства, виникають правомірні очікування, тобто особа має усі підстави вважати, що рішення уповноваженого органу є дійсним, та розраховувати на певний стан речей. З урахуванням цієї концепції, суди, в контексті вирішення спорів щодо поновлення договорів оренди землі, вказують, що "по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення; по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку".

Неврахування господарським судом права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства", суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).

Колегія суддів констатує, що заборгованість за грудень 2016 року - лютий 2017 року була повністю погашена Відповідачем 09 березня 2017 року. В подальшому сторони належним чином виконували умови договору оренди, а Позивач не пред'явив жодної претензії та не направив жодної вимоги щодо відшкодування збитків, інфляційних чи інших втрат.

Однак, більше ніж через 1 рік та 4 місяці після погашення Орендарем заборгованості з орендної плати, Орендодавець листом №Е.19.0.0.0/4-618580 від 14.07.2018 повідомив Орендаря про розірвання договору.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає Товариство з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на користування спірним приміщенням протягом усього строку дії договору , і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому Орендодавцем.

Щодо визначеної Позивачем матеріально-правової підстави розірвання договору оренди, передбаченої ч. 2 ст. 651 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Згідно з частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

В той же час, суду необхідно з'ясувати суттєві обставини справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору.

Матеріалами справи встановлено, що на момент подання Орендодавцем позову про розірвання договору оренди від 19 січня 2016 року заборгованості з орендної плати за цим договором не існувало.

Отже, ураховуючи викладене, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду приміщення) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо розірвання договору оренди в односторонньому порядку на підставі ч. 2 ст. 651, ст. 782 ЦК України, добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин, а саме:

- відсутності заборгованості з орендної плати на момент прийняття Орендодавцем рішення про застосування свого права на односторонню відмову від договору;

- подальше протягом тривалого часу (більше 1 року та 4 місяців) належне виконання Орендарем своїх обов'язків за договором, що дає підстави вважати його особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на користування спірним приміщенням протягом усього строку дії договору;

- відсутності істотного порушення умов договору оренди,

вимоги Позивача про розірвання договору оренди є безпідставними та не підлягають задоволенню.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди приміщення від 19.01.2016, укладеного між сторонами, не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Крутогірний Узвіз, 30, прим. 1, загальною площею 162,8 кв.м.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам, що мають значення для справи. Слід прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь відповідача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282, 283 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі № 904/3263/18 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2018 у справі №904/3263/18 - скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Судові витрати по справі за подання позову покласти на позивача.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Воднолижний клуб "Сентоза" м. Дніпро 5286,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, покласти на Господарський суд Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07.02.2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік