Рішення

від 29.01.2019 по справі 908/2063/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/90/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019 справа № 908/2063/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пр. Перемоги, 4) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50)

до відповідача селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (72112, Запорізька область, Приморський район, с. Єлисеївка, вул. Мічуріна, 106)

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

за участю прокурора: Стешенко В.Є., посвідчення № 038186, видане 30.12.2015

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 8-0.62-3/62-19 від 02.01.2019

від відповідача: ОСОБА_3, НОМЕР_1 від 17.05.2000

Розглядаються позовні вимоги про витребування з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог):

- земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,408 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, що входить до складу земельної ділянки площею 35 га, яка надана згідно державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1;

- земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 15 га, розташованої на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, яка надана у довічне успадковане володіння ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року без серії, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 16.10.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/2063/18, присвоєно справі номер провадження 18/90/18, призначено підготовче судове засідання на 07.11.2018; оголошувалась перерва у підготовчому засіданні до 28.11.2018; ухвалою суду від 28.11.2018 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.01.2019; ухвалою від 15.01.2019 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 29.01.2019.

В судовому засіданні 29.01.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор підтримав позовні вимоги з заявлених у позові підстав. Обґрунтував їх тим, що Бердянською місцевою прокуратурою Запорізької області за результатами вивчення стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння селянським (фермерським) господарством ОСОБА_1 земельними ділянками площею 15,408 га та площею 15 га, які розташовані на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області. Відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58 та виданого на підставі розпорядження райдержадміністрації Приморської районної ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.05.1996 року № 241-р, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 35,0 га для створення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Єлисеївської сільської ради. Відповідно до державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року без серії, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8 та виданого на підставі рішення Приморської районної ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.04.1992 року № 5, ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15 га для організації фермерського господарства, що розташована на території Єлисеївської сільської ради. У подальшому, 11.01.1993 на вказаних земельних ділянках ОСОБА_1 створено та зареєстровано селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1. Із земельної ділянки площею 35,0 га передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,84 га та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 9,75 га. С(Ф)Г ОСОБА_1 здійснює свою діяльність, в тому числі, на земельних ділянках площею 15,408 га та 15,0 га, наданих в постійне користування ОСОБА_1, що був засновником господарства. За доводами прокурора, зі смертю ОСОБА_1 27.02.2013, право постійного користування вищенаведеними земельними ділянками припинилось, відповідно, з цього часу втратив чинність і державний акт на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, і державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року. С(Ф)Г ОСОБА_1 з часу смерті ОСОБА_1 продовжує утримувати та використовувати частину із наданих останньому земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур, цим самим незаконно, без відповідної правової підстави заволодівши ними, що підтверджується звітами та податковими деклараціями поданими цим фермерським господарством до уповноважених державних органів, а також інформацією органу місцевого самоврядування. Звернення до суду з даним позовом прокурор мотивував тим, що незаконне використання земель державної власності позбавило територіальну громаду правомочностей володільця та розпорядника цієї землі в повному обсязі, а уповноваженим контролюючим органом - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області жодних дій не вживалось щодо запобігання порушенню, що не відповідає інтересам держави. Посилаючись на приписи ст.ст. 92, 102-1, 116, 118, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 407, 1225 Цивільного кодексу України, ст.ст. 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство , ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор просив позов задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області підтримав позовні вимоги, викладені прокурором, просив позов задовольнити.

Відповідач у наданому суду відзиві на позов проти заявлених вимог заперечив та зазначив, що користування земельними ділянками відбувається на законних підставах, оскільки таке право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку, закріплене у ст. 92 Земельного кодексу України. Спадкодавець ОСОБА_1 у 1996 році набув таке право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до діючого на той час розпорядження райдержадміністрації Приморської районної ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.05.1996 № 241-р та норм законодавства. Відзначив, що згідно ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство та ст.ст. 1, 5, 7 , 8, 12 діючого на теперішній час Закону України Про фермерські господарства , після одержання Державного акта на право користування землею, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи та з цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не фізична особа, якій земля надавалась у постійне користування. Також наголосив, що відповідно до статуту фермерського господарства землі господарства складаються, у тому числі, з земельної ділянки, яка належить засновнику, і яка, виходячи із змісту ч. 2 ст. 23 Закону України Про фермерські господарства , у разі спадкування фермерського господарства входить до складу спадкової маси. Після стерті ОСОБА_1 27 лютого 2013 року відкрилась спадщина і відповідно до положень ст.ст. 1217, 1261, 1268 ЦК України спадкоємцем став ОСОБА_3, який є головою фермерського господарства. Вважає, що підстави для припинення користування земельною ділянкою відсутні, а позовні вимоги прокурора виглядають як незаконне та противоправне втручання в господарську діяльність фермерського господарства. В діях прокурора відповідач вбачає перевищення влади та службових повноважень, на що просить суд відреагувати шляхом винесення окремої ухвали відповідно ст. 246 ГПК України.

Крім того відповідач у відзиві та заяві від 29.10.2018 заявив про застосування судом наслідків спливу позовної давності, оскільки із 01 січня 2008 року (прийняття Земельного кодексу України) і до дня смерті ОСОБА_1 державним органам, в тому числі позивачу, було відомо про користування фермерським господарством земельними ділянками 15 га та 25,248 га, тому строк позовної давності сплинув і з 01.01.2008, і з дня смерті ОСОБА_1 Просив в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Прокурор у відповіді на відзив зазначив, що особа, якій було надано право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта, виданого 29.06.1996, та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою на підставі державного акта, виданого 25.05.1992, померла у лютому 2013 року. З моменту набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України право власності або право оренди на надані йому у постійне користування та довічне успадковуване володіння земельні ділянки переоформлено не було. За доводами прокурора, відповідно до вимог чинного законодавства до складу майна фермерського господарства не може входити право користування землею сільськогосподарського призначення, інакше як на підставі емфітевзису, тому право користування земельною ділянкою, що виникло у фізичної особи громадянина на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою або довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Спірні земельні ділянки надавалась у постійне користування та довічне успадковуване володіння громадянину ОСОБА_1, вони не входять до складу майна фермерського господарства і не можуть використовуватись цим господарством після смерті ОСОБА_1, оскільки будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача. Відносно заяви відповідача про застосування позовної давності прокурор вказав, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області у відповіді на відзив зазначило, що передача членом фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою до складеного капіталу фермерського господарства не підтверджує правомірності набуття фермерським господарством права користування землею, яке існувало у особи, якій воно надано на підставі Державного акта. Щодо спадкування земельної ділянки, позивач відзначив, що згідно вимог чинного законодавства право постійного користування земельною ділянкою не може набуватись фізичними особами у будь-який спосіб, в тому числі і в порядку спадкування, за винятком випадків, встановлених ст. 92 Земельного кодексу України, оскільки законодавець чітко пов'язує право постійного користування земельною ділянкою саме з особою-носієм такого права. Відносно строку позовної давності позивач вказав, що розпорядником оспорюваної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, проте управління не наділене повноваженнями щодо з'ясування обставин цивільного стану користувачів земельних ділянок, в тому числі перевірки факту смерті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив :

На підставі розпорядження районної державної адміністрації Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області від 16.05.1996 № 241-р ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею ЗП № 16-501574, відповідно до якого у постійне користування надана земельна ділянка площею 35,0 га, у тому числі 34,6 га ріллі та 0,4 га - інші угіддя, розташована на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом, для створення селянського (фермерського) господарства. Державний акт видано 29.06.1996 та зареєстровано в Книзі записів державних постіного користування землею за № 58.

Також, на підставі рішення Приморської районної Ради народних депутатів Приморського району Запорізької області Української РСР від 16.04.1992 № 5 ОСОБА_1 видано Державний акт про надання у довічне успадковуване володіння земельної ділянки площею 15,0 га, що розташована на території Єлисеївської сільської ради в межах згідно з планом, для організації фермерського господарства. Державний акт видано 25.05.1992 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8.

У подальшому, 11.01.1993 на вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 створено селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1.

Відповідно до рішення Єлисеївської сільської ради від 14.03.2001 № 9 ОСОБА_1 зі складу наданих йому на праві постійного користування земель площею 35,0 га передано у приватну власність 9,84 га для ведення фермерського господарства, що посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ЗП № 045683 від 20.06.2001, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01.

Відповідно до розпорядження голови Приморської райдержадміністрації від 21.11.2002 № 351 ОСОБА_3 зі складу наданих ОСОБА_1 на праві постійного користування земель площею 35,0 га передано у приватну власність 9,75 га ріллі для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ІV-ЗП № 007607 від 20.02.2004, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010427800001.

Відповідно до спадкової справи № 149/2013 ОСОБА_1 помер 27.02.2013.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на даний час засновниками (учасниками) селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (С(Ф)Г ОСОБА_1М.) є ОСОБА_3 та ОСОБА_5. Керівник ОСОБА_3.

Земельні відносини є визначальними у системі фермерських правовідносин. Основною організаційно-правовою підставою для створення селянського (фермерського) господарства є наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення як передумова державної реєстрації такого господарства. Рішення про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства фактично є рішенням про створення суб'єкта аграрних правовідносин. Припинення прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є підставою для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства.

С(Ф)Г ОСОБА_1 з часу смерті ОСОБА_1 (27.02.2013) продовжує використовувати частину із наданої у постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 15,408 га та земельну ділянку площею 15,0 га, надану у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1, для вирощування сільгоспкультур, що підтверджується відомостями про наявність земельних ділянок С(Ф)Г ОСОБА_1 та податковими деклараціями, поданими цим фермерським господарством до уповноважених державних органів, а також інформацією органу місцевого самоврядування.

Посилаючись на незаконність користування С(Ф)Г ОСОБА_1 спірними земельними ділянками без відповідної правової підстави після смерті особи, якій було надано ці земельні ділянки у постійне користування та довічне успадковуване володіння, прокурором заявлено вимоги про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які підтримано позивачем.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

- положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельною кодексу України та пункту 6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність або користування на праві оренди.

З огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться поза межами населеного пункту - с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, то в силу підпункту г) пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245- VI вона перебуває у державній власності.

Також, відповідно до інформації Відділу у Приморському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, наданої листом № 8-8-0.33-898/112-18 від 03.05.2018, спірні земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності та категорії - землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2013, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Відповідно до положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, та положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 № 18, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Тобто, з 03.03.2015 розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області стало Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Таким чином, недотримання встановленого законом порядку набуття прав на землю, що перебувають у державній власності порушує майнові інтереси держави щодо володіння та розпорядження цією землею.

З приводу права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_1, набутого ним за державним актом на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, та права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою ОСОБА_1, набутого на підставі Державного акту від 25.05.1992, після його смерті, С(Ф)Г ОСОБА_1:

- по-перше, аналізуючи приписи ст.ст. 407, 1218, 1225 ЦК України та ст.ст. 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство , суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, державного акту на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Аналогічних правих висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц та від 31.10.2018 у справі № 178/447/16-ц.

- по-друге, смерть власника/постійного користувача земельної ділянки - фізичної особи з юридичної точки зору є припиненням його право- та дієздатності.

Таким чином, спірні земельні ділянки починаючи з 27.02.2013 не мали використовуватись С(Ф)Г ОСОБА_1, адже підстави для цього відпали внаслідок смерті особи, якій було надано у постійне користування та володіння ці землі. До спадкової маси зазначені земельні ділянки не ввійшли, так як до складу майна фермерського господарства не входять.

Документального підтвердження законності користування спірними земельними ділянками відповідно до вимог діючого законодавства України відповідачем не надано.

Із приписів ст.ст. 31, 124, 127, 134, 135 Земельного кодексу України та ст.ст. 7, 8 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що без конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам.

Надання фермерському господарству, як юридичній особі, земельної ділянки можливе виключно на земельних торгах, крім випадків визначених земельним законодавством, за результатом яких укладається договір оренди земельної ділянки.

Із земельної ділянки площею 35,0 га, право користування якою набуто ОСОБА_1 за державним актом на право постійного користування землею від від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,84 га (Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 045683 від 20.06.2001) та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 9,75 га. (Державний акт на право приватної власності на землю ІУ-ЗП № 007607 від 20.02.2004).

Будь-хто із членів С(Ф)Г ОСОБА_1 не отримував з лютого 2013 року на встановлених законом підставах спірні земельні ділянки у користування або у власність, С(Ф)Г ОСОБА_1, як юридична особа, також не оформило відповідних прав на спірні земельні ділянки, якими користується.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. Із змісту цієї норми слідує, що для встановлення чи набула особа відповідного зобов'язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

Вищенаведеним підтверджується перебування земельних ділянок у державній власності, факт їх вибуття з володіння позивача та їх знаходження у незаконному володінні відповідача. Відповідач доказів на підтвердження наявності правових підстав для утримування спірних земельних ділянок не надав.

З огляду на викладене, наявні підстави для витребування із незаконного володіння С(Ф)Г ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,408 га, наданої у складі земельної ділянки площею 35 га у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, та земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 15 га, наданої у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності із посиланням на обізнаність позивача про смерть ОСОБА_1 з лютого 2013 року та бездіяльність впродовж майже п'яти років.

Суд доводи відповідача про наявність підстав для відмови в позові з мотивів застосування позовної давності відхилив з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 зазначеного Кодексу встановлена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, частина друга ст. 268 ЦК України передбачає можливість встановлення іншими законами, тобто актами вищої юридичної сили, додаткових до цієї статті вимог, на які не розповсюджується строк позовної даності.

За нормами ст.ст. 316-319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та не може бути обмежений у здійсненні права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Порушення права державної власності на землю, в даному випадку, є триваючим і відбувається по цей час, чим об'єктивно порушуються права власника в користуванні та розпорядженні своїм майном. Матеріали справи свідчать, що відповідач визнає фактичні володіння і користування спірною земельною ділянкою.

Позиція відповідача оцінюється судом критично, оскільки при визнанні її обґрунтованою факт спливу трьох років обізнаності про смерть ОСОБА_1 (починаючи з лютого 2013 року) позбавляє державу прав власника на своє майно, тоді як сам факт надання спірної земельної ділянки у постійне користування не змінює форму власності на земельну ділянку, а закон вимагає переоформлення таких прав.

Таким чином, мова йде про так зване триваюче правопорушення, за таких обставин власник може пред'явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не пропущена.

Виходячи з наведеного, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, в даному випадку держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Доводи відповідача про відсутність підстав для звернення прокурора до суду та перевищення ним службових повноважень, на що слід відреагувати шляхом винесення судом окремої ухвали відповідно ст. 246 ГПК України, суд визнав безпідставними.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності, спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо витребування земельних ділянок із незаконного володіння. Підстави для винесення судом окремої ухвали відсутні.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд знаходить доведеними заявлені прокурором позовні вимоги на підставі чого позов задовольняється.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» . Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розрахунку на місяць складає 1762,00 грн.

Судом розглянуті вимоги про витребування з незаконного володіння земельних ділянок 15,408 га та площею 15,0 га (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотки ціни позову. Виходячи з нормативно-грошової оцінки спірних земель ціна позову складає 767943,09 грн., судовий збір з якої складає 11519,15 грн.

Згідно наданих до позову платіжних доручень №№ 1982, 1983, 1984 від 19.09.2018, прокуратурою Запорізької області сплачено 15246,73 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 3727,58 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, прокуратурі Запорізької області підлягає поверненню з державного бюджету сума 3727,58 грн . зайво сплаченого судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати із незаконного володіння селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (72112, Запорізька область, Приморський район, с. Єлисеївка, вул. Мічуріна, 106, ідентифікаційний код 25492760) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, ідентифікаційний код 39820689) земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,408 га, розташовану на території Єлисеївської сільської ради Приморського району Запорізької області, що входить до складу земельної ділянки площею 35,0 га, яка надана ОСОБА_1 згідно державного акту на право постійного користування землею від 29 червня 1996 року серії ЗП № 16-501574, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 58. Видати наказ.

3. Витребувати із незаконного володіння селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (72112, Запорізька область, Приморський район, с. Єлисеївка, вул. Мічуріна, 106, ідентифікаційний код 25492760) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, ідентифікаційний код 39820689) земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,0 га, розташовану на території Єлисєївської сільської ради Приморського району Запорізької області, яка надана у довічне успадковуване володіння ОСОБА_1 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 25 травня 1992 року без серії, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 8. Видати наказ.

4. Стягнути з селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 (72112, Запорізька область, Приморський район, с. Єлисеївка, вул. Мічуріна, 106, ідентифікаційний код 25492760) на користь прокуратури Запорізької області в особі Бердянської місцевої прокуратури (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пр. Перемоги, 4, розрахунковий рахунок № 35217095000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи: 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2018 році при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 11519,15 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять грн. 15 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 07.02.2019.

Суддя В.В. Носівець