Постанова

від 05.02.2019 по справі 808/649/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №808/649/16

адміністративне провадження №К/9901/31629/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2016 (суддя - Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 (головуючий суддя - Сафронова С.В., судді: Мельник В.В., Чепурнов Д.В.) у справі №808/649/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2015 №0000402202 та №0001922201.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Приватним підприємством ВІД СЕРВІС з огляду на те, що факт вчинення спірних господарських операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Висновок податкового органу щодо штучності формування позивачем показників податкової звітності спростовано судами в процесі розгляду справи.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Запорізька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі №808/649/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області у справі №808/649/16.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Доводи Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Приватним підприємством ВІД СЕРВІС з огляду на штучність формування показників податкового обліку та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою ухилення від спати податків до бюджету, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків. Обґрунтовуючи вказану позицію відповідач посилається на податкову інформацію отриману по контрагенту позивача щодо відсутності у вказаного контрагента об'єктів оподаткування, що вказує на неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання від Приватного підприємства ВІД СЕРВІС до позивача; відсутності трудових ресурсів, майна, транспортних засобів і механізмів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товару; відсутності останнього за юридичною адресою. Також відповідач зазначає про дефектність первинних документів складених за результатом спірних операцій, з огляду на відсутність в них інформації щодо змісту та обсягу господарських операцій, порядку надання послуг особою-контрагентом, що свідчить про безпідставність формування позивачем показників податкового обліку. А тому, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2019 визнано за можливе проведення попереднього розгляду справи №808/649/16 та призначено попередній розгляд даної справи на 05.02.2019.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з Приватним підприємством ВІД СЕРВІС за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 135938,00грн.; підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит на суму 151042,00грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість (р.18 податкової Декларації з податку на додану вартість) на суму 151042,00грн. та заниження суми податку на додану вартість що підлягає сплаті в бюджет (р.25) на суму 151042,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 11.11.2015 №136/08-29-22-0208/23855495 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.2015 №0000402202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 226563,00грн., з яких: 151042,00грн. - основний платіж та 75521,00грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0001922201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 203907,00грн., з яких: 135938,00грн. - основний платіж та 67969,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД суми грошового зобов'язання став висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту при придбанні товарно-матеріальних цінностей (комп'ютерних комплектуючих) у Приватного підприємства ВІД СЕРВІС з огляду на фіктивність укладених правочинів та безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків.

Обґрунтовуючи свою позицію, орган доходів і зборів посилався на податкову інформацію отриману по вказаному контрагенту (відсутність Приватного підприємства ВІД СЕРВІС за юридичною адресою, відсутність у останнього об'єктів оподаткування, що вказує на неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу товарообігу від постачальника Приватного підприємства ВІД СЕРВІС до кінцевого споживача; відсутність у контрагента трудових ресурсів, майна, транспортних засобів і механізмів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товару.

Також відповідач зазначає про дефектність наданих позивачем первинних документів складених за результатом спірних операцій, у зв'язку з відсутністю в них інформації щодо змісту та обсягу господарських послуг, порядку їх надання саме особою-контрагентом. Одночасно податковий орган зазначає, що позивачем не надано доказів взаємодії представників сторін спірної угоди, що свідчить про безпідставність формування Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД на їх підставі даних податкового обліку.

На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Приватним підприємством ВІД СЕРВІС (постачальник) було укладено договір поставки товару №74/1/2014 від 06.05.2014, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору товар у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити вартість товару в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у специфікаціях, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця на умовах і у порядку визначених цим договором. Відповідно до пункту 2.7 вказаного договору умовами поставки придбаного товару визначено EX Works (постачальник забезпечує покупцю доступ до товару на власних (складських) площах постачальника), місце поставки - склад постачальника відповідно до ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року. За домовленістю сторін базис поставки може змінюватись на DDP - Delivered Duly Paid (постачання з оплатою мита) відповідно до ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року. Реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, специфікацією до договору, видатковими накладними та податковими накладними.

З'ясовуючи можливість перевезення придбаного позивачем товару, судами досліджено договір оренди транспортного засобу №28КІ від 11.01.2012, укладений між позивачем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю КНК-ІНВЕСТ (орендодавець); акт приймання-передачі майна; товарно-транспортні накладні на товар, який перевозився за номенклатурою, викладеною у видаткових накладних, з відмітками про прийняття товару відповідальними особами; накази про прийняття на роботу водіїв та експедиторів, які здійснювали перевезення товару від Приватного підприємства ВІД СЕРВІС ; свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які були задіяні у доставці товарів від Приватного підприємства ВІД СЕРВІС .

Оплату за придбаний товар було проведено між сторонами в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунках позивача.

Придбаний у Приватного підприємства ВІД СЕРВІС товар (комп'ютерні комплектуючі) було використано позивачем в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з основними видами господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД (реалізовано кінцевим споживачам, про що свідчать накладні, довіреності на отримання товару, рахунки, податкові накладні, платіжні доручення, сертифікат відповідності, сертифікат на систему управління якістю, сертифікат на систему екологічного менеджменту, декларація про відповідність з інформацію про те, що позивач є виробником комп'ютерної продукції, надає послуги з сервісного обслуговування комп'ютерної техніки та послуги з проектування і монтажу комп'ютерних комплексів).

Первинні і розрахункові документи, які було досліджено в процесі розгляду справи, за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

До того ж, на момент вчинення спірних операцій Приватне підприємство ВІД СЕРВІС було зареєстровано у встановленому законом порядку, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання органу доходів і зборів на податкову інформацію отриману по контрагенту - Приватному підприємству ВІД СЕРВІС , як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження за місцем реєстрації, наявності/відсутності основних фондів, чи фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання ним передбаченої законом податкової вигоди.

Виключно за умови підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у розглядуваній справі, платник не несе відповідальності за порушення допущені його постачальниками, якщо не буде доведено безпосередню участь платника у зловживанні та штучному формуванні показників податкового обліку.

Натомість, податковою інспекцією не наведено жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій.

Також, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об'єктивних доводів щодо здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Рома ЛТД ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Приватним підприємством ВІД СЕРВІС .

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 11.12.2015 №0000402202 та №0001922201.

Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 у справі №808/649/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду