Постанова

від 06.02.2019 по справі 320/9191/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.02.2019 Справа № 320/9191/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 320/9191/18 Головуючий у 1 інстанції: Іваненко О. В.

Провадження № 22-ц/807/871/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кочеткової І.В.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2018 року про забезпечення позову за заявою ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову по цивільній справі за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі 228 426,79 грн. за договором-заказом про інформаційно-довідкове обслуговування від 16.07.2014 року.

В обґрунтування заяви зазначила, що в неї існують об'єктивні побоювання стосовно того, що відповідачка, отримавши позов, здійснить відчуження належного їй майна з метою уникнення виконання рішення суду у випадку задоволення заявлених нею позовних вимог. Це випливає з тих обставини, що відповідач поводиться недобросовісно, зокрема, не повідомила її про продаж майна, яке саме нею за договором мало бути продано за дорученням клієнта, та наразі ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати її послуг згідно з укладеним договором в сумі 228 426,79 грн.

Зокрема, вказувала, що 16.07.2014 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір-заказ на інформаційно-довідкове обслуговування, за умовами якого замовник ОСОБА_2 доручає виконавцеві ОСОБА_3 здійснення консультаційного, інформаційно-довідкового обслуговування, пов'язаного із продажем корпоративних прав ТОВ Агрофірма Овочівник , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Після укладення даного договору відповідачка передала їй копії правовстановлюючих документів на корпоративні права ТОВ Агрофірма Овочівник та документи на нерухоме майно, яке було зареєстровано за даним товариством.

Однак, у серпні 2018 року вона довідалась про те, що у вересні 2015 року відповідачка самостійно, без її попередження, продала майно товариства і корпоративні права на нього ОСОБА_4, внаслідок чого були внесені зміни у склад засновників даного товариства. Продаж відбувся за ціною 5 504 260 гривень.

Таким чином, з врахуванням умов п.п. 1.2, 4.2 договору від 16.07.2014 року відповідачка повинна була їй заплатити 5 % від ціни продажу майна. З цієї грошової суми відповідачці належить 83 % відповідно до її частки у статутному капіталі ТОВ Агрофірма Овочівник , тобто 4 568 535, 80 грн. Із вказаної суми 5% становлять ((4 568 535, 80 грн. х 5%) : 200) 228 426, 79 грн., саме ця грошова сума у якості винагороди за її послуги підлягає стягненню з відповідачки.

Відповідно до Інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачкою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальна вартість якої становить 14 344 грн., на яку позивач просила накласти арешт з метою забезпечення її позову.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2018 року заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровану на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 26.11.2004 року.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність у зв язку з порушенням судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представника відповідача - адвоката ОСОБА_6, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, позивача ОСОБА_3 та її представника - адвоката ОСОБА_7, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, урахувавши відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ст.ст. 149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову,

суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Встановивши, що між сторонами існує майновий спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є достатнім видом забезпечення позову у цій справі, оскільки позивачем ставиться питання про стягнення значної грошової суми.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи представника апелянта про порушення вимог щодо співмірності при накладенні арешту на трикімнатну квартиру вартістю 600 000 грн., такими, що заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що квартира, на яку судом накладено арешт для забезпечення позову з ціною 228 426 грн., розташована у центрі міста Мелітополя, є трикімнатною площею 63,3 кв. м, тому її вартість може значно перевищувати розмір стягуваних позивачем коштів.

Тому, зважаючи на вимоги щодо співмірності при застосуванні заходів забезпечення позову, колегія вважає за необхідне обмежити арешт ціною позову - 228 426 гривень.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, доповнивши її резолютивну частину вказівкою про накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову - 228 426 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2018 року у цій справі змінити, доповнивши резолютивну частину вказівкою про накладення арешту в межах ціни позову - 228 426 грн.

В решті ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 лютого 2019 року

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кочеткова І.В.