Постанова

від 31.01.2019 по справі 909/194/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2019 р. Справа №909/194/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", б/н від 26.10.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/829/18 від 29.10.2018)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2018 (суддя Рочняк О.В., повний текст складено 27.09.2018)

у справі № 909/194/18

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (надалі ТзОВ "Нова Пошта"), м. Полтава

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Компані-Бал" (надалі ТзОВ "Компані-Бал"), м. Івано-Франківськ,76007

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватного акціонерного товариства "Одяг" (надалі ПрАТ "Одяг") , м. Івано-Франківськ

про стягнення 1 370 993,55 грн. заборгованості

за участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2 - адвокат (ордер ЛВ № 071059 від 26.12.2018, договір про надання правової допомоги б/н від 15.11.2018)

від відповідача: ОСОБА_3 - директор

від третьої особи: ОСОБА_4 - адвокат (довіреність № 1 від 24.01.2018)

ВСТАНОВИВ:

15.03.2018 ТзОВ "Нова Пошта" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Компані-Бал" про стягнення 1 082 000 грн заборгованості (надлишково сплачених авансових платежів за суборенду приміщення по договору суборенди № Т31-03/17 від 31.03.2017), 193 218,52 грн пені, 21 344,00 грн 3% річних та 74 431,03 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2018 у справі № 909/194/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував преюдиційні факти, встановлені рішенням суду у справі № 909/741/17, яким встановлено факт неправомірного розірвання договору оренди, укладеного між ПАТ "Одяг" та ТзОВ ОСОБА_5 , а відповідно - дійсність договору оренди нежитлового приміщення №20/17 від 01.04.2017. Відтак, суд дійшов висновку, що договір суборенди № Т31-03/17 від 31.03.2017, укладений між ТзОВ "Компані-Бал" та ТзОВ "Нова Пошта" є також дійсним, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для повернення авансових платежів.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ "Нова Пошта" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що на виконання договору суборенди №Т31-03/17 від 31.03.2017, укладеного між ТОВ "Компані-Бал" та ТзОВ "Нова Пошта", та попереднього договору №12/09-2016 від 12.09.2016, ним на рахунок відповідача проведено платежі в розмірі 2459000 грн. в якості сплати за оренду приміщення. За рахунок авансових платежів відповідач зарахував 1 377 000,00 грн в рахунок орендної плати за квітень-червень 2017 року - протягом дії договору суборенди. Проте, оскільки договір оренди від 01.09.2016 № 20/16, який був підставою для укладення спірного договору суборенди, припинив свою дію, то відповідно договір суборенди вважається автоматично припиненим, а приміщення повернутим власнику. Оскільки відповідач не повернув залишок авансових платежів згідно з п.4.9 договору суборенди, то відповідне зобов'язання стало грошовим, в зв'язку з чим відповідач повинен повернути йому надлишково сплачені кошти в розмірі 1 082 000,00 грн, а також сплатити нараховану пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. В судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив в усному порядку. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа письмових пояснень щодо апеляційної скарги не подала. Представник третьої особи в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд, встановив наступне.

01.09.2016 між ПАТ "Одяг" (орендодавець/власник) та ТОВ "Компані-Бал" (орендар) було укладено договір №20/16 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, а саме: приміщення для зберігання товару площею 549 кв.м, яке знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Максимовича, 8 (а.с. 158-160 том ІІІ).

Згідно з п.1.4 договору строк оренди становить 2 роки 11 місяців з дня підписання акту приймання-передачі.

У п.3.3 вказаного договору передбачено право орендаря передати в суборенду об'єкт оренди.

12.09.2016 між ТзОВ "Компані-Бал" та ТзОВ "Нова Пошта" укладено попередній договір №12/09-2016, згідно з умовами якого ТзОВ "Компані-Бал" зобов'язався укласти з ТзОВ "Нова Пошта" в майбутньому, не пізніше 01.11.2016, договір суборенди адміністративно-складського комплексу за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Максимовича, 8 (а.с. 32-36 том І).

В п.3.1 сторони погодили, що об'єкт повинен відповідати наступним вимогам: погодженій сторонами проектній документації, загальна площа - не менше 5600 кв.м, цільове призначення: для використання під складські та офісні приміщення, іншим вимогам, передбаченим в додатках № 1 до договору (а.с. 36-42 том І).

Згідно з п.4.1 договору ТзОВ "Нова Пошта" сплачує ТзОВ "Компані-Бал" авансові платежі по орендній платі, які будуть зараховані в рахунок оплати орендної плати за договором суборенди в розмірі 2 000 000,00 грн.

Платіжними дорученнями від 19.10.2016 та від 13.02.2017 ТзОВ "Нова Пошта" перерахувало на рахунок ТОВ "Компані-Бал" 2 000 000,00 грн в якості авансових платежів по орендній платі (а.с. 60-61 том І).

31.03.2017 між ТзОВ "Компані-Бал" (орендар) та ТзОВ "Нова Пошта" (суборендар) було укладено договір суборенди № Т31-03/17, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 5400 кв.м., розташованого за адресою: вул. Максимовича, 8 в м. Івано-Франківськ (а.с. 17-27 том І).

Відповідно до п.1.4 договору орендар гарантує, що він користується об'єктом суборенди на праві договору оренди між ТзОВ "Компані-Бал" та ПАТ "Одяг".

Пунктами 3.1 та 3.2 договору сторони погодили, що передача приміщення орендарем і його прийняття суборендарем, а також повернення приміщення суборендарем та прийняття його орендарем здійснюється згідно акту приймання-передачі. Об'єкт суборенди вважається фактично переданим в суборенду з моменту підписання акту приймання-передачі.

Згідно з п.4.2 договору розмір щомісячної орендної плати складає 459 000 грн з урахуванням передбачених законодавством податків. Індексація до орендної плати не застосовується.

У п.4.2.1 договору прописано, що суборендарем було сплачено на рахунок орендаря авансові платежі за суборенду у розмірі 2 000 000,00 грн.

Згідно з п.4.2.2 договору загальна сума авансових платежів по орендній платі, що надійшла орендарю від суборендаря на підставі п.4.2.1 договору буде зарахована в рахунок оплати орендної плати суборендарем за користування приміщенням по договору суборенди, виходячи із погодженого сторонами в договорі суборенди розміру орендної плати, наступним чином:

- з 1 (першого) місяця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення, місячний розмір орендної плати, передбачений договором суборенди, відраховується від загальної суми авансового платежу, сплаченого суборендарем;

- авансовий платіж. сплачений суборендарем, підлягає зарахуванню у розмірі, визначеному в п.4.2 договору за другий, третій, п'ятий, шостий місяць суборенди. Виставляючи рахунок за восьмий місяць суборенди, орендар повинен врахувати отримання авансу від суборендаря в сумі 164 000,00 грн.

Орендна плата по даному договору нараховується з моменту підписання акту приймання-передачі та сплачується суборендарем по день фактичного повернення об'єкта суборенди орендарю згідно акту приймання-передачі (п.4.4 договору).

Згідно п.4.9 договору залишок авансових платежів по орендній платі у випадку припинення дії даного договору та/або відмови суборендаря від подальшої оренди приміщення підлягає поверненню суборендареві протягом п'яти днів з моменту підписання акту приймання-передачі-2/звільнення суборендарем приміщення.

Договір у відповідності до п.8.1 та п.8.2 вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди. Строк оренди за договором становить 35 (тридцять п'ять) календарних місяців та починається з дати підписання акта передачі-приймання приміщення.

01.04.2017 на виконання умов договору суборенди між ТзОВ "Компані-Бал" (орендар) та ТзОВ "Нова Пошта" (суборендар) було підписано акт приймання-передачі приміщення (а.с. 28-29 том І).

Факт використання приміщення згідно договору суборенди № Т31-03/17 від 31.03.2017 не заперечується ТзОВ "Нова Пошта". Крім того, платіжним дорученням від 25.04.2017 суборендар перерахував на рахунок орендаря 459 000,00 грн як орендну плату за квітень (а.с. 62 том І).

В той же час, 01.04.2017 між ПАТ "Одяг" (орендодавець/власник) та ТзОВ "Компані-Бал" (орендар) було укладено договір № 20/17 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, а саме: приміщення для зберігання товару площею 5400 кв.м, що знаходиться по вул. Максимовича, 8 в м. Івано-Франківську (а.с. 43-45 том І).

У п.6.3 вказаного договору зазначено, що договір може бути розірвано на вимогу орендодавця у наступних випадках: орендар користується об'єктом оренди всупереч його призначенню чи умовам цього договору; орендар не сплачує орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором, протягом трьох місяців підряд; орендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження об'єкту оренди.

ПАТ "Одяг" листом № 1 від 30.06.2017 повідомило ТзОВ "ОСОБА_5 -Бал", що з 30.06.2017 розриває договір оренди нежитлового приміщення №20/17 від 01.04.2017 в односторонньому порядку у відповідності до п.6.3 договору, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань (несплатою в повному обсязі протягом трьох місяців орендної плати) (а.с. 64 том І).

Також ПАТ "Одяг", як власник спірно приміщення, листом № 27 від 30.06.2017 повідомило ТзОВ "Нова Пошта" про те, що ним з 30.06.2017 в односторонньому порядку розірвано договір оренди нежитлового приміщення №20/17 від 01.04.2017, укладеного між ПАТ "Одяг" та ТзОВ "Компані-Бал", що слугував підставою для укладення ТзОВ "Компані-Бал" та ТзОВ "Нова Пошта" договору суборенди (а.с. 63 том І).

01.07.2017 між ПАТ "Одяг" (орендодавець/власник) та ТзОВ "Нова Пошта" (орендар) було укладено договір оренди №01072017-16, за умовами якого орендодавець передає орендареві, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 5220,92 кв.м., розташоване за адресою: вул. Максимовича. 8, м. Івано-Франківськ, з орендною щомісячною платою 339 359,80 грн (а.с. 46-53 том І).

На виконання умов даного договору оренди 01.07.2017 між ПАТ "Одяг" та ТзОВ "Нова Пошта" було підписано акт приймання-передачі приміщення загальною площею 5220,92 кв.м., розташованого за адресою: вул. Максимовича. 8, м. Івано-Франківськ (а.с. 53-54 том І).

Позивач вважає, що оскільки договір оренди був розірваний з 30.06.2017, то відповідно договір суборенди є припиненим з 30.06.2017. Пунктами 4.8, 4.9 договору суборенди передбачено обов'язок відповідача повернути залишок авансових платежів суборендарю протягом п'яти днів з моменту передачі приміщення. Оскільки з 01.07.2017 спірне приміщення було передано власником (ПАТ Одяг ) в оренду ТзОВ Нова Пошта , то відповідно орендна плата зараховується по день фактичного повернення об'єкта суборенди, тобто по 30.06.2017. Таким чином, залишок сплачених авансових платежів станом на 30.06.2017 становить 1 082 000,00 грн. В зв'язку з чим, просить суд стягнути з відповідача 1 082 000,00 грн. основного боргу, 193 218,52 грн пені, 21 344,00 грн 3% річних та 74 431,03 грн інфляційних втрат, нарахованих за невчасне повернення залишку авансових платежів.

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, при цьому звертає увагу на те, що розірвання ПАТ "Одяг" в односторонньому порядку укладеного з ним договору оренди приміщення є неправомірним, що підтверджується висновками господарських судів у справі № 909/741/17, а тому і договір оренди, укладений між ним та ПАТ "Одяг" і договір суборенди, укладений з ТзОВ "Нова Пошта" є дійсними, а отримані від позивача кошти у відповідності до умов договору були зараховані ним в якості орендної плати за передане в суборенду приміщення. Крім того відповідача зазначає, що незважаючи на те, що договір суборенди між ним та позивачем було підписано 31.03.2017, фактично приміщення було передано в суборенду позивачу 01.04.2017, про що свідчить підписаний між сторонами акт приймання-передачі від 01.04.2017.

Третя особа підтримала доводи позовної заяви, зазначивши, що посилання відповідача на судові рішення по справі №909/741/17 не мають значення для даної справи, оскільки правовідносини у вказаній справі стосується іншого договору оренди. Враховуючи, що з 01.07.2017 ТзОВ "Нова Пошта" сплачує за оренду приміщень, розташованих за адресою: вул. Максимовича, 8 м. Івано-Франківськ, орендну плату безпосередньому власнику цих приміщень (ПАТ "Одяг") на підставі договору оренди від 01.07.2017, то відповідно з вказаної дати у відповідача відсутні будь-які правові підстави утримувати надлишково сплачені ТзОВ "Нова Пошта" кошти за суборенду приміщення. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач без належних на те підстав 31.03.2017 уклав договір суборенди з позивачем, тоді як договір оренди даного приміщення було укладено 01.04.2017.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 283 ГК України вбачається, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ст. 761 ЦК України).

Приписами ст. 774 ЦК України визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як встановлено судом, 01.09.2016 між ПАТ "Одяг" (орендодавець/власник) та ТОВ "Компані-Бал" (орендар) було укладено договір №20/16 оренди нежитлового приміщення площею 549 кв.м, яке знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Максимовича, 8, з правом передачі об'єкта оренди в суборенду (а.с. 158-160 том ІІІ).

Саме на підставі цього договору оренди № 20/16 від 01.09.2016, між ТзОВ "Компані-Бал" (орендар) та ТзОВ "Нова Пошта" (суборендар) 31.03.2017 було укладено договір суборенди № Т31-03/17, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 5400 кв.м, розташованого за адресою: вул. Максимовича, 8 в м. Івано-Франківськ (а.с. 17-27 том І).

З огляду на наведене, колегія суддів звертає увагу на те, що спірний договір суборенди № Т31-03/17 не міг бути укладений 31.03.2017 на підставі договору оренди № 20/17, оскільки останній укладено лише 01.04.2017.

При цьому суд звертає увагу на те, що невідповідність площі переданої в оренду приміщення згідно договору оренди № 20/16 від 01.09.2016, площі переданої в суборенду згідно із договором суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17, могли бути підставою для визнання договору суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 недійсним відповідно до приписів ч. 2 ст. ст. 203 та 215 ЦК України. Проте, в матеріалах справи відсутні докази визнання такого договору недійсним.

Крім того, позивач не заперечував факту прийняття та використання об'єкту оренди загальною площею 5400 кв.м.

Слід також зазначити, що господарськими судами при розгляді справи № 909/500/18 були досліджені обставини справи щодо чинності договору оренди від 01.09.2016 № 20/16 та встановлено, що оскільки об'єкт оренди договору від 01.09.2016 № 20/16 (нежитлове приміщення площею 549 кв. м) увійшов до об'єкту оренди договору від 01.04.2017 № 20/17, тобто відбулось збільшення площ орендованого приміщення. В зв'язку з чим суди дійшли висновку, що з моменту укладення договору оренди № 20/17 від 01.04.2017, договір оренди №20/16 від 01.09.2016 припинив свою дію 31.03.2017, оскільки частково площі, адреса та інші ознаки якого є тотожними предмету нового договору оренди.

Необхідно також зазначити, що з аналізу норм ст.ст. 761, 774 ЦК України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди, припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. А тому договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17.

З огляду на вищевикладене, твердження відповідача про те, що укладення договору суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 відбулось на підставі договору оренди від 01.04.2017 № 20/17 спростовується тим, що на момент укладення спірного договору суборенди та набрання ним чинності, тобто станом на 31.03.2017 договору оренди № 20/17 не існувало. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить правовій природі договору суборенди.

При цьому дата підписання акту приймання-передачі нежитлового приміщення (підписано 01.04.2017 ТзОВ «Компані-Бал» та ТзОВ «Нова пошта» ), на яку посилався відповідач, відповідно до умов спірного договору суборенди є моментом з якого нараховується орендна плата та визначається строк оренди, закінчення якого є закінченням дії договору суборенди, однак для набрання чинності самого договору значення немає, оскільки останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами, тобто 31.03.2017. Саме з 31.03.2017 у сторін договору суборенди виникли права та обов'язки, визначені умовами договору.

А отже, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки договір оренди від 01.09.2016 № 20/16 припинив свою дію 31.03.2017, то відповідно договір суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 автоматично припинив свою дію 31.03.2017.

Враховуючи встановлені обставини у даній справі, колегія суддів вважає безпідставним покликання відповідача на преюдиційні факти, встановлені в судових рішеннях господарських судів у справі № 909/741/17, предметом дослідження яких був договір оренди від 01.04.2017 №20/17, укладений між ТОВ «Компані-Бал» та ПАТ «Одяг» , і якими було встановлено факт його дійсності, в зв'язку з чим відповідач вважає, що і договір суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 є дійсним. Оскільки в даному випадку факт дійсності договору оренди від 01.04.2017 №20/17 не має правового значення та не впливає на правовідносини які виникли між сторонами у справі № 909/194/18 з огляду на те, що судом встановлено, що спірний договір суборенди був укладений на підставі договору оренди № 20/16 від 01.09.2016, який припини свою дію 31.03.2017.

В силу ч.2 ст. 774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

У пунктах 3.1, 3.5, 3.9 договору суборенди визначено, що суборендар повертає на підставі акту приймання-передачі орендарю об'єкт суборенди, в день закінчення строку дії даного договору або дострокового припинення даного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі об'єкта суборенди від ТзОВ Нова Пошта відповідачу. Проте, як зазначалося вище, та підтверджується учасниками справи, спірне приміщення 01.07.2017 було передано ПАТ "Одяг" в користування ТзОВ "Нова Пошта" по акту приймання-передачі приміщення на виконання договору оренди від 01.07.2017 № 01072017/16 (а.с. 46-59 том І). То відповідно, суборендар фактично використовував спірне приміщення на підставі договору суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 по 30.06.2017.

У п.4.2.1 договору суборенди прописано, що суборендарем було сплачено на рахунок орендаря авансові платежі за суборенду у розмірі 2 000 000,00 грн.

Згідно п.4.2.2 договору загальна сума авансових платежів по орендній платі, що надійшла орендарю від суборендаря на підставі п.4.2.1 договору буде зарахована в рахунок оплати орендної плати суборендарем за користування приміщенням по договору суборенди, виходячи із погодженого сторонами в договорі суборенди розміру орендної плати, наступним чином:

- з 1 (першого) місяця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення, місячний розмір орендної плати, передбачений договором суборенди, відраховується від загальної суми авансового платежу, сплаченого суборендарем;

- авансовий платіж. сплачений суборендарем, підлягає зарахуванню у розмірі, визначеному в п.4.2 договору за другий, третій, п'ятий, шостий місяць суборенди. Виставляючи рахунок за восьмий місяць суборенди, орендар повинен врахувати отримання авансу від суборендаря в сумі 164 000,00 грн.

У випадку дострокового припинення договору суборенди, орендна плата повинна бути сплачена суборендарем по день фактичного повернення об'єкта суборенди суборендарем на підставі акту приймання-передачі.

З огляду на встановлені обставини по даній справі щодо передачі з 01.07.2017 спірного приміщення власником ТзОВ Нова Пошта в оренду, то відповідно виключає можливість фактичного використання такого приміщення по договору суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17.

Тобто, суборендарем об'єкт суборенди фактично використовувався з 31.03.2017 по 30.06.2017.

Як зазначалося вище, платіжними дорученнями від 19.10.2016, 13.02.2017 суборендарем було сплачено орендну плату в розмірі 2 000 000,00 грн як авансовий платіж та платіжним дорученням від 25.04.2017 в розмірі 459 000,00 грн як орендну плату по договору (а.с. 60-62 том І).

Згідно з п.4.9 договору залишок авансових платежів по орендній платі у випадку припинення дії даного договору та/або відмови суборендаря від подальшої оренди приміщення підлягає поверненню суборендареві протягом п'яти днів з моменту підписання акту приймання-передачі-2/звільнення суборендарем приміщення.

Таким чином, на дату фактичного звільнення приміщення у відповідача на рахунку залишилися кошти в розмірі 1 082 000,00 грн, сплачені позивачем та які підлягають поверненню йому у відповідності до п.4.9 договору суборенди.

Проте доказів повернення таких коштів в матеріалах справи відсутні.

Позивач у якості підстав позову про стягнення з відповідача сум перерахованого авансу, серед іншого, обґрунтовував свої вимоги положеннями ст. 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

При цьому, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Характерними ознаками виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частиною 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України врегульовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Слід відзначити, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. 177, ч.1 ст. 202, ч.1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку судом встановлено, що договір суборенди від 31.03.2017 № Т31-03/17 припинив свою дію 30.06.2017.

Відтак, беручи до уваги викладене вище, а також те, що з моменту припинення договору суборенди у відповідача відсутні підстави для утримання неповерненої частини авансових платежів, адже, правова підстава для їх утримання відпала, то відповідно позовна вимога про стягнення з відповідача коштів в розмірі 1 082 000,00 грн підлягає задоволенню.

Аналогічну правову позицію зазначено у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 918/100/18, від 04.12.2018 у справі № 918/101/18.

Згідно з ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст. 231 ГК України).

Приписами ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи факт порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення грошових коштів в розмірі 1 082 000,00 грн, відповідач нарахував 3% річних в розмірі 21 344,00 грн, 74 431,03 грн інфляційних втрат за період з 06.07.2017 по 03.03.2018 та пеню в розмірі 193 218,52 грн (а.с 14 том І).

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд неповно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, в зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом з врахуванням вищенаведених нормам права, належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи, викладені в апеляційній скарзі.

В свою чергу відповідачем не спростовано доводи апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 269, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2018 у справі № 9090/194/1/8 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компані-бал (код 22197687, вул. Селянська,28 м. Івано-Франківськ, 76007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта (код 31316718, вул. Європейська,57 м. Полтава, 36039) 1 082 000,00 грн основного боргу, 193 218,52 грн пені, 21 344,00 грн 3% річних, 74 431,03 грн. інфляційних втрат та 20 564,91 грн судового збору за подання позовної заяви.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компані-бал (код 22197687, вул. Селянська,28 м. Івано-Франківськ, 76007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Пошта (код 31316718, вул. Європейська,57 м. Полтава, 36039) 30 847,35 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

ОСОБА_1