Рішення

від 05.02.2019 по справі 917/1252/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2019м. ДніпроСправа № 917/1252/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод "Лтава", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібератор", м. Дніпро

про стягнення 1268377,40 грн

у присутності представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 27.12.2017, виписка з ЄДР від 12.06.2018, член правління, начальник корпоративно-правової служби;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

09.10.2018 Приватне акціонерне товариство "Завод "Лтава" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібератор" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення 1034450,00 грн суми невиконаного грошового зобов'язання, 203829,16 грн пені, 12413,40 грн інфляційних втрат та 17684,84 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов додаткового договору до договору поставки №15/17-П від 07.06.2017, укладеного між сторонами 19.02.2018.

У прохальній частині позову Приватне акціонерне товариство "Завод "Лтава" виклало клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, в тому числі банківські рахунки відповідача.

Ухвалою від 16.10.2018 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу час для усунення недоліків на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); окрім того зазначив, що заявлена вимога про забезпечення позову судом не розглядається з підстав необґрунтованості.

Позивач повністю виконав вимоги вказаної ухвали, надіславши до суду 26.10.2018 відповідні докази усунення недоліків.

02.11.2018 суд постановив ухвалу про передачу вищевказаної позовної заяви за територіальною юрисдикцією до Господарського суду Дніпропетровської області.

26.11.2018 на підставі ухвали Господарського суду Полтавської області від 02.11.2018 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли за підсудністю позовні матеріали Приватного акціонерного товариства "Завод "Лтава".

Ухвалою від 29.11.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, передбаченими ГПК України, з призначенням підготовчого засідання на 27.12.2018, а також призначив розгляд заяви про забезпечення позову разом з позовною заявою у судовому засіданні з викликом сторін.

21.12.2018 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лібератор" (далі - зустрічний позивач) звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій заявив вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод "Лтава" (далі - зустрічний відповідач) заборгованості у сумі 1703266,52 грн, яка складається з вартості товару в сумі 1217000,00 грн та пені у сумі 486266,52 грн за порушення строків транспортування виготовленого товару зі складу постачальника. В обґрунтування зустрічного позову зустрічний позивач посилається на неналежне виконання зустрічним відповідачем умов договору поставки №15/17-П, укладеного між сторонами від 07.06.2017.

Ухвалою від 21.12.2018 суд на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Лібератор" зустрічну позовну заяву з додатком до неї.

27.12.2018 позивач подав до суду пояснення щодо обгрунтовання доцільності забезпечення позову, в якому зазначив, що просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, в тому числі, на банківські рахунки відповідача, оскільки останній протягом тривання судового процесу може припинити свою господарську діяльність, ліквідуватися.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва з 27.12.2018 до 14.01.2018.

14.01.2019 позивач у доповнення до матеріалів справи разом із супровідним листом №68 від 11.01.2019 надав суду документи, які підтверджують визнання Товариством з обмеженою відповідальністю "Лібератор" зобов'язання (заборгованості) перед Приватним акціонерним товариством "Завод "Лтава" за договором поставки №15/17-П, а саме: копії листа ПрАТ "Завод Лтава" №646 від 14.03.2018 та листів ТОВ "Лібератор" №10/04-1 від 10.04.2018 і №06/06-1 від 06.06.2018.

Ухвалою від 14.01.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.02.2019.

Відповідач участі свого представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини його неявки суд не повідомив, своїм правом на подання заяв по суті справи не скористався.

Про дату час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення 14.12.2018, 08.01.2019 та 23.01.2019 уповноваженому представнику ТОВ "Лібератор" поштових відправлень із процесуальними документами суду.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частин 2, 4 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву; подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

При цьому, приписами ч. 9 ст. 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2017 між Публічним акціонерним товариством "Завод "Лтава" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лібератор" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки №15/17-П (далі - договір), за мовами пункту 1.1 якого постачальник в порядку, в строки та на умовах, визначених даним договором, зобов'язався передати (поставити) у власність замовника котел Liberator PRO 1200 (далі - товар) та здійснити пуско - налагоджувальні роботи поставленого товару, а замовник зобов'язався належним чином прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 1.3 договору найменування, опис, одиниці виміру, кількість товару, ціна за одиницю, загальна ціна товару, що підлягає постачанню за цим договором, строк поставки визначаються у специфікації №1, що є додатком №5 до цього договору.

Відповідно до 1.4 договору строк поставки товару 60 робочих днів з дати отримання постачальником передплати за товар згідно п. 3.2 даного договору. Пуско - налагоджувальні роботи поставленого товару виконуються відповідно календарного графіку, який є додатком №2 та складає невід'ємну частину даного договору. Термін виконання постачальником даного договору згідно його п. 1.1 - до 01.10.2017.

Загальна ціна товару за цим договором визначається у відповідності до протоколу погодження договірної ціни, що є невід'ємним додатком №3 до даного договору (п. 3.1 договору), та становить 1217000,00 грн (додаток №3 до договору - а.с. 21).

Пунктом 8.1 передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії договору згідно його п. 1.4, а в частині невиконання зобов'язань - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п. 8.2 договору). Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 8.3 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що після набрання чинності відповідно до п. 8.1 цього договору, оплата товару здійснюється замовником в наступному порядку:

- попередню оплату в розмірі 851900,00 грн, від суми указаної в специфікації та згідно рахунку-фактури, замовник перераховує на рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з моменту отримання рахунку від постачальника;

- доплату за товар в розмірі 182550,00 грн замовник перераховує на рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з моменту отримання повідомлення від постачальника про готовність товару згідно строків, обумовлених у п. 1.4 даного договору;

- доплату за товар в розмірі 182550,00 замовник перераховує на рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з моменту завершення пуско - налагоджувальних робіт та підписання обома сторонами акту виконаних робіт.

В якості додатку №5 до договору сторонами було підписано специфікацію №1 від 07.06.2017 на загальну суму 1217000,00 грн.

У вказаній специфікації сторони узгодили поставку наступної партії товару: котел Liberator PRO 1200 у кількості 1 шт за ціною 1000000,00 грн з ПДВ, бункер 5м3 у кількості 1 шт за ціною 82000,00 грн з ПДВ та газоочистка (циклонного типу з металоконструкціями, тепловою ізоляцією) у кількості 1 шт за ціною 135000,00 грн з ПДВ.

У пунктах 2, 3 специфікації №1 до договору сторони визначили:

- строк поставки товару - 60 робочих днів з дати отримання постачальником передплати за товар згідно умов розрахунків, викладених у п. 3.2 даного договору;

- умови поставки товару - ЕХW (склад постачальника: м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, 139); витрати з транспортування товару зі складу постачальника здійснюються за рахунок замовника.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу на умовах попередньої оплати за товар 1034450,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №8538 від 09.06.2017 на суму 851900,00 грн (а.с. 29) та №10553 від 17.10.2017 на суму 182550,00 грн (а.с. 30). Однак, як стверджує позивач, поставка товару не відбулась.

19.02.2018 сторонами було укладено додатковий договір до договору, згідно з п. 1 якого замовник та постачальник вирішили розірвати договір поставки №15/17 від 07.06.2017, а також у п. 2 узгодили, що постачальник повертає замовнику грошову суму у розмірі 1034450,00 грн до 15.03.2017.

Відповідач своїх зобов'язань по поверненню позивачу суми попередньої оплати за непоставлений товар у строки, визначені у додатковому договорі від 19.02.2018 до договору поставки №15/17 від 07.06.2017, не виконав, тому позивач звернувся до нього з вимогою повідомити про причини невиконання зазначеного господарського зобов'язання (лист №646 від 14.03.2018 - а.с. 60).

У відповідь на лист №646 від 14.03.2018 відповідач повідомив позивача, що причиною невиконання зобов'язань ТОВ "Лібератор" перед ПАТ "Завод "Лтава" є фінансові труднощі та повідомив про можливість придбання іншої продукції на суму заборгованості.

Позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви відповідач свого зобов'язання по поверненню попередньої оплати в сумі 1034450,00 грн не виконав.

Наявні обставини і стали причиною звернення позивача до суду з цим позовом, в якому позивач, окрім основного боргу, також заявляє до стягнення пеню, нараховану ним на підставі п. 6.4 договору поставки №15/17 від 07.06.2017, та інфляційні втрати і проценти у розмірі 3% річних із посиланням на норми статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і частиною першою статті 712 ЦК України.

Приписами статті 629 цього Кодексу встановлено обов'язковість договору для виконання його сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положеннями статті 693 цього Кодексу передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач відповідно до умов договору здійснив попередню оплату в сумі 1034450,00 грн за товар, визначений у специфікації №1 від 07.06.2017 (додаток №5) до договору. Факт здійснення позивачем попередньої оплати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібератор" відповідачем не оспорений та не спростований. Але відповідач не виконав ані свого обов'язку по поставці цього товару, який визначений умовами договору поставки №15/17 від 07.06.2017, ані свого обов'язку по поверненню у строк до 15.03.2018 суми попередньої оплати за товар, який встановлений пунктом 2 додаткового договору від 19.02.2018 до договору поставки №15/17 від 07.06.2017.

Отже, сума сплаченої позивачем попередньої оплати за непоставлений товар становить 1034450,00 грн.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З обставин справи вбачається, що відповідач у встановлений договором строк своїх зобов'язань перед позивачем по поставці товару та поверненню суми попередньої оплати не виконав, чим порушив умови укладеного між сторонами договору та вимоги чинного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 1034450,00 грн, пені в сумі 203829,16 грн за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 15.03.2018 по 09.10.2018, інфляційних втрат у сумі 12413,40 грн за період з березня по серпень 2018 року та процентів в розмірі 3% річних у сумі 17684,84 грн за період 15.03.2018 по 09.10.2018. При цьому, в якості правової підстави нарахування вказаної суми пені позивач вказує п. 6.4 договору поставки №15/17-П від 07.06.2017, в якості підстави для нарахування процентів - ст. 536 ЦК України, а відносно застосованого у розрахунку розміру процентів (3% річних) та інфляційних втрат позивач посилається на положення ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

З урахуванням наявних у справі доказів суд вважає, що позивачем належним чином доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по поставці товару та поверненню попередньо сплачених позивачем коштів за товар, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача одержаної ним попередньої оплати в сумі 1034450,00 грн є законними та обґрунтованими.

Позовні вимоги в частині стягнення 203829,16 грн пені, 12413,40 грн інфляційних втрат та 17684,84 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем у розмірі 3% річних від суми попередньої плати, повернення якої відповідачем прострочено, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як визначено положеннями ч. 3 ст. 549 цього Кодексу пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Проте, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, в тому числі в розумінні статті 625 ЦК України (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі №910/24853/13).

До того ж, статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що умова щодо забезпечення виконання зобов'язання пенею викладена у договорі поставки №15/17-П від 07.06.2017, який сторонами розірвано за взаємною згодою 19.02.2018 шляхом укладення додаткового договору. Отже, строк дії договору поставки №15/17-П від 07.06.2017 закінчився 19.02.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 вказаної статті).

Тож, враховуючи положення ст. 631 ЦК України та умови укладеного сторонами додаткового договору, порушення відповідачем зобов'язання саме по поверненню попередньої оплати мало місце вже після закінчення дії договору поставки №15/17-П від 07.06.2017, тому нарахування позивачем пені за період з 15.03.2018 по 09.10.2018 на підставі п. 6.4 цього договору, строк якого закінчився, є неправомірним.

Стосовно інших вимог позивача слід зауважити, що згідно з частиною третьою статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця

Частиною першою статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

При цьому, за змістом частини другої цієї статті розмір процентів за користування чужими грошовими коштами повинен встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки, як умовами укладеного між сторонами договору, так і нормами статті 693 ЦК України, розмір процентів на суму своєчасно неповерненої попередньої плати не встановлений, позивач застосував по аналогії положення статті 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Однак, оскільки договором поставки, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошима не встановлено, а невиконаний відповідачем обов'язок по поверненню суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, то застосування аналогії закону за ст. 625 ЦК України у даному випадку є неправомірним як в частині нарахування суми процентів, так і в частині нарахування інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Разом з тим, суд розглянув у судовому засіданні заяву позивача про забезпечення позову, викладену ним у прохальній частині позовної заяви, та дійшов наступного.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того, заява про забезпечення позову повинна відповідати вимогам ст. 139 ГПК України щодо її змісту та форми. Зокрема, частиною четвертою даної статті встановлено, що до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Отже, позивач, подаючи заяву про забезпечення позову, повинен виконати вимоги статті 139 ГПК України в частині оформлення відповідної заяви та обґрунтувати причини звернення з нею до суду. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів сплати судового збору та наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано ані доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, ані наявності фактичних обставин, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Саме лише посилання у поясненні щодо обґрунтування доцільності забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення внаслідок припинення ним господарської діяльності - без наведення відповідного обґрунтування - не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, з огляду на що у вищевказаній заяві слід відмовити.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 15516,75 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібератор" (49033, м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду, 139; ідентифікаційний код 39762786) на користь Приватного акціонерного товариства "Завод "Лтава" (36002, м. Полтава; ідентифікаційний код 14308479) попередню оплату у сумі 1034450,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 15516,75 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Завод "Лтава" про забезпечення позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.02.2019.

Суддя ОСОБА_2