Постанова

від 29.01.2019 по справі 911/3312/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/3312/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

прокуратури - Збариха С. М.,

позивача -Сінько А. А. ,

відповідача - Захарчук І. А.,

третіх осіб на стороні позивача - не з'явилися,

третіх осіб на стороні відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 (судді: Гаврилюк О. М., Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 (суддя Лилак Т. Д.) у справі № 911/3312/17

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку "Голосіївський", Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, Коцюбинської селищної ради,

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - прокурор, Кабінет Міністрів України) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України і Національний природний парк "Голосіївський", про витребування із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статті 388 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2150/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", яке у подальшому згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.06.2014 визнано недійсним, громадянину ОСОБА_8 затверджено проект землеустрою щодо відведення і передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га, видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку.

22.10.2011 на підставі договору купівлі - продажу земельну ділянку придбав ОСОБА_7, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності.

На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" від 28.12.2015 № 1 та акта приймання - передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу товариства від 30.12.2015 № 1 ОСОБА_7 передав земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ТОВ "Грінінвест".

Проте прокурор наголосив, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно - заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський", належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності, а отже селищна рада не мала повноважень розпоряджатися цією земельною ділянкою, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України.

Прокурор зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, є правові підстави для витребування земельної ділянки із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

1.3. Міністерство екології та природних ресурсів України у поясненнях у справі просило задовольнити позовну заяву прокурора, акцентуючи на розташуванні спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, природно - заповідного фонду, які перебувають у державній власності, і вибули із власності держави поза її волею.

1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2018 залучено до участі у справі як третю особу на стороні позивача Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" (далі - КО "Київзеленбуд"), а також третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, Коцюбинську селищну раду.

1.5. КП "Київзеленбуд" у поясненнях на позовну заяву просило задовольнити наведені у ній вимоги, зазначаючи, що повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, відноситься до земель лісогосподарського призначення і розташована на землях природно - заповідного фонду, віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, тому ця земельна ділянка має бути витребувана на користь держави.

1.6. Коцюбинська селищна рада у поясненнях у справі також зазначила, що оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула із користування та власності держави і перебуває у користуванні ТОВ Грінінвест", позовні вимоги про витребування земельної ділянки є правомірними та підлягають задоволенню.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018, позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено повністю, витребувано із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 93 711,00 грн.

Судові рішення аргументовано доведеністю прокурором неправомірності передачі у власність спірної земельної ділянки, розташованої у межах земель природно-заповідного фонду, яка вибула із володіння власника (держави) не з його волі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Грінінвест" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, наголошуючи на неправильному застосуванні судами положень статті 388 Цивільного кодексу України.

3.2. Скаржник вважає безпідставним висновок судів про підтвердження матеріалами справи факту вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника (держави) не з його волі.

3.3. Так, заявник акцентує, що обставини погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян у 2008 році позивачі не заперечують. Отже, вилученню і передачі спірної земельної ділянки у власність громадян передувало погодження такого вилучення на підставі матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки з боку органів державної влади, зокрема Відділу Державного комітету України із земельних ресурсів в м. Ірпені, Відділу містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

3.4. ТОВ "Грінінвест" також акцентує, що скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 і державного акта на право власності на землю не створює юридичних наслідків припинення права власності.

Отже, вилучення спірної земельної ділянки, на думку скаржника, відбулося за згодою державних органів, які уповноважені від імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об'єктами державної і комунальної власності; наявність позитивних висновків цих органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку виключають підстави витребування земельної ділянки із власності ТОВ "Грінінвест" на користь держави у порядку, передбаченому статтею 388 Цивільного кодексу України, як такої, що вилучена із власності держави без її згоди.

3.5. ТОВ "Грінінвест" акцентує, що висновки Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/4311/13-ц щодо незаконності рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2018 за одночасної наявності чинного рішення в адміністративній справі № 2а-6326/11/2670, яким установлено протилежні факти, не можна вважати достовірним і однозначним.

3.6. Крім того, наголошуючи, що відповідача не було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, ТОВ "Грінінвест" подало заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності до суду апеляційної інстанції. Проте, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні цієї заяви товариства, дійшов помилкового висновку, що до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України положення про позовну давність не застосовуються.

3.7. Перший заступник прокурора Київської області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що підставою позову стало перевищення Коцюбинською селищною радою своїх повноважень під час безоплатної передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_8 спірної земельної ділянки у порушення положень статті 122 Земельного кодексу України.

Крім того, прокурор звертає увагу, що у межах справи № 2а-6326/11/2670 не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а спір стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на спірні земельні ділянки.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2150/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_8, передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1;

- 04.03.2009 на підставі цього рішення Коцюбинської селищної ради ОСОБА_8 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- 22.10.2011 згідно з договором купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, придбав ОСОБА_7, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданому на ім'я ОСОБА_8, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_7;

- 28.12.2015 ОСОБА_7 відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" № 1 за актом прийому-передачі нерухомого майна як внесок до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" № 1, передав, у тому числі, спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" шляхом передачі оригіналу державного акта на право власності на земельну ділянку;

- 23.09.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 31548576 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, за ТОВ "Грінінвест".

4.3. Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно - заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 327 цього Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

5.2. У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово - правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

5.3. Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

5.4. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

5.5. Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

5.6. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27.06.2014 у справі № 367/4311/13-ц, з урахуванням рішення Апеляційного суду Київської області від 13.10.2014 у цій справі визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2150/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", а також визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_8, із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_7 і скасовано державну реєстрацію цього акта (т. 1, а. с. 81-86).

5.7. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено судовими рішеннями у справі № 367/4311/13-ц, які набрали законної сили.

При цьому у судів під час розгляду справи № 911/3312/17 відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходили суди здійснюючи розгляд справи № 67/4311/13-ц, а тому посилання скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, неналежні.

5.8. Як убачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, наголошував, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях Міністерства екології та природних ресурсів України, наданих суду першої інстанції.

За змістом Указу Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 "Про створення національного природного парку "Голосіївський" з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об'єктів Київського Полісся створено Національний природний парк "Голосіївський" з підпорядкуванням його Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, а також установлено площу земель Національного природного парку "Голосіївський" - 4 525,52 га, у тому числі 1 879,43 га земель, що вилучаються в установленому порядку у КО "Київзеленбуд" і надаються національному природному парку "Голосіївський" у постійне користування, і 2 646,09 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатком.

Згідно з Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель КО "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

5.9. Суди установили, що відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, розширення зазначеного заказника відбулося за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", у тому числі його кварталів №№ 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів №№ 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

За змістом акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства від 19.07.2016 № А133/180 спірна земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування належить до 101 кварталу (т. 1, а. с. 29-31).

5.10. Згідно зі статтями 43- 45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

За змістом статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Частиною 8 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

5.11. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

5.12. Ураховуючи викладене, положення чинного законодавства та установлені судами обставини справи, колегія суддів вважає правомірним висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову у цьому випадку.

5.13. Щодо доводів скаржника про не застосування судами до спірних правовідносин позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вони спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції, що, у свою чергу, виключає можливість подання заяви про застосування позовної давності до суду апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає посилання суду апеляційної інстанції на положення про набувальну давність помилковими, оскільки до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Разом з цим, колегія суддів враховує, що зазначене помилкове посилання апеляційного суду не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, тому не може бути достатньою підставою для її скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.5. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пункту 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 і рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 у справі № 911/3312/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак