Ухвала

від 07.02.2019 по справі 1340/5420/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/5420/18

У Х В А Л А

про забезпечення позову

07 лютого 2019 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Брильовський Роман Михайлович, розглянувши в порядку письмового провадження заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Екселент Ченж Компані» про забезпечення позову у справі № 1340/5420/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екселент Ченж Компані» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю «Екселент Ченж Компані» про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС від 09.10.2018.

16 листопада 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

5 лютого 2019 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Екселент Ченж Компані» про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС від 09.10.2018 на суму в розмірі 223 380,00 грн.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва 17.01.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС від 09.10.2018 та 22.01.2019 прийнято постанову про арешт майна боржника. Вказує, що постанова про накладення штрафу є необґрунтованою, протиправною, прийнятою всупереч вимогам чинного законодавства, а її виконання призведе до накладення у подвійному розмірі штрафу державним виконавцем за невиконання без поважних причин. Зазначив, що оскаржувана постанова є виконавчим документом і пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом. Вказує, що позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права. Просив позов забезпечити.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку, що заява підлягає до задоволення з огляду наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Порядок вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначено у Главі 10 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду заяви) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до ст. 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У ч. 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд встановив, що 09 жовтня 2018 Головне управління Держпраці у Львівській області прийняло постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС.

Головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва 17.01.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС від 09.10.2018 та 22.01.2019 прийнято постанову про арешт майна боржника.

Наведені обставини свідчать про те, що в разі задоволення позовних вимог для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 було затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

Зокрема, Порядок № 509 визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” (далі - штрафи).

Пунктом 10 Порядку №509 встановлено, що постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

При цьому, пунктом 11 Порядку №509 встановлено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Суд встановив, що оскаржувана постанова прийнята на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України відповідно до якого встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, у статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” визначено рішення та виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже, з наведеного слідує, що оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

При цьому, суд погоджується із доводами позивача, що ні Порядок №509, ні Закон України “Про виконавче провадження” не передбачають зупинення дії та виконання постанов про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку.

Водночас, частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача, що в разі несплати позивачем у добровільному порядку штрафу згідно оскаржуваної постанови, такий штраф буде стягнуто в примусовому порядку, чим буде заподіяно шкоду правам, свободам та інтересам позивача.

Крім того, суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права.

Також, суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Згідно приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно ч. 2 п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами. При цьому обов'язок доказування покладається на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Таким чином, суд аналізуючи наведені вище законодавчі приписи, дійшов висновку, що існує очевидна небезпека того, що у випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову, виконання рішення у даній справі стане неможливим, а для його виконання необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до пункту 5 статті 154 КАС України суд постановляє ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення адміністративного позву є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 248, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву товариства з обмеженою відповідальністю “ Екселент Ченж Компані ” про забезпечення позову.

Зупинити дію постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 1302/462/АВ/ФС від 09.10.2018 до набрання законної сили рішенням у справі №1340/5420/18.

Виконання ухвали з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки згідно з ст. 256 КАС України.           

Суддя                     Брильовський Роман Михайлович