Постанова

від 29.01.2019 по справі 804/5057/17

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2019 року м. Дніпросправа № 804/5057/17

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Шакіної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спецсплав на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року в адміністративній справі №804/5057/17 (головуючий 1-ї інстанції Єфанова О.В., повний текст рішення складений 27.07.2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецсплав до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 16.07.2015 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (на теперішній час - Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 року №0002962201, на загальну суму 810052,50 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спецсплав залишено без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 серпня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спецсплав задоволено, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач надав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Спецсплав є юридичною особою (код ЄДРПОУ 31932704).

Відповідач - Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

В період з 02.10.2014 року по 08.10.2014 року податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Спецсплав з питань достовірності формування податкового кредиту з ПДВ під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Альвис С за квітень 2014 року, з ТОВ Стенторс за травень 2014 року, ТОВ КБГ Фудс Трейдінг за червень 2014 року, ТОВ Форест АП за липень 2014 року, за результатами якої 15.10.2014 року складено акт №938/22.01/31932704 (а.с.17-36 т.1).

За висновками акту перевірки контролюючим органом встановлені порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1 п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ Спецсплав занижено ПДВ всього у сумі 540035 грн..

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 03.11.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р №0002962201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 810052,50 грн., у тому числі за основним платежем - 540035 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 270017,50 грн. (а.с.40 т.1).

ТОВ Спецсплав оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте рішеннями ГУ ДФС у Дніпропетровській області та ДФС України скарги товариства залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.7-16 т.1).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вірно зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, укладених позивачем з ТОВ Альвис С , ТОВ Стенторс , ТОВ КБГ Фудс Трейдінг , ТОВ Форест АП та їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту і витрат та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом, оскільки господарські операції між контрагентами не були підтверджені, виходячи з врахування місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон №996) тощо.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети.

Спірним питанням в межах даних правовідносин є достатність наданих Товариством первинних документів в підтвердження здійснення ним господарських операцій по поставки товарів контрагентами позивача, надання ними транспортно-експедиційних послуг, вантажно-розвантажувальних робіт, послуг з перепродажної підготовки товарів, а також повнота цих первинних документів, чи утримують вони в собі необхідну інформацію про отримані Товариством товари/послуги, чи розкривають зміст господарських операцій, що свідчить про реальність їх здійснення.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996).

Згідно з п.2.1, п.2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Так, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.05.2014 року між ТОВ Спецсплав як покупцем та ТОВ Альвис С як постачальником укладений договір поставки № 0428/01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, ціна якого наведена у специфікаціях до цього договору, а покупець належним чином прийняти і своєчасно оплатити цей товар. Умови поставки: місцем поставки товару є склад продавця (а.с.119-120, 121 т.2).

На підтвердження реальності вказаних взаємовідносин позивачем надані суду копії рахунку-фактури, копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копії товарно-транспортних накладних, копії сертифікатів якості (а.с.90-98 т.1).

Також, 28.05.2014 року між ТОВ Спецсплав як покупцем та ТОВ Стенторс як постачальником укладений договір поставки №0528/01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, ціна якого наведена у специфікаціях до цього договору, а покупець належним чином прийняти і своєчасно оплатити цей товар. Умови поставки: місцем поставки товару є склад продавця (а.с.116-117, 118 т.2).

На підтвердження реальності вказаних взаємовідносин позивачем надано суду копію рахунку-фактури, копію видаткової накладної, копію податкової накладної, копію товарно-транспортної накладної та копію сертифікату якості (а.с.85-89 т.1).

Крім того, 16.06.2014 року між ТОВ Спецсплав як покупцем та ТОВ КБГ Фудс Трейдінг (м.Харків) як постачальником укладений договір поставки №0616/01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, ціна якого наведена у специфікаціях до цього договору, а покупець належним чином прийняти і своєчасно оплатити цей товар. Умови поставки: місцем поставки товару є склад продавця (а.с.65, 66 т.1).

На підтвердження реальності вказаних взаємовідносин позивачем надано суду копії рахунків-фактур, копії видаткових накладних, копії товарно-транспортних накладних (а.с.47-64, 67-74 т.1).

Також, 23.06.2014 року між ТОВ Спецсплав як покупцем та ТОВ Форест АП (м.Харків) як постачальником укладений договір поставки №0623/01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, ціна якого наведена у специфікаціях до цього договору, а покупець належним чином прийняти і своєчасно оплатити цей товар. Умови поставки: місцем поставки товару є склад продавця (а.с.81-82, 83 т.1).

На підтвердження реальності вказаних взаємовідносин позивачем надано суду копії видаткових накладних, копії податкових накладних, копії товарно-транспортних накладних (а.с.75-80 т.1).

По вказаним господарським операціям позивачем не надано доказів сплати коштів за придбаний товар.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вищевказані первинні документи не можуть бути прийняті судом до уваги на підтвердження реальності здійснення поставки товару контрагентами позивача з огляду на наступне.

Колегія суддів критично ставиться до наданих позивачем ТТН про транспортування товару, яке здійснювалося ФОП ОСОБА_3, оскільки автомобіль, яким перевозився ні би то товар належить ОСОБА_4

Проте, докази укладення договору на транспортування товару з ФОП ОСОБА_3 або ОСОБА_4 позивачем під час перевірки не надавалось, відсутні докази понесення витрат на транспортування товару.

Далі, з наявних в матеріалах справи ТТН вбачається, що в їх більшості прізвище перевізника СПД ОСОБА_5 (а.с.129 т.2), зазначено з помилками: ФОП ОСОБА_6, ОСОБА_7, та навіть сам перевізник в рахунках та акті виконаних робіт зазначає своє прізвище з помилкою (а.с.130-131 т.1).

Крім того, з наведених вище договорів вбачається, що місцем поставки товарів (ТМЦ) є склади продавців - контрагентів позивача. З наявних видаткових накладних та рахунків-фактур вбачається, що перевозився товар великої ваги: 10 тон, 3,8 тони, 8,6 тони, 1, 47 тони та т.і..

Проте, позивачем ані під час перевірки, ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надані будь-які документи, що підтверджують завантаження такого товару на складі продавця та розвантаження товару за місцем знаходження позивача, та матеріали справи таких доказів також не містять.

Крім того, позивачем не надано будь-яких документів на підтвердження оприбуткування поставлених контрагентами товарів на складі позивача, та його використання в процесі господарської діяльності.

Таким чином, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а саме транспортно-експедиційні послуги та навантажувально-розвантажувальні роботи та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочинами товари поставлені саме цими контрагентами, у зв 'язку з чим, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта щодо реальності господарських операцій з контрагентами та правомірнсть формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що податкові накладні, видаткові накладні та ТТН ТОВ Альвис С підписані від імені директора підприємства - ОСОБА_8. У ході перевірки відділом податкової міліції шляхом опитування вказаної особи було встановлено, що вказана особа не веде господарської діяльності та жодних первинних документів не підписувала, дане підприємство є лише зареєстрованим на її ім'я, що підтверджено відомостями, наведеними в акті від 15.10.2014 року.

Вказані обставини підтверджуються і висновками, викладеними у вироку Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 20.02.2017 року у справі за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.3 ст.267 ч.2 ст.205 КК України (а.с.183-216, т.3).

Зазначеним вироком встановлені наступні обставини:

14 січня 2014 року ОСОБА_9, маючи умисел на зайняття фіктивним підприємництвом, повторно, з метою придбання підконтрольного підприємства, яке б діяло у складі підконтрольних фіктивних підприємств та було зареєстровано на особу, яка не усвідомлювала власної ролі у злочинній схемі та не обізнану у господарській діяльності, підшукав у м.Запоріжжя ОСОБА_8, яка не будучи обізнаною у злочинних намірах ОСОБА_9, погодилась стати засновником та директором підприємства ТОВ Альвіс - С (код ЄДРПОУ 39054268).

Так, ОСОБА_8, на прохання ОСОБА_9, підписала у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Нєлєпіної Н.О. протоколи загальних зборів учасників про придбання ТОВ Альвіс - С , реєстраційні картки (форма 4) про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Статут вказаного підприємства, про зміст яких вона не була обізнана та наслідків своїх дій не усвідомлювала.

15 січня 2014 року внесення змін до статуту ТОВ Альвіс - С зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Давидюк Л.В.за № 11031020000035447. Відповідно до статутних документів ТОВ Альвіс - С зареєстровано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Котляревського, 77а.

Після внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про перереєстрацію ТОВ Альвіс - С на нового власника ОСОБА_8, ОСОБА_9 заволодів печаткою та реєстраційними документами придбаного підприємства та виконуючи злочинні наміри, відкрив 27 січня 2014 року поточний рахунок 26003205763401 у відділенні № 20 Філії Запорізьке РУ АТ Банк Фінанси та Кредит МФО 313371.

Печатка ТОВ Альвіс - С , реєстраційні документи та банківські рахунки в подальшому використовувались ОСОБА_9 для здійснення незаконної фіктивної діяльності.

Таким чином, в період з 14 січня 2014 року по 01 липня 2014 року, описаним вище способом, ОСОБА_9 придбано ТОВ Альвіс - С та забезпечено прикриття незаконної діяльності по формуванню безпідставного податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам - контрагентам, внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі у вигляді ненадходження податку на додану вартість на суму 170317,95 грн., що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем копії первинних бухгалтерських документів та сертифікатів якості ТМЦ, які підписані директором підприємства ТОВ Альвіс - С - ОСОБА_8, не можуть підтверджувати реальність здійснення поставки товару на адресу позивача від вказаного контрагента.

Судом критично надається оцінка сертифікатам якості, які підписані директором ТОВ Стенторс з огляду на те, що апелянтом ані під час перевірки, ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, що вказане підприємство є виробником придбаного позивачем товару, в той час як згідно норм чинного законодавства України сертифікати якості на товар видаються лише виробником товару.

Також позивачем на підтвердження реальності вказаних вище господарських операцій не надано жодного доказу оплати за отриманий товар, руху активів, зміни майнового стану платника податку позивача, отримання прибутку за вказаними операціями, не надано також і доказів оприбуткування товару на складах позивача та використання придбаного товару у своїй господарській діяльності.

Наданими позивачем копіями оформлених документів також не підтверджено поставки товару на його адресу і ТОВ КБГ Фудс Трейдінг та ТОВ Форест АП з огляду на те, що перевіркою, яка здійснена податковою міліцією, встановлено, що за адресою у м.Харкові дані підприємства не знаходяться ( з урахуванням того, що в ТТН зазначені саме адреси контрагентів позивача), а директор ТОВ КБГ Фудс Трейдінг ОСОБА_13 взагалі є громадянкою Республіки Білорусі та згідно реєстраційних даних мешкає у м.Могильові, Республіки Білорусі (а.с.26).

Будь-яких доказів щодо надання повноважень ОСОБА_13 іншій особі з проведення господарської діяльності ТОВ КБГ Фудс Трейдінг у перевіряємий період, позивачем не надано та матеріали справи таких доказів не містять.

За таких обставин, підписані директором ТОВ КБГ Фудс Трейдінг ОСОБА_13 первинні бухгалтерські документи щодо поставки товару позивачеві з м.Харкова до м.Кривого Рогу не можуть бути належними доказами на підтвердження реальності господарської операції з огляду на те, що вказана особа не могла підписувати будь-яких первинних бухгалтерських документів у силу того, що вона не може реально вчиняти підписи та здійснювати господарські операції на території України у м.Харкові, мешкаючи, при цьому, у Республіці Білорусі з урахуванням того, що зі змісту вказаних первинних документів, вони підписані саме ОСОБА_13.

Жодними доказами вказані доводи позивачем не спростовані.

Посилання позивача на здійснення господарської діяльності з іншими контрагентами ТОВ Шляхпостач КР , ВАТ Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат , ПАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат , ПАТ Кіровоградолія , на адресу яких позивачем поставлялись ТМЦ та виготовлений у процесі господарської діяльності товар, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки на підтвердження вказаного позивачем не надано ані договорів з такими контрагентами, ані доказів оплати за поставлений товар. Наявні в матеріалах справи лише копії видаткових накладних оформлені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону № 996 (не містять відповідних печаток, прізвищ осіб) не можуть слугувати достатнім підтвердженням здійснення господарської операції.

Також позивачем на підтвердження реальності вказаних вище господарських операцій з контрагентами не надано жодного доказу руху активів, зміни майнового стану платника податку позивача, отримання прибутку за вказаними операціями.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої передбачалось, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017 року).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не відображать реальність господарських операцій з його контрагентами, зокрема, рахунки-фактури, ТТН, видаткові та податкові накладні не відображають весь зміст цих послуг, не містять інформації, яка б давала можливість здійснити рух товару від складу продавця на склад позивача, облік транспорту, який здійснював перевезення, облік товару, який перевозився, його якісні та кількісні характеристики, оприбуткування товару, його завантаження та розвантаження, використання товару в господарській діяльності, реалізація товару або виготовленої продукції, рух активів, зміни майнового стану платника податку та т.і.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0002962201 від 03.11.2014 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спецсплав на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року в адміністративній справі №804/5057/17 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року в адміністративній справі №804/5057/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 лютого 2019 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак