Постанова

від 06.02.2019 по справі 1540/3387/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1540/3387/18

Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

06 лютого 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76 447,37 грн та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 669,60 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, те що роботодавцем - відповідачем у справі не виконані вимоги щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у кількості двох робочих місць, що є підставою для стягнення адміністративно - господарських санкцій.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, повноважних представників в судове засідання не направили.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" є юридичною особою, яке, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов'язано створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У січні 2018 року відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2017 року становила 38 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 2 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 38 220,00 грн.

Згідно з розрахунком від 22.03.2018 №03-1/474, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 76 447,37 грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 669,60 грн (а.с.25).

Оскільки відповідачем сума адміністративно-господарської санкції не сплачена, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протягом 2017 року було вжито всі заходи по створенню робочих місць для прцевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та самостійно здійснював пошук.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Згідно статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII), інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Положенням статті 18 Закону №875-XII зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 2 ст. 19 Закону №875-XII вказано, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Пунктом 2.1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316) встановлено, що інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З наведених норм слідує, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, а саме - розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів, інформування відповідні установи про вакантні посади для інвалідів, проте не працевлаштувало інвалідів з незалежних від нього причин, у зв'язку з відсутністю інвалідів, відмовою інваліда від працевлаштування на підприємстві та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Зі змісту долучених доказів встановлено, що відповідачем подавалась до Тарутинського районого центру зайнятості населення звітність щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН 03.01.2017, 01.02.201., 01.03.2017, 03.04.2017, 03.05.2017, 01.06.2017, 03.07.2017, 01.08.2017, 01.09.2017, 02.10.2017, 01.11.2017, 01.12.2017 (а.с.58-73), що свідчить про те, що відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Отже, вказане свідчить про те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875 щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано. При цьому, причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, відтак, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 12.07.2018 у справі №820/2371/16, від 31.10.2018 у справі №812/1136/18.

Тому, оскільки відповідачем протягом 2017 року було забезпечено встановлену чинним законодавством кількість вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а також регулярно подавалась звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу", колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 76447,37 грн. та пені у розмірі 3669,60 грн.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Загороднюк А.Г.