Постанова

від 07.02.2019 по справі 619/3384/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. Харків

Справа № 619/3384/14-ц

Провадження № 22-ц/818/ 182 /19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

секретаря Кучер Ю.Ю.,

Учасники справи :

Позивач: прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція ,

Відповідачі: ОСОБА_1

Відділ у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області),

Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року, ухваленого суддею Овсянніковим В.С.,-

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства Харківська лісова науково-дослідна станція (далі - ДП Харківська лісова наукова дослідна станція ) звернувся до суду із позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до ОСОБА_1, відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, в якому просив:

- визнати недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 1158 від 29 листопада 2007 року Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради громадянину ОСОБА_2,

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га серія НОМЕР_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029, виданий на ім'я ОСОБА_2,

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів 28 квітня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо кримінального провадження № 4201422028000015 за частиною другою статті 364 КК України та розпочато досудове розслідування відносно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів та районного відділу архітектури і містобудування.

Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 850 від 29 листопада 2006 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту. ОСОБА_2 на підставі вищевказаного розпорядження за допомогою землевпорядних підприємств: товариства з обмеженою відповідальністю НАТОЛ-7 (далі - ТОВ НАТОЛ-7 ) та закритого акціонерного товариства Галичина (далі - ЗАТ Галичина ), розроблено проекти землеустрою, які погоджено органами виконавчої влади району.

На підставі затвердженого проекту землеустрою розпорядженням № 1158 від 29 листопада 2007 року Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту. На підставі зазначеного розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району за межами населеного пункту. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

Державний акт серія НОМЕР_2 зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300029 на ім`я ОСОБА_2 (НОМЕР_1). В ході перевірки на підставі висновків спеціалістів у сфері геодезичної діяльності Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс та приватного підприємства Перспектива-Земля (далі - ПП Перспектива-Земля ), встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером НОМЕР_1 знаходиться на території земель, наданих у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу (зараз - ДП Харківська лісова наукова дослідна станція ), та займає квартал № 232 Дергачівського лісництва, яке структурно входить до ДП Харківська лісова науково-дослідна станція . Позивач вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 була передана ОСОБА_2 без погодження з Данилівським дослідним держлісгоспом та без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція , а тому, з огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність відповідне право ОСОБА_2 в силу положень статті 116 ЗК України набуте протиправно.

Крім того, документацією із землеустрою та розпорядженнями Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області не передбачалася зміна цільового призначення спірної земельної ділянки. З огляду на те, що спірними розпорядженнями дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення не надавався, вказані розпорядження протиправно спрямовані на зміну цільового призначення земель лісового фонду всупереч частині четвертій статті 20 ЗК України та статті 57 ЛК України, відповідно до яких зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться за погодженням з органами лісового господарства. На даний час власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2008 року є ОСОБА_1, який придбав земельну ділянку у ОСОБА_2

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року задоволено позовні вимоги прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі державного агентства лісових ресурсів України, ДП Харківська лісова науково-дослідна станція . Визнано недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 1158 від 29 листопада 2007 року Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради громадянину ОСОБА_2. .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га серія НОМЕР_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029, виданий на ім'я ОСОБА_2 Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1на користь держави в особі ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи було встановлено факт належності спірної земельної ділянки Данилівському Держлісгоспу (ДП Харківська лісова науково-дослідна станція ), а розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області фактично вилучено з постійного користування ДП Харківська лісова науково-дослідна станція землі лісогосподарського призначення, при цьому цільове призначення спірної земельної ділянки не змінювалось.

Не погоджуючись з рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року, ОСОБА_1 звертався з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Висновок суду першої інстанції про наявність у ДП Харківська лісова науково-дослідна станція прав та обов'язків користувачів спірної земельної ділянки на момент її передачі у власність ОСОБА_3 суперечить доказам, які містяться в матеріалах справи.

Позивачем не надано жодного доказу належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Вважає необхідним застосувати при оцінці доказів положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, оскільки у справі № 619/3382/14-ц рішенням Дергачівського районного суду Харківської області, залишеним без змін апеляційним судом Харківської області у задоволенні аналогічного позову прокурора відмовлено.

Вважає, що оскільки статтею 152 ЗК України (в редакції на час винесення оскаржуваного розпорядження) не передбачений такий засіб захисту права як визнання недійсним державного акта на право власності, тому вимога прокурора про його скасування є похідною і залежить від доведеності незаконності рішення того органу, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Посилається на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини та зауважує, що допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу земельних ділянок та повернення спірного майна державі в порушення права власності набувачів, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.

Наполягає, що Дергачівська РДА є єдиним законним органом, якого держава уповноважила розпоряджатися від її імені спірною земельною ділянкою. Посилання прокуратури та суду на ч. 1 ст. 388 ЦК України є безпідставними, оскільки майно у добросовісного набувача має право витребувати виключно його власник.

Прокуратурою Харківської області до суду апеляційної інстанції надані заперечення, в яких вона просить апеляційну скаргу відхилити, рішення районного суду залишити без змін. Вважає необгрунтованими твердження ОСОБА_1 про відсутність прав та обов'язків на спірну земельну ділянку у ДП Харківська лісова науково-дослідна станція та такими, що не відповідають наявним в матеріалах справи доказам. Наявність чинного розпорядження голови Дергачівської РДА вказує на порушення законодавства про прийняття головою РДА спірного розпорядження. Рішення, на яке посилається відповідач (№ 619/3382/14-ц) стосується іншої земельної ділянки та справа розглядалась за участю інших осіб. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та повернення у власність держави землі, яка незаконно вибула з її власності.

Державним підприємством Харківська лісова науково-дослідна станція до суду апеляційної інстанції надані заперечення, в яких воно просить апеляційну скаргу відхилити, рішення районного суду залишити без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не спростовує фактичних обставин, що були встановленні під час розгляду справи.

19 вересня 2016 року рішенням Апеляційного суду Харківської області рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким прокурору Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі державного агентства лісових ресурсів України, ДП Харківська лісова науково-дослідна станція відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи. Місцевий суд, ухвалюючи рішення у справі, не врахував обставини, встановлені у справі № 619/338/14-ц, які у силу положень частини третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, мають преюдиційне значення, дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Апеляційний суд встановив, що позивачем не було надано належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, отже не доведено, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення. Також апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції щодо незастосування наслідків спливу позовної давності не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15).

Постановою Верховного суду від 27 червня 2018 року було частково задоволено касаційні скарги заступника прокурора Харківської області та ДП Харківська науково-дослідна станція . Рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2016 року скасоване, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 850 від 29 листопада 2006 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

ОСОБА_2. на підставі вищевказаного розпорядження за допомогою землевпорядних підприємств: ТОВ НАТОЛ-7 та ЗАТ Галичина розроблено проекти землеустрою, які погоджено органами виконавчої влади району.

Розпорядженням № 1158 від 29 листопада 2007 року Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області затверджено проект землеустрою ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_2 отримав державний акт серія НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району за межами населеного пункту. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1. Державний акт серія НОМЕР_2 зареєстровано в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029 на ім'я ОСОБА_2. (НОМЕР_1).

За результатами проведеної прокуратурою Дергачівського району перевірки на підставі висновків спеціалістів у сфері геодезичної діяльності - Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства Харківдіпроагроліс та ПП Перспектива-Земля встановлено, що земельна ділянка, передана ОСОБА_2, за кадастровим номером НОМЕР_1, знаходиться на території земель, наданих у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу (нині - ДП Харківська лісова наукова дослідна станція ) та займає квартал № 232 Дергачівського лісництва, яке структурно входить до ДП Харківська лісова наукова дослідна станція . Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 була передана фізичній особі без погодження з Данилівським дослідним держлісгоспом та без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування ДП Харківська лісова наукова дослідна станція .

На даний час власником вищевказаної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2008 року є ОСОБА_1, який придбав земельну ділянку у ОСОБА_2

Згідно зі статею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 19 ЗК України (зараз та надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з проектом формування території Малоданилівської селищної ради Дергачівського раону Харківської області земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відноситься до території земель Державного лісового фонду. Даний проект розроблений ХФ Укр НИИЗемпроект (ДП Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ) у 1992 році, його примірник офіційно наданий для службового використання до територіального органу земельних ресурсів.

Право постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДЇЛГА Державного комітету лісового господарства України на спірну земельну ділянку підтверджується матеріалами лісовпорядкування Данилівського держлісгоспу, зокрема проектом організації та розвитку лісового господарства Данилівського дослідного держлісгоспу. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою використання в цілях не пов'язаних з веденням лісового господарства у встановленому законом порядку не відбулася.

Факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні Данилівського дослідного держлісгоспу також підтверджується наказом голови Держкомлісгоспу України від 23.05.2002 року № 55 Про вдосконалення управління лісовим господарством у Харківській області та актом приймання-передачі об'єктів лісогосподарської діяльності по Дергачівському лісництву станом на 2002 рік.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06 червня 2016 р. у справі № 922/19/16 за апеляційною скаргою, зокрема, ОСОБА_1 було залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 15 березня 2016р., яким позов ДП Харківська лісова науково-дослідна станція до Дергачівської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження - задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації від 29 листопада 2007 р. № 1157 "Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_4.".

На підставі наказу Міністерства лісового господарства УРСР № 147 від 27 липня 1998 року на базі Харківського і Жовтневого лісгоспзагів був створений Жовтневий лісгоспзаг, який складався із 13 лісництв, загальною площею 65494 га. Після об'єднання Жовтневого та Харківського лісгоспзагів Харківської області в головному підприємстві під назвою 'Жовтневий ласгоспзаг" відбулися територіальні і структурні зміни - об'єднання Дергачівського і Харківського лісництв в Дергачівський комплексний лісоцех. В результаті структурних та територіальних змін протягом 1980-1990 років відповідно до планово - картографічних матеріалів та таксаційного опису проекту організації і розвитку лісового господарства Дергачівського комплексного лісоцеху від 1991 року була змінена нумерація відповідних виділів та кварталів. Станом на 1991 рік спірна земельна ділянка була віднесена до земель лісогосподарського призначення в межах кварталу 232 Дергачівського комплексного лісоцеху. Відповідно право державної власності, постійного лісокористування та цільове призначення спірної земельної ділянки виникло ще у Жовтневого та Харківського лісгоспзагів Харківської області за правилами чинного на відповідний час законодавства.

У подальшому наказом Державного комітету лісового господарства України №55 від 23 травня 2002 року "Про вдосконалення управління лісовим господарством у Харківській області" проведено реорганізацію Жовтневого держлісгоспу об'єднання "Харківліс" та Данилівського дослідного держлісгоспу шляхом виділення із складу Жовтневого держлісгоспу Дергачівського лісництва та приєднання його до Данилівського дослідного держлісгоспу. На теперішній час відповідно до проекту організації і розвитку лісового господарства Данилівського дослідного держлісгоспу 2006 року та таксаційного опису по Дергачівському лісництву 2007 року спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення в межах кварталу 232 Дергачівського лісництва Данилівського дослідного держлісгоспу.

За інформацією відділу держгеокадастру у Дергачівському районі згідно з проектом формування Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області зазначена земельна ділянка відноситься до земель Державного лісового фонду.

В листі №А-10-79 від 18.04.2014 р. Харківського державного проектно-вишукувального інститут агромеліорації і лісового господарства "Харківдіпроагроліс" Державного агентства лісових ресурсів України вказано, що суміжна з спірною у цій справі земельна ділянка знаходиться на території земель, наданих у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу.

Вказані обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка не вибувала з державної власності в установлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 знаходиться на території земель, наданих у постійне користування Данилівському дослідному держлісгоспу (натепер - ДП Харківська лісова наукова дослідна станція ) та займає квартал № 232 Дергачівського лісництва, яке структурно входить до ДП Харківська лісова наукова дослідна станція . Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, була передана фізичній особі без погодження з Данилівським дослідним держлісгоспом та без надання дозволу на вилучення вказаних земель з постійного користування ДП Харківська лісова наукова дослідна станція .

Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що на час передачі землі у власність ОСОБА_2 та видачі державного акта на право власності, право користування спірною земельною ділянкою ДП Харківська лісова науково-дослідна станція припинено не було та відноситься до категорії лісогосподарського призначення, а тому її передача у приватну власність відповідача для ведення особистого селянського господарства відбулася з порушенням діючого законодавства.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції практики Європейського суду з прав людини та порушення судом першої інстанції права заявника на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та непропорційне втручання держави в право власності заявника апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, її надра є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірних земельних ділянок із володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не грунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідач не міг законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість він набув такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень.

Наведені вище норми Конституції України, ЛК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними.

З огляду на наведене, ОСОБА_2 не мав перешкод у доступі до законодавства й проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною третьою статті 34 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації № 1158 від 29 листопада 2007 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, а також виданий на його ім'я державний акт є незаконними та підлягають скасуванню.

Факт обізнаності ОСОБА_2 підтверджується змістом його заяви (а.с.124, том 1) в якій він просив виділити йому земельну ділянку на території господарського двору бувшого Харківського лісництва .

Посилання відповідача і його представника на довідку, що з 2003 року розпоряджень голови Дергачівської районної державної адміністрації про передачу у користування земель лісогосподарського призначення Данилівському дослідному держлісгоспу не видавалось, судова колегія вважає таким, що не має правового значення для вирішення справи, оскільки судовим розглядом достовірно встановлено користування лісництвом цією земельную ділянкою станом на 1992 рік.

Доводи викладені в апеляційній скарзі щодо безпідставності застосування судом ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки майно у добросовісного набувача має право витребувати виключно його власник також спростовуються вищевикладеним правовими нормами та наступним.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватися як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Ураховуючи, що земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, і позивачем заявлено вимогу про її витребування в порядку статті 388 ЦК України, така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи (представника) відповідача про необхідність застосування при оцінці доказів положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, оскільки у справі № 619/3382/14-ц у задоволенні аналогічного позову прокурора відмовлено не можуть заслуговувати на увагу з наступних підстав.

Згідно з частиною третьої статті 61 ЦПК України, 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилаючись на преюдиційність судових рішень у справі № 619/3382/14-ц ОСОБА_1 залишив поза увагою те, що у вказаній справі прокурор Дергачівського району Харківської області просив визнати недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 29 листопада 2007 року № 1157 Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4. , визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 1,0000 га серія ЯД № 053278, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300030, виданий на ім'я ОСОБА_4 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі державного підприємства Харківської лісової наукової дослідної станції земельну ділянку площею 1,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_3) на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Разом з тим, у цій справі, яка є предметом апеляційного перегляду, прокурор просив суд визнати недійсним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 1158 від 29 листопада 2007 року Про передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малоданилівської селищної ради громадянину ОСОБА_2, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га серія НОМЕР_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300029, виданий на ім'я ОСОБА_2, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП Харківська лісова науково-дослідна станція земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 1,0 га на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Тобто, у справах різні предмети позову (різні розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області та різні земельні ділянки).

Таким чином, вважати, що у справі № 619/3382/14-ц встановлено обставини, які не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, підстав немає. До того ж ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2016 року мотивована тим, що прокурор не заявив позовних вимог до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, а суд не вправі з власної ініціативи замінювати відповідача або залучати до участі у справі іншу особу в якості відповідача.

До правовідносин, що виникли між сторонами учасники судового розгляду не заявляли клопотання про застосування позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права.

Частиною першою статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 квітня 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови складено 08 лютого 2019 року