Постанова

від 29.01.2019 по справі 910/9749/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2019 р. Справа№ 910/9749/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

учасники сторін у судове засідання не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2018 р.

у справі № 910/9749/18 (суддя - Бойко Р.В. )

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Айті Арт Технолоджі"

про стягнення 376 452,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Айті Арт Технолоджі" про стягнення 376 452,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2018 р. у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" (місцезнаходження: 65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Буніна, буд. 10; адреса для листування, вказана у позові: 65091, м. Одеса, а/с №101; ідентифікаційний код 24767048) до товариства з обмеженою відповідальністю "Айті Арт Технолоджі" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 9-Б; ідентифікаційний код 39746375) про стягнення 376 452,00 грн. відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи презумпцію правомірності правочину, закріплену у статті 204 ЦК України, відсутність доказів визнання недійсним договору, сплату позивачем коштів у розмірі 376 452, 00 грн. у якості попередньої оплати за товар згідно договору та часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки такого товару, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ТОВ Айті Арт Технолоджі було набуто спірні кошти за наявності на те правової підстави та така підстава на час розгляду справи не відпала, що виключає правомірність стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2018 р. у справі № 910/9749/18 повністю та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов'язання (оскільки сторонами не досягнуто згоди, щодо всіх істотних умов договору), а тому у відповідача відсутні правові підстави на утримання та користування грошовими коштами у розмірі 376 452,00 грн. Про застосування способу захисту передбаченого ст. 693 ЦК України, як зазначає суд, можна вести мову лише при наявності договірних правовідносин, які в даному випадку відсутні, так як сторонами не було досягнуто згоди, щодо всіх істотних умов договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" та призначено розгляд справи на 29.01.2019 р.

19.12.2018 року через відділ документального забезпечення суду від

представника позивача надійшло клопотання в якому останній просить здійснювати апеляційний перегляд справи №910/9749/18 за відсутності позивача та без його повідомлення (виклику).

У судове засідання 29.01.2019 р. представники сторін не з'явились, про причини неявки представник відповідача суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 75-77).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, неявка сторін не визнана колегією суддів обов'язковою, також задовольняючи клопотання позивача про розгляд справи у відсутності його представника, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.12.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Глобал Софт", яке змінило своє найменування на товариство з обмеженою відповідальністю "Айті Арт Технолоджі" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" (покупець) укладено договір №125 постачання програмного забезпечення (надалі - договір).(а.с.10)

За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити програмне забезпечення, а покупець прийняти та сплатити на умовах цього договору спеціальні програмні продукти (програмне забезпечення), а саме: - програмне забезпечення R-Keeper модуль "Менеджер"; - програмне забезпечення R-Keeper модуль "Касса"; - програмне забезпечення R-Keeper модуль "Офіціант"; - програмне забезпечення R-Keeper "Персональна депозитно-дисконтна система"; - програмне забезпечення Shelter V.2 (готельний модуль на 47 номерів); - 1С-Рарус: управління рестораном, редакція 3, українська версія; - 1С-Рарус: управління рестораном, українська версія, додаткова ліцензія на 5 робочих місць; - 1С:Підприємство 8, клієнтська ліцензія на платформу 5 робочих місць; - комп'ютерна програма "1С:Бухгалтерія для України" редакція 8; - послуги з впровадження програми Shelter; - послуги з налаштування та встановлення програмного забезпечення R-Keeper 7; - послуги з впровадження програми 1С-Рарус:Управління персоналом. (п.1.1. договору)

Постачальник гарантує, що виконання умов цього договору не порушують авторські та суміжні права автора, що володіє авторськими та суміжними правами на програмне забезпечення відповідно до Закону України "Про авторське і суміжні права". (п.с.1.2.5 договору)

Також, пунктами 2.1 та 2.2. договору визначено, що постачальник зобов'язується вчасно передати програмне забезпечення у повному комплекті зі всією документацією, що постачається разом із програмним забезпеченням покупцеві на умовах даного договору. Постачальник проводить доставку програмного забезпечення на територію покупця власними засобами та за свій рахунок.

У відповідності до пунктів 4.2 - 4.3 договору, загальна вартість програмного забезпечення становить 376 452,00 грн. Грошову суму, передбачену п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику у якості 100% передплати.

Зобов'язання постачальника з поставки програмного забезпечення вважаються виконаними в момент фактичного постачання програмного забезпечення покупцеві та підписання сторонами товаросупровідних документів (видаткова накладна) (п. 6.1 договору).

27.12.2016 року на виконання умов пункту 4.3 договору, позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 376 452,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2917 від 27.12.2016 з призначенням платежу - за програмне забезпечення, комп'ютерні програми та послуги з впровадження відповідно до договору №125 від 05.12.2016. (а.с.12).

19.02.2018 позивач направив відповідачу претензію №01-63 від 15.02.2018, в якій вказав, що він сплатив на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 376 452,00 грн., однак вказаний договір є неукладеним, так як передача прав на комп'ютерні програми, що є об'єктами авторського права, здійснюється з урахуванням ч. 2 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" у формі письмового договору на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, який між сторонами не укладався. Посилаючись на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України та норми ст. 222 Господарського кодексу України, позивач просив відповідача повернути грошові кошти у розмірі 376 452,00 грн. (а.с.13)

Оскільки кошти в сумі 376 452,00 грн. на рахунок позивача повернуті не були, останній звернувся з даним позовом, в якому в якості підстави зазначив на те, що відповідачем було встановлено програмне забезпечення на технічні засоби позивача, проте послуги з впровадження програм та налаштування обладнання (технічного обслуговування), інформаційно-консультаційні послуги надані не були, а договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності між сторонами не укладено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що кошти у розмірі 376 452,00 грн. сплачені у якості попередньої оплати за договором № 125 постачання програмного забезпечення від 05 грудня 2016 року були набуті за наявності правових підстав, що виключає правомірність стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Договір укладений між сторонами за своєю правовою природою э змішаним договором, що містить положення договору поставки та надання послуг.

Як унормовано, відповідно до вимог ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як унормовано ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, сторонами при укладанні договору, а саме умовами пунктів 4.2 та 4.3 було погоджено, що загальна вартість програмного забезпечення становить 376 452,00 грн. Також сторони передбачили, що грошову суму, передбачену п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику у якості 100% передплати.

На виконання умов укладеного договору позивачем ТОВ Морський Бізнес Центр було перераховано відповідачу кошти у розмірі 376 452,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2917 від 27.12.2016 з цільовим призначенням платежу - за програмне забезпечення, комп'ютерні програми та послуги з впровадження відповідно до договору №125 від 05.12.2016 (а.с. 12).

Таким чином, грошові кошти у розмірі 376452 грн. 00 коп. були сплачені позивачем на користь відповідача саме на виконання умов договору у якості попередньої оплати за товар, який відповідач повинен був поставити позивачу, (отримавши попередню оплату), тобто за наявності правової підстави.

В подальшому позивач, звертаючись з претензією про повернення коштів в розмірі 376 452 грн. до ТОВ АЙТІ АРТ ТЕХНОЛОДЖІ вказав, що договір постачання програмного забезпечення № 125 від 05 грудня 2016 року є неукладеним, оскільки передача права на комп'ютерні програми, що є об'єкти авторського права, здійснюється з урахуванням ч.2 ст. 33 Закону України Про авторські права і суміжні права у формі письмового договору, який не укладався.

Разом з тим, за приписами частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних засобів.

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилучені в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього

Водночас, згідно з вимогами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановлених договором та законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалось вище, умовами пункту 5.1. договору визначено, що постачання програмного забезпечення складає 25 робочих днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Як зазначає скаржник в апеляційній скарзі, відповідач виконав свої зобов'язання за договором, однак не у повному обсязі, відповідачем було встановлено програмне забезпечення на технічні засоби позивача, проте послуги з впровадження програм та налаштування обладнання (технічного обслуговування), інформаційно-консультаційні послуги надані не були, а договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності між сторонами не укладено.

Отже між сторонами у справі існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути в розмірі 376 452 грн. набуті позивачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що за своєю правовою природою договір №125 постачання програмного забезпечення від 05.12.2016 є договором, щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності зважаючи на наступне.

Як унормовано ч. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комп'ютерні програми.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Частинами 2 та 4 статті 433 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами авторського права є комп'ютерні програми. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Вимогами ст. 440 Цивільного кодексу України унормовано, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Частинами 1 та 2 статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Як визначено статтю 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1107 Цивільного кодексу України).

Договір, щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що підписаний сторонам договір №125 постачання програмного забезпечення від 05.12.2016 не є договором, щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності так як його умовами не передбачено перехід майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт права інтелектуальної власності (комп'ютерну програму), а передбачено перехід прав власності на річ - матеріальний об'єкт, в якому втілено твір (на магнітних носіях в упаковці з інструкцією з використання - п.п. 1.2, 1.2.1 договору).

Також слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено частинами 1 та 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України , якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 8 ст. 181 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Зважаючи на викладе, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність доказів визнання недійсним договору, фактичне виконання договору, сплата позивачем коштів у розмірі 376 452,00 грн. у якості попередньої оплати за товар згідно договору та часткове виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки такого товару, унеможливлює визнання договору неукладеним, так як визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що ТОВ "Айті Арт Технолоджі" було набуто спірні кошти за наявності на те правової підстави та така підстава станом на дату розгляду справи не відпала, що виключає правомірність стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 29.08.2018 у справі №915/839/17, від 08.10.2018 у справі №910/8943/17 та від 19.10.2018 у справі №920/558/17.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2018 року у справі № 910/9749/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Бізнес Центр" на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2018 р. у справі № 910/9749/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2018 р. у справі № 910/9749/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

Матеріали справи № 910/9749/18 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Повний текст постанови складено 06.02.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко