Постанова

від 11.02.2019 по справі 904/3188/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2019 року м.Дніпро

Справа № 904/3188/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2018, ухвалене суддею Бондарєвим Е.М., повне рішення складено 25.09.2018, у справі №904/3188/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Коваленка Сергія Олексійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є"

про стягнення 6 000,00 грн. заборгованості за отримані послуги, 1 695,00 грн. 3% річних, 13 934,39 грн. пені, 11 871,74 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Коваленко Сергій Олексійович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" про стягнення з останнього заборгованості на загальну суму 33 501,13 грн., з яких:

- 6 000,00 грн. заборгованість за отримані послуги у січні 2009 року;

- 1 695,00 грн. 3% річних за період з 01.02.2009 по 01.07.2018;

- 13 934,39 грн. пеня за період з 01.02.2009 по 01.07.2018;

- 11 871,74 грн. інфляційні втрати за період з лютого 2009 року по травень 2018 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2018 у справі № 904/3188/18 позов задоволено частково: стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" на користь Фізичної особи-підприємця Коваленка Сергія Олексійовича 6 000, 00 грн. заборгованості за отримані послуги, 3% річних у сумі 1 695, 00 грн., 2 786, 88 грн. - пені, 11 871, 74 грн. - інфляційних нарахувань та витрати по сплаті судового збору - 1 762, 00 грн., в решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем договором № 5/КС про надання юридичних послуг від 17.04.2008 щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем відповідачу послуг у січні 2009 року, наявності боргу відповідача за надані у січні 2009 року послуги у сумі 6 000,00 грн., передбаченої умовами договору відповідальності відповідача за несвоєчасну оплату послуг у вигляді пені, а також передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. У вимогах щодо стягнення пені суд дійшов висновку про необхідність її зменшення, оскільки позивачем не доведено факту понесення ним збитків в результаті дій відповідача.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" подало апеляційну скаргу про скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2018 у справі №904/3188/18 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті обставини, що договір № 5/КС про надання юридичних послуг від 17.04.2008, на який посилається Фізична особа-підприємець Коваленко Сергій Олексійович, підписаний не встановленою особою, оскільки підпис особи в п.12 зазначеного договору не співпадає зі зразком підпису його керівника ОСОБА_2 Також відповідач зазначає, що договір № 5/КС про надання юридичних послуг від 17.04.2008, який міститься в матеріалах справи, скріплений печаткою ТОВ "Спортивно-оздоровчий комплекc "Заряд'є" з ознаками підробки, оскільки, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з дати державної реєстрації, а саме з 14.04.1998, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" свого найменування не змінювало. Крім того, посилаючись на наказ Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів (з урахуванням змін) № 17 від 11.01.1999, відповідач зазначає, що печатка проставлена у договорі № 5/КС про надання юридичних послуг від 17.04.2008, який позивач додав до матеріалів справи, не містить в повному обсязі обов'язкових реквізитів "Спортивно-оздоровчого центру "Заряд'є", визначених наказом, а дозвіл на цю печатку у встановленому у той проміжок часу порядку не видавався.

Відповідач вважає, що оскільки спірний договір з боку відповідача підписаний не встановленою особою та не скріплений печаткою Товариства, він є таким, що суперечить положенням ст. 207 ЦК України, п. 2 ст. 203 ЦК України, отже мав би бути визнаним недійсним у судовому порядку.

Також, відповідач вважає, що жодних документів, що підтверджують обставини, викладені у позовній заяві, позивачем до позовної заяви не додано. Зокрема, позивач не надав доказів, які б підтверджували фактичне виконання позивачем умов договору, відсутні докази підтвердження узгодження сторонами строків виконання доручення замовника, відсутній певний обсяг первинних документів, які, в незалежності від умов договору, на думку відповідача, мають складатися саме виконавцем послуг (позивачем), відсутнє підтвердження здійснення розрахунків за договором, відсутні докази здійснення господарської операції.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своїх вимог, викладених в апеляційній скарзі, окрім копії наказу № 4 від 26.08.2014. Зокрема, на підтвердження різного відтиску печатки відповідача, представники останнього не надали копію протоколу № 8 загальних зборів учасників ТОВ "Спортивно-оздоровчого центру "Заряд'є", який, на думку позивача, мав би містити і відтиск печатки, і підписи його учасників, в тому числі ОСОБА_2, не надано жодного робочого документа - звіти до податкової, пенсійного фонду, органу соціального страхування, договори на постачання електроенергії, води, тощо, в яких би містився відбиток печатки відповідача. Позивач зазначає, що матеріали справи містять копії документів, у тому числі тих, що пройшли реєстрацію в Генічеському реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", на яких міститься відбиток печатки відповідача, який повністю відповідає відбитку печатки відповідача на договорі про надання юридичних послуг. Разом з тим, позивач вважає, що саме використана відповідачем печатка на наказі № 4 від 26.08.2014 є підробленою, а призначення на посаду директора відповідача ОСОБА_3 відбулося з порушенням закону, оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача підтверджено факт смерті керівника ТОВ "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" 13.08.2014, тоді як копію протоколу загальних зборів № 8 від 11.08.2014 ТОВ "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" не надало. Цей факт, на думку позивача, свідчить про ймовірність підроблення ОСОБА_3 і печатки, і наказу.

Щодо дійсності договору позивач зазначає наступне.

В апеляційній скарзі представник відповідача вказує на недійсність договору про надання юридичних послуг № 5/КС від 17.04.2008 та не ведення бухгалтерського обліку.

Проте, у період, приблизно, з 2005 року по 2012 рік позивач у своїй діяльності використовував одну й ту ж форму договору про надання юридичних послуг з усіма клієнтами, які потребували системної правової допомоги. Щомісячна вартість послуг визначалася позивачем виходячи із суб'єктивних чинників і виключно за згодою сторін.

Саме питання абонентського обслуговування, ведення бухгалтерського обліку тощо вивчалося Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги одного з клієнтів позивача, який просив визнати аналогічний договір недійсним.

Своєю постановою від 27.03.2018 у справі № 904/6639/17 суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а ухвалені на користь позивача рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Щодо реальності надання послуг позивач зазначив, що представник відповідача жодним чином не пояснив суду, звідки у позивача документи, які стосуються господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є". Також представник відповідача не надав суду будь-якого іншого документа щодо діяльності вказаного Товариства, окрім наказу № 4 від 26.08.2014, що може свідчити про повну відсутність у відповідача документації Товариства та вказувати про фіктивність виконання ОСОБА_3 функцій директора.

До відзиву на апеляційну скаргу позивач додав протокол № 7 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" від 12.03.2008.

06.11.2018 до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" надійшло клопотання про зупинення розгляду апеляційної скарги.

Відповідач просить зупинити розгляд апеляційної скарги у даній справі до винесення остаточного рішення у справі № 927/747/18, предметом позову у якій є визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання юридичних послуг № 5/КС від 17.04.2008. До клопотання відповідачем додано копію ухвали Господарського суду Чернігівської області від 29.10.2018 про відкриття провадження у справі № 927/747/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" до відповідача: Фізичної особи-підприємця Коваленка Сергія Олексійовича про визнання неукладеним договору про надання юридичних послуг № 5/КС від 17.04.2008.

28.01.2019 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач щодо поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі зазначає, що на виконання ухвали Господарського суду Чернігівської області Генічеська районна державна адміністрація надала посвідчену належним чином копію договору оренди землі, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" та Генічеською районною державною адміністрацією, з якого вбачається, що цей договір посвідчено саме тим відтиском печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є", що й договір про надання юридичних послуг № 5/КС від 17.04.2008. Також, з копії наданих документів вбачається, що договір оренди землі підписано паном ОСОБА_4, який також поряд з підписом пана ОСОБА_2 посвідчив договір про надання юридичних послуг № 5/КС від 17.04.2008. Позивач посилається і на ті обставини, що після надходження до Господарського суду Чернігівської області вказаних документів Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" подало заяву про залишення позовної заяви до Фізичної особи-підприємця Коваленка Сергія Олексійовича без розгляду. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2019 по справі № 927/747/18 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" в частині залишення позовної заяви без розгляду задоволено і позов залишено без розгляду.

Позивачем до додаткових пояснень додано копію ухвали Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2019 по справі № 927/747/18; копію супровідного листа Генічеської районної державної адміністрації від 09.01.2019 № 1288; копію наданої Генічеською районною державною адміністрацією угоди від 08.01.2009 про внесення змін до договору оренди землі від 08.02.2007 № 4АА002202-04077200000; копію наданої Генічеською районною державною адміністрацією абрису земельної ділянки.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 904/3188/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Коваленком Сергієм Олексійовичем (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" (далі - замовник) 17.04.2008 укладено договір № 5/КС про надання юридичних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) виконавець прийняв на себе зобов'язання в рамках абонентського обслуговування надавати замовнику послуги правового характеру, а саме:

- здійснювати підготовку та перевірку локальних документів замовника (правового характеру);

- надавати консультації, довідки, висновки з правових питань, які виникають в діяльності замовника, представляти інтереси в судах, органах виконавчої влади, місцевого самоврядування і т.п.

Відповідно до п. 2.1. Договору щомісячна вартість послуг виконавця за даним Договором складає 6 000, 00 грн. Дана сума є фіксованою абонентською платою і не залежить від кількості наданих виконавцем послуг за даним Договором.

Оплата послуг здійснюється щомісяця, не пізніше 1-го числа кожного місяця, шляхом передачі замовником грошових коштів виконавцю в розмірі, зазначеному в п. 2.1. даного Договору в готівковій формі або шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору виконавець діє за розпорядженням (в тому числі і усним) замовника та у відповідності з його вимогами. Якщо виконавцю не надаються чіткі вказівки щодо виконання того або іншого доручення, вважається, що виконавець має право приймати самостійні рішення з виконання дорученого йому завдання в рамках максимально можливого задоволення потреб замовника.

Отримавши доручення замовника, виконавець погоджує строки, порядок його виконання та форму звітності. Виконавець інформує замовника про будь-яку істотну інформацію, яка відноситься до виконання доручення (п. 5.2. Договору).

За відсутності протягом місяця будь-яких вказівок від замовника, вважається, що виконавець надавав юридичні послуги загального характеру (п. 5.5. Договору).

Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Кожна сторона має право достроково розірвати Договір, повідомивши про це іншу сторону не пізніше, ніж за 30 днів до дати припинення, але при цьому дія даного Договору припиняється шляхом підписання додаткової угоди про дострокове розірвання Договору. Разом з тим, зобов'язання сторін, які виникли за даним Договором у період його дії, діють до повного їх виконання сторонами (п. 8.2. Договору).

Доказів розірвання Договору станом на дату звернення позивача з позовом до суду першої інстанції, розгляду справи в суді першої інстанції, розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції сторонами по справі не надано. Договір вважається таким, що не припинив свою дію.

Згідно з п.9.1. Договору факт надання послуг, передбачених даним Договором, підтверджується Актом наданих послуг, який щомісяця не пізніше 10-го числа кожного місяця надсилається на адресу виконавця і підписується повноважними представниками сторін.

Обов'язок складання та направлення виконавцю Акта наданих послуг покладається на замовника (п. 9.2. Договору).

Послуги вважаються виконаними якісно, в строк, в повному обсязі та такими, що прийняті замовником, у випадку не направлення замовником Акта наданих послуг на адресу виконавця (п. 9.3. Договору).

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За приписами частини першої ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою спірний Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вище, за умовами Договору позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги правового характеру в рамках абонентського обслуговування відповідно до визначеного Договором переліку, який не є вичерпним, а вартість послуг, що підлягає сплаті щомісяця, є фіксованою абонентською платою і не залежить від кількості наданих послуг за Договором.

Також, відповідно до умов Договору позивач діє за розпорядженням, в тому числі усним, відповідача у відповідності з його вимогами, а якщо чіткі вимоги щодо виконання доручення позивачу не надаються, позивач вправі приймати самостійні рішення з виконання дорученого йому завдання в рамках максимально можливого задоволення потреб відповідача. За відсутності протягом місяця будь-яких вказівок від відповідача, вважається, що позивач надавав юридичні послуги загального характеру.

Умови Договору передбачають і складання позивачем та відповідачем акту наданих послуг, яким підтверджується факт надання послуг, передбачених Договором, обов'язок скласти та направити який позивачу покладено на відповідача. Разом з тим, послуги вважаються наданими якісно, в строк, в повному обсязі та такими, що прийняті відповідачем, якщо відповідач не направить Акт наданих послуг позивачу.

Позивач в обґрунтування позовних вимог послався на ті обставини, що починаючи з першого лютого 2009 відповідач не виконав свого обов'язку по сплаті за надання юридичних послуг в січні 2009 року.

Матеріалами справи не підтверджується, що сторонами по справі складався та підписувався Акт наданих послуг у січні (за січень) 2009 року. Матеріали справи не містять і розпоряджень відповідача (письмових), які б надавались позивачу щодо надання останнім послуг правового характеру.

Проте, враховуючи умови Договору, відсутність таких розпоряджень, які можуть бути і усними, не спростовує факту надання позивачем у відповідному місяці юридичних послуг загального характеру, а не виконання відповідачем обв'язку скласти та направити позивачу акт наданих послуг, як і не направлення відповідачем позивачу заперечень щодо надання послуг у певний період часу, не спростовує того, що за умовами Договору послуги вважаються виконаними.

З урахуванням вказаних умов Договору та наведеного вище, позивач вважається таким, що виконав належним чином умови Договору у січні 2009 року щодо надання відповідачу послуг, а останній прийняв надані послуги та відповідно до вимог пунктів 2.1. та 2.2. Договору строк оплати вказаних послуг є таким, що настав.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Доказів оплати наданих позивачем послуг за вказаним Договором за січень 2009 року станом на дату звернення позивача з позовом до суду та на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі відповідач не надав, як не надав їх і до суду апеляційної інстанції, доводи позивача щодо наявності боргу за надані послуги у сумі 6 000, 00 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 6 000, 00 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з порушенням замовником (відповідачем) умов Договору щодо оплати вартості наданих позивачем послуг у сумі 6 000, 00 грн., позивач заявив до стягнення 1 695,00 грн. 3% річних за період з 01.02.2009 по 01.07.2018 та 11 871,74 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2009 року по травень 2018 року включно, які, з огляду на наявність боргу, суд першої інстанції правомірно задовольнив.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного України).

Відповідно до пункту 10.3. Договору за порушення умов розділу 2 даного Договору (вартість послуг і порядок розрахунків) замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу, інфляційні втрати і проценти за користування грошовими коштами згідно діючого законодавства.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені за період прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з 01.02.2009 по 01.07.2018 у сумі 13 934, 39 грн. місцевий господарський суд задовольнив частково, зменшивши розмір пені до 2 786, 88 грн. у зв'язку з недоведеністю позивачем факту понесення ним збитків в результаті дій відповідача, а також, виходячи з необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін. Статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси cторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст. 3 ЦК України).

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, враховуючи наведене вище, встановивши недоведеність позивачем факту понесення ним збитків в результаті дій відповідача, а також, виходячи з необхідності забезпечення збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вбачає підстави дійти висновку про правомірність зменшення судом заявленої до стягнення позивачем пені до суми 2 786, 88 грн.

Окрім цього, позивач, як заінтересована у даному випадку особа, не оскаржує судове рішення місцевого господарського суду у справі щодо зменшення судом заявленої до стягнення пені, тоді як відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, наведеним в оскаржуваному рішенні, про те, що позовна давність за заявленими позивачем вимогами на дату звернення позивача з позовом до суду не є такою, що спливла, в силу наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 10.6. Договору, укладеного у письмовій формі, позивач та відповідач погодили, що строки позовної давності за вимогами про стягнення платежів за даним Договором, неустойки - пені, штрафів, інфляційних втрат, процентів річних (і т.п.) за даним Договором, встановлюються сторонами тривалістю 10 років.

За загальним правилом, наведеним у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).

Отже, виходячи з наведених правових норм, умов Договору, періоду, за який заявлені до стягнення основний борг, 3% річних, інфляційні втрати та пеня, позовна давність за заявленими позивачем вимогами на дату звернення позивача з позовом до суду не є такою, що спливла.

Судова колегія не погоджується з доводами відповідача про недійсність Договору, що є підставою для відмови у позові. Наведені відповідачем аргументи не є такими, недійсність за якими прямо встановлена законом (нікчемний правочин). Водночас у судовому порядку такий правочин на момент прийняття рішення судом першої інстанції недійсним не визнаний. Щодо твердження відповідача про невідповідність підпису та печатки, що проставлені на договорі, то, як вбачається з матеріалів справи, у період укладення договору відповідачем використовувалась печатка з відповідним відтиском для посвідчення документів у відносинах з третіми особами, у тому числі документів, що подавались до державних органів.

За правилами частин першої та третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При цьому відповідно до частини четвертої цієї статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже обов'язок подати відповідні докази покладається на особу, яка підтверджує або заперечує відповідні обставини, а в контексті наведених норм, учасник справи наділений правом, у тому числі, відповідно до статті 101 ГПК України подати висновок експерта з питань, що потребують спеціальних знань, складений на його замовлення.

Наведене дає підстави стверджувати, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження висловлених ним заперечень.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі. За правилами частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Отже обґрунтованість та законність судового рішення перевіряється апеляційним судом з урахуванням обставин, що мали місце на момент його прийняття судом першої інстанції.

Щодо доводів відповідача, що здійснення господарської операції та її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, Акт наданих послуг за січень 2009 року між сторонами не складався та не підписувався. Матеріали справи не містять і розпоряджень замовника (письмових), які б надавались виконавцю щодо надання ним послуг правового характеру.

Проте, з огляду на умови Договору, відсутність вищезгаданих розпоряджень, які можуть бути й усними, наявним видається факт надання виконавцем у відповідному місяці юридичних послуг загального характеру. Не виконання відповідачем обов'язку складати та направляти Акти наданих послуг, як і не направлення заперечень щодо наданих у певний період часу послуг, не спростовує факту виконання позивачем умов Договору.

При цьому відсутність в обліку фінансової звітності сторін Договору дебіторської та кредиторської заборгованості може свідчити лише про порушення фінансового, бухгалтерського та податкового обліку, та не спростовує обумовлений Договором обов'язок відповідача оплатити надані йому позивачем послуги правового характеру, фактичне надання яких, враховуючи умови Договору, підтверджується матеріалами справи.

Окрім того, колегія суддів враховує і ті обставини, що відповідачем надано до суду першої інстанції ряд документів (а.с. 62-79, т. 1), які стосуються господарської діяльності відповідача, проте, відповідач не доводить, в силу яких саме обставин інших, ніж надання позивачем відповідачу послуг правового характеру на підставі спірного Договору, доступ до цих документів мав позивач.

За викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі відсутні.

В силу приписів ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є".

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2018 у справі № 904/3188/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2018 у справі № 904/3188/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Заряд'є".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.02.2019

Головуючийсуддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко