Ухвала

від 07.02.2019 по справі 910/16284/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

м. Київ

07.02.2019Справа № 910/16284/18

За позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва"

до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва

про повернення нежитлового приміщення

Суддя Котков О.В.

Представники учасників справи:

від прокуратури не з'явилися;

від позивача-1 Коломієць Н.Г. (представник за довіреністю);

від позивача-2 не з'явилися;

від відповідача Патраманський В.І. (керівник).

Вільні слухачі ОСОБА_3, ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

4 грудня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (позивач-1) та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (позивач-2) надійшла позовна заява № 43-5614вих-18 від 12.09.2018 року до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва (відповідач) в якій викладені позовні вимоги, що в судовому порядку зобов'язати Організацію ветеранів Святошинського району м. Києва (03115, м. Київ, вул. Петрицького, 5/9, код ЄДРПОУ 21602192) повернути нежитлове приміщення, розташоване по вул. Підлісній, 3 у м. Києві, площею 37,3 кв.м на другому поверсі шляхом його звільнення та передачі майна по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17, код ЄДРПОУ 39607507).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення терміну дії договору про передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду № 559 від 10.05.2016 року не звільнив та не передав позивачу орендоване приміщення по акту приймання-передачі та продовжує ним безпідставно користуватися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/16284/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.12.2018 року.

26.12.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що строк дії договору встановлений до 29.03.2018 року, проте всупереч ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 764 Цивільного кодексу України прокуратурою не подано доказів того, що після закінчення строку дії договору оренди орендодавець протягом одного місяця заперечив проти використання відповідачем орендованого майна. Відповідач зазначив, що заперечень щодо використання орендованого приміщення відповідачем ані від орендодавця, ані від балансоутримувача у період з 29.03.2018 року по 29.04.2018 року, у зв'язку з чим вважає, що договір є продовженим на той самий строк. Крім того, відповідач зауважив, що у прокуратури відсутні повноваження подавати позовну в даних правовідносинах (в інтересах комунального підприємства).

Крім того, 26.12.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки прокурором не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та не надано доказів виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", тому відповідач вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

11.01.2019 року через канцелярію суду від КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" надійшла відповідь на відзив № Юр від 10.01.2019 року, в якій позивач-2 зазначає, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація листом 24.01.2018 року повідомила відповідача, що договір про передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду № 559 від 10.05.2016 року продовжуватися не буде. Позивач-2 листом від 09.01.2018 року повідомив відповідача про закінчення договору оренди, після закінчення договору просив звільнити приміщення та передати по акту прийому-передачі відповідно до вимог п. 4.2.20. договору оренди, оскільки згідно ст. 764 Цивільного кодексу України повинна бути згода власника на продовження найму, позивач-1 такої згоди не надавав, а навпаки повідомив, що термін дії договору продовжуватися не буде.

18.01.2019 року через канцелярію суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив № 43-242вих-19 від 16.01.2019 року, в якій зазначає, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва заходів щодо усунення повернення комунального майна після закінчення договору оренди не вживали, з позовом до суду щодо повернення нежитлового приміщення не зверталися, що свідчить про неналежне здійснення останніми своїх повноважень щодо захисту державних інтересів, що стало підставою для звернення прокуратури до суду з даним позовом.

Також, 18.01.2019 року від прокуратури надійшло заперечення на заяву про залишення позову без розгляду № 43-248вих-19 від 17.01.2019 року, в якому проти задоволення вказаної заяви заперечив посилаючись на те, що поняття інтереси держави є оціночним та прокурором в позовній заяві визначено в чому полягає порушення державних інтересів, обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави, визначено позивачів та зазначено в чому полягає бездіяльність цих органів, дотримано вимог законодавства щодо порядку звернення до суду та позов підписано уповноваженою особою.

В п. 1 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява N 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Звертаючись з позовом заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8 зазначає про те, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у тому, що 10.05.2016 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" та Організацією ветеранів Святошинського району м. Києва укладено договір оренди нежитлового приміщення про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 559.

Відповідно до п. 9.1. договору оренди нежитлового приміщення про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 559 від 10.05.2016 року договір є укладеним з моменту підписання його сторонам і діє з 31.03.2015 року до 29.03.2018 року.

Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація листом № 30/575 від 24.01.2018 року повідомила відповідача, що договір про передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду № 559 від 10.05.2016 року продовжуватися не буде.

Проте, після закінчення терміну дії договору (п. 9.1.) відповідач так і не звільнив та не передав приміщення балансоутримувачу по акту приймання-передачі і по теперішній час та продовжує безпідставно займати нежитлове приміщення.

Балансоутримувачем приміщення за адресою: м. Київ, вул. Підлісна, 3, відповідно до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.02.2015 року № 58 "Про передачу та закріплення житлового та нежитлового фонду" є Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва".

Тобто у даному спорі, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація виступає, як орендодавець, а Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" - балансоутримувачем нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Підлісна, 3, які на думку прокуратури, неналежно виконують функції держави у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Водночас, в п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України передбачено можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а тому його твердження, що прокурор в даному спорі подає позов як позивач, а не здійснює представництво інтересів держави в особі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру підлягають відхиленню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд враховує, що розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 58 від 06.02.2015 року остання передала Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" спірне нежитлове приміщення у господарське відання. Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Отже, оскільки Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація не здійснює володіння, користування і розпорядження вищевказаним нежитловим приміщенням, то не може мати місце бездіяльність Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо захисту порушених прав.

Суд вважає недоведеним факт того, що відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Київською місцевою прокуратурою № 8 повідомлено Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію та Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави.

В матеріалах справи наявний лише лист заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 від 11.09.2018 року № 43-5578вих-18, проте відсутні докази як відправлення такого листа позивачам, так і отримання останніми вказаного листа.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 8 подано позов в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, що стало наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін судового процесу, як фундаментальних засад права на справедливий суд.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано

Таким чином, враховуючи приписи ст. ст. 53, 174, 226 Господарського процесуального кодексу України та той факт, що заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8, який звернувся до суду в інтересах держави, не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 року у справі № 910/7813/18.

У відповідності до ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Відтак, у суду відсутні правові підстави для повернення сплаченої суми судового збору без поданого клопотання.

Керуючись ст.ст. 185, 202, 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

Позов № 43-5614вих-18 від 12.09.2018 року Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до Організації ветеранів Святошинського району м. Києва про повернення нежитлового приміщення, розташованого по вул. Підлісній, 3 у м. Києві, площею 37,3 кв.м на другому поверсі шляхом його звільнення та передачі майна по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили 07 лютого 2019 року.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 11 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Котков