Постанова

від 06.02.2019 по справі 819/711/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року № 857/2273/18 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі судового засідання - Пильо І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року у справі №819/711/18 (суддя Мірінович У.А., рішення ухвалено о 13/08 год, м.Тернопіль, повний текст складено 10 вересня 2018 року) за позовом Приватного агропромислового підприємства Агропродсервіс до Відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Приватне агропромислове підприємство Агропродсервіс (далі - ПАП) звернулося до суду з позовом до Відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації (далі - Відділ) про визнання протиправними та скасування відмов у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження, МУО відповідно) для проектування об'єкта будівництва (далі - Відмова) від 12.03.2018 №32-1-15/18, 28.03.2018 №41-1-15/18 та зобов'язання відповідача видати позивачу МУО для проектування об'єкта будівництва щодо проведення реконструкції будівель та споруд комбікормового заводу ПАП, що розташовані за адресою: вул.Плебанівка, 712/5а, с.Настасів, Тернопільський район, Тернопільська область (далі - Об'єкт будівництва, Адреса відповідно).

Вважає, що Відмови підлягають скасуванню, оскільки позивачем до поданих заяв від 26.02.2018, 15.03.2018 було надано всі необхідні документи для видачі МУО для проектування Об'єкта будівництва, які визначені частиною третьою статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон) і у Відділу не було підстав для винесення таких.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року позов задоволено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив Відділ, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати таке рішення та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги, наводячи вимоги Закону вказує, що земельним законодавством орендарю не надано права на самостійну забудову чужої земельної ділянки для власних потреб, в тому числі з метою реконструкції належного йому нерухомого майна. Генеральним планом проектом планування та забудови села Настасів Тернопільського району, розробленим Республіканським інститутом землевпорядкування Укрземпроект місто Київ у 1977 році, та викопіювання з проектного плану проекту районного планування Тернопільського району (далі - Генеральний план), актуалізація яких здійснена за рішеннями Настасівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (далі - Сільська рада) від 19.03.2013 №276 Про містобудівну документацію (далі - Рішення №276) та Тернопільської районної ради Тернопільської області від 19.03.2013 №294 Про актуалізацію схеми планування території Тернопільського району (далі - Рішення №294) на території господарських дворів та ферм колгоспу Колос с.Настасів не передбачено розміщення промислових об'єктів, в т.ч. комбікормового заводу. Відмови відповідають вимогам законодавства, а зобов'язання видати МУО є втручанням у дискреційні повноваження Відділу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа заявила клопотання про розгляд справи у відсутності її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач додав до наведених заяв всі необхідні документи, які визначені частиною третьою статті 29 Закону, для видачі містобудівних умов та обмежень для проектування Об'єкта будівництва, а тому відповідач протиправно відмовив позивачу у видачі таких.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержання норм матеріального та процесуального права, з таких міркувань.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 6 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ПАП зареєстроване, як юридична особа 11.06.1999, є сільськогосподарським підприємством, основними видами діяльності якого є вирощування сільськогосподарських культур та розведення свиней, ВРХ, курей та інших с/г тварин (а.с.47-51).

Основні виробничі приміщення позивача розташовані на території Сільської ради, на земельній ділянці площею 24,77 га з кадастровим номером 6125285700:01:001:0719 та цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення (обслуговування викуплених приміщень свинокомплексу та господарського двору), за межами населеного пункту. Дана земельна ділянка передана в орендне користування ПАП на 49 років на підставі договору оренди землі від 09.09.2011, який належним чином зареєстрований в цей же день (далі - Договір; а.с.13-15).

Позивачем у 2011 році було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю Творча майстерня Стилобат розроблення проекту реконструкції та на підставі виготовленого будівельного проекту Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 08.09.2011 №ТП08311044644. По завершенню будівельних робіт цією ж інспекцією було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 19.10.2011 №ТП1431105994 (далі - Декларація; а.с.17-19).

Декларацією визнано закінченим будівництвом та готовим до експлуатації об'єкт найменування якого: свинарники свинокомплексу ПАП на 9,5 тис. свиноматок з повним циклом відгодівлі на 135 тис. голів одночасного утримання (далі - Свинокомплекс) та зазначено код об'єкта, як 1271.1 .

Крім того, у розділі 14 Декларації вміщується інформація про основні показники даного об'єкта, зокрема, об'єкту за назвою будівлі та споруди комбікормового заводу, поз. ГП №18, загальною площею 476,5 кв. м. .

Таким чином, будівлі та споруди комбікормового заводу відносяться до складу об'єктів Свинокомплексу, які класифіковано за кодом - 1271.1 - будівлі тваринництва, та є будівлями сільськогосподарського призначення.

Після отримання зазначеної Декларації, виконавчим комітетом Сільської ради 24.10.2011 прийняте рішення №67 Про оформлення права власності на будівлі та споруди комбікормового заводу , яким вирішено оформити право власності за ПАП на будівлі та споруди комбікормового заводу, площею 479,5 кв.м., що знаходяться за Адресою (далі - Рішення №67; а.с.20).

На підставі Рішення №67 Сільська рада 04.11.2011 видала свідоцтво про право власності на нерухоме майно САЕ №262172 на вказаний об'єкт, державна реєстрація якого здійснене в цей же день (а.с.21-22).

У лютому 2013 року даний об'єкт позивачем був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.23-24).

На обладнання комбікормового заводу Державним закладом Тернопільська районна санітарно-епідеміологічна станція було видано позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 10.12.2012 №05.03.02-04/121873, та 13.01.2014 Територіальним управлінням Держгірпромнагляду у Тернопільській області видано ПАП Дозвіл №001.14.61 на виконання робіт підвищеної небезпеки, в тому числі і на комбікормовий завод (а.с.25-26).

26.02.2018 позивачем було подано до відповідача заяву №2859, з необхідними документами, для видачі містобудівних умов та обмежень для проектування Об'єкта будівництва.

12.03.2018 відповідачем було видано Відмову №32-1-15/18 на підставі частини четвертої статті 29 Закону, мотивуючи тим, що діючою станом на подачі заяви містобудівною документацією, а саме Генеральним планом, на території за Адресою не передбачено розміщення об'єкта проектування (а.с.11).

15.03.2018 позивачем повторно подано заяву №3687, з необхідними документами, на видачу містобудівних умов та обмежень для проектування Об'єкта будівництва, проте отримав аналогічну Відмову №41-1-15/18 (а.с.12).

Водночас, Відділом надіслано до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області звернення від 17.05.2018 №73-1-15/18 щодо законності надання відповідачем Відмов, за результатами розгляду якого третьою особою надано відповідь від 04.07.2018 №40-1019-1.3/1202-18, в якій зазначено, що останнім надано Відмови у відповідності до вимог пункту 3 частини четвертої статті 29 Закону (а.с.150).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (пункт а частини першої).

Стаття 22 ЗК дає визначення земель сільськогосподарського призначення та порядку їх використання, якими є землі надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина перша).

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами , землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що містобудівні умови та обмеження - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

За змістом частин першої-третьої статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Як слідує з матеріалів справи, позивач додав до заяв від 26.02.2018 та 15.03.2018 всі необхідні документи, які визначені частиною третьою статті 29 Закону, зокрема, містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника (а.с.30-45).

Частиною четвертою статті 29 Закону унормовано підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, якими є:

неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відтак, судом першої інстанції вірно відзначено, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації.

При цьому, однією із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні.

На таку підставу для відмови у наданні МОУ посилається відповідач у своїх Відмовах.

Згідно з частинами першою та другою статті 17 Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідною містобудівною документацією, за твердженням Відділу, якій не відповідають наміри ПАТ забудови орендованої земельної ділянки, є Генеральний план.

У відповідності до затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін., а клас 1271.1 включає будівлі для тваринництва.

Як указувалося будівлі і споруди комбікормового заводу відносяться до складу об'єктів Свинокомплексу, забезпечують його функціонування, є будівлями сільськогосподарського призначення - будівлями для використання в сільськогосподарській діяльності - будівлями тваринництва.

Доречним не пояснення представника позивача, із вказівкою на відповідні документи, що після реєстрації Декларації, ПАП окремо оформив правовстановлюючі документи на певні об'єкти Свинокомплексу, а не як на цілісний майновий комплекс (а.с.65-84).

Окружним адміністративним судом правильно звернуто увагу на те, що згідно викопіювання з Генерального плану, актуалізованого Рішеннями №№276, 294 на відповідній території (орендована земельна ділянка) передбачено розміщення свинокомплексу на землях сільгосп угідь (а.с.63-64, 86-89).

Аналогічно, є доречним покликання цього суду на лист Сільської ради від 07.06.2018 №139 за змістом якого станом на 2013 рік, так як і станом на дату розгляду справи судом, ще не розроблено нового генерального плану с.Настасів, у зв'язку із відсутністю коштів. Також, вказано, що Сільська рада не заперечує щодо реконструкції будівель та споруд комбікормового заводу, збільшення потужності, якого створить нові робочі місця для жителів села та збільшить грошові надходження в сільський бюджет (а.с.135).

Цим спростовано посилання відповідача на існування Свинокомплексу, як джерела підвищеної шкідливості та значного негативного впливу на санітарно-гігієнічне та екологічне благополуччя населення с.Настасів.

В підсумку, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу в світлі зазначених норм права, суд апеляційної інстанції погоджується із однозначним і категоричним висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про не відповідність намірів ПАТ забудови (проведення реконструкції будівель та споруд комбікормового заводу) вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та цільовому призначенню орендованої земельної ділянки, є необґрунтовані та безпідставні.

Отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у видачі МОУ для проектування зазначеного Об'єкта будівництва.

Дійсно, пунктом 30 Договору передбачено право орендаря за письмовою згодою орендодавця в установленому порядку зводити виробничі та інші будівлі і споруди.

Водночас, суд першої інстанції цілком обґрунтовано критично поставився до тверджень відповідача про те, що підставою відмови у наданні МУО для проектування Об'єкта будівництва також слугувало ненадання позивачем до зазначених заяв згоди орендодавця на зазначене будівництво, оскільки така підстава в оскаржуваних рішеннях не зазначена.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення уповноваженим органом містобудування та архітектури конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття

Відтак, невиконання цим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Більше того, за змістом частини п'ятої статті 26 Закону позивач на даному етапі здійснює лише проектування Об'єкта будівництва, а не його будівництво.

Отримання згоди землевласника-орендодавця на забудову земельної ділянки не є передумовою для замовника-орендаря для звернення та уповноваженого органу містобудування та архітектури дня надання МУО.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (частина шоста статті 29 Закону).

Зваживши на виключність підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень визначених частиною четвертою статті 29 Закону, наведена норма частини шостої цієї ж статті, встановлює обов'язок уповноваженого органу містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви надати МУО або прийняти рішення про відмову у їх наданні.

У відповідності до частини першої стаття 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частин третьої і четвертої стаття 245 цього ж Кодексу у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Задовольняючи вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування Об'єкта будівництва, з метою ефективного (дієвого) захисту прав та інтересів ПАП, суд першої інстанції обґрунтовано, зваживши на дотримання позивачем всіх умов для отримання МУО та відсутності підстав для відмови у їх наданні, обрав такий спосіб захисту та відновлення прав позивача, який не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке суб'єкт владних повноважень, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України Про судоустрій і статус суддів (в редакції, чинній на час розгляду і вирішення справи) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (в редакції, чинній на час розгляду і вирішення справи) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

ЄСПЛ у пункті 175 рішення у справі Олександр Волков проти України визнав, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (рішення у справі Гудвін проти Сполученого Королівства ). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (рішення у справі Гожелік та інші проти Польщі ).

Також, цей Суд у рішенні у справі Рисовський проти України виклаі окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy ).

Крім того, в рішеннях ЄСПЛ склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria ).

Верховним Судом в постанові від 22 березня 2018 року у справі №823/795/17 сформулював правовий висновок відповідно до якого, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.

За встановлених фактичних обставин справи, у спірних правовідносинах, Відділ не має права прийняти рішення про відмову в наданні МУО, якщо відсутня підстава для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд.

В той же час, реалізацією відповідачем своїх дискреційних повноважень при наданні містобудівних умов та обмежень буде вважатися визначення їх складу та змісту.

Доводи апелянта є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог містобудівного законодавства.

Недоречними є посилання апелянта на не дослідження судом першої інстанції наданих позивачем доказів, адже цим судом були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа Проніна проти України ).

За статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених вище правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування чи зміни, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 11 лютого 2019 року.