Постанова

від 06.02.2019 по справі 387/985/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2019 року м. Кропивницький

справа № 387/985/18

провадження № 22-ц/4809/396/19

Кропивницький апеляційний суд в складіколегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.

секретар Бодопрост М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник за довіреністю - ОСОБА_2

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Згода , представник за довіреністю - Бурега Ігор Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода (далі - ТОВ) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації.

Зазначала, що на підставі державного акту вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 7,00 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради Добровеличківського району. 09 січня 2006 року між нею та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, зареєстрований у Добровеличківському ДП КРФ ЦДЗК 04 грудня 2008 року. Актом прийому-передачі земельна ділянка передана відповідачу. Строк дії договору оренди спливає 04 грудня 2018 року. Проте їй стало відомо, що 21 грудня 2017 року від її імені з відповідачем укладена додаткова угода до договору оренди землі на предмет зміни строку дії договору до 04 грудня 2028 року та розміру орендної плати на 4,5% від нормативної грошової оцінки. Про укладення додаткової угоди їй відомо не було, угоду вона не підписувала. При зверненні до Добровеличківської РДА щодо отримання примірника додаткової угоди отримано відповідь, що додаткова угода в архіві РДА відсутня, оскільки реєструвалась реєстратором Кіровоградської філії КП Центр державної реєстрації та до архіву не передана.

Просила визнати недійсною додаткову угоду від 21 грудня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 09 січня 2006 року, укладену між нею та відповідачем, скасувати реєстрацію додаткової угоди від 21 грудня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 09 січня 2006 року, укладеного між нею та відповідачем (а.с.21-22).

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування державної реєстрації відмовлено за необґрунтованістю. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що вона не мала волевиявлення на укладення додаткової угоди та її не підписувала.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення. Зазначає, що на підтвердження позовних вимог нею наданий висновок спеціаліста № 46 від 07 листопада 2018 року, відповідно до якого підпис від її імені в додатковій угоді виконаний не нею, а іншою особою, з наслідуванням її підпису. Однак суд не надав оцінку цьому доказу, а зазначив, що висновок спеціаліста не є висновком експерта і особа, яка проводила дослідження не попереджалась про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Оскільки дослідження замовлялось замовником на підставі заяви, а не ухвали суду, спеціаліст і не попереджався про кримінальну відповідальність, проте ним були дотримані всі методики почеркознавчого дослідження, про які зазначено у висновку. Також судом зроблено невірний висновок, що висновок спеціаліста складений лише на підставі дослідження копії спірної додаткової угоди без дослідження експериментальних, вільних та умовно-вільних зразків підписів позивача. Такий висновок суду не відповідає дійсності.

Апеляційне провадження відкрито 09 січня 2019 року (а.с.87), ухвалою від 21 січня 2019 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 06 лютого 2019 року (а.с.91).

В засідання апеляційного суду учасники справи, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в установленому законом порядку (а.с.92-93, 97-100,101), не прибули, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі Державного акту на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 7,00 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (а.с.5).

Між сторонами 09 січня 2006 рокуукладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, договір зареєстровано 04 грудня 2008 року, тобто строк дії договору закінчувався 04 грудня 2018 року ( а.с.6).

21 грудня 2017 року укладено додаткову угоду до договору оренди, за умовами якої договір оренди укладено строком з 04 грудня 2008 року до 04 грудня 2028 року, проведено державну реєстрацію додаткової угоди ( а.с.59,60).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що додаткова угода до договору оренди особисто нею не підписана. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обставина того, що власник земельної ділянки не підписував договір оренди землі має бути підтверджена належним доказом - відповідним висновком експерта.

Відповідно до ч.3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно з ч.1 ст.105 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експертизи, складений на його замовлення, що узгоджується з нормами ст.7-1 Закону, якою визначено, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Правові, організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначені законом Про судову експертизу .

Поняття судова експертиза визначене в ст.1 Закону. Зокрема, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до частин 1 та 3 ст.7 закону Про судову експертизу судово-експертну діяльність провадять державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Виключно державними спеціалізованими установами проводиться судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Почеркознавча експертиза відноситься до криміналістичних експертиз.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України Про судову експертизу до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Позивачем на підтвердження обставин, що вона не підписувала додаткову угоду до договору оренди, надано висновок №46 від 01 листопада 2018 року спеціаліста науково-дослідної лабораторії експертних досліджень Приватного підприємства Агенція 007 (а.с.32-38).

Цей висновок спеціаліста оцінено судом першої інстанції за правилами ст.ст.89,110 ЦПК України та визнано недопустимим доказом. З такою оцінкою висновку спеціаліста колегія суддів погоджується, а також зазначає, що особа, яка проводила почеркознавче дослідження підпису позивача в додатковій угоді, не є атестованим судовим експертом, що підтверджується відомостями з реєстру атестованих судових експертів.

Крім того, як вбачається із змісту висновку, предметом дослідження спеціаліста був документ додаткова угода, виконана електрографічним способом, з використанням копіювально-множувальної техніки, тобто документ, який є технічним зображенням (копією), а не оригіналом додаткової угоди (а.с.34).

Відповідно до п.3.5 Інструкції з призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень ( в редакції наказу Міністерства юстиції України від 27 липня 2015 року №1350/5), коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, крім об'єктів почеркознавчих досліджень.

Наведене свідчить, що предметом почеркознавчого дослідження або експертизи може бути виключно оригінал документа.

Оригінал додаткової угоди до суду був наданий відповідачем (а.с.58-60).

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 12 статті ЦПК України суд зобов'язаний сприяти у здійснені сторонами своїх прав, а також повинен роз'яснити учасникам справи їх право на здійснення процесуальних дій та можливі наслідки їх нездійснення.

Ці вимоги закону суд першої інстанції виконав. В підготовчому судовому засіданні 04 грудня 2018 року за участю представників позивача, один з яких є директором юридичного агентства (а.с.44,45), та представника відповідача, вручивши їм під розписку пам'ятку про права та обов'язки учасника справи (а.с.48), роз'яснивши права та обов'язки, суд за власною ініціативою поставив на обговорення питання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, однак представники позивача відмовилися заявляти таке клопотання та проводити експертизу, що підтверджується журналом судового засідання (а.с.50-52) та технічним записом судового засідання.

За загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільній справі не є обов'язком судів.

При поданні апеляційної скарги, доводи якої зводяться виключно до неналежної оцінки судом першої інстанції висновку спеціаліста та його переоцінки, позивачем не заявлялося клопотання про призначення апеляційним судом почеркознавчої експертизи.

Виходячи з диспозитивності цивільного судочинства та права учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України), колегія суддів вважає, що в межах вимог та доводів апеляційної скарги відсутні передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішенняДобровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 11 лютого 2019 року.

Головуюча суддя Т. М. Авраменко

Судді: Л. В. Суровицька

В. В. Черненко