Постанова

від 04.02.2019 по справі 916/1661/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1661/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Принцевської Н.М.

суддів: Ярош А.І., Колоколова С.І.

Секретар судового засідання - Іванов І.В.;

за участю представників сторін:

від ОСОБА_1 міської ради - ОСОБА_2 за довіреність від 28.12.2018 року №307/вих.-мр;

від Департаменту комунальної власності ОСОБА_1 міської ради - ОСОБА_3, довіреність від 11.12.2018 року № 01-36/51;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" - не з'явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року, суддя Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 04.10.2018 року

у справі № 16/1661/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс"

до відповідача ОСОБА_1 міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департаменту комунальної власності ОСОБА_1 міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 міської ради, в якій просило суд визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", для експлуатації і обслуговування офісної будівлі" від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:74:002:0011, укладений між ОСОБА_1 міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", для експлуатації і обслуговування офісної будівлі" від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване у справі рішення ОСОБА_1 міської ради не відповідає вимогам нормативно-правових актів з питань розробки проектної документації, що оформлюється під час формування новоствореної земельної ділянки, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" меж відповідної земельної ділянки із суміжним користувачем не погодило.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.08.2017 року залучено до участі у справі №916/1661/17 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Департамент комунальної власності ОСОБА_1 міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона".

08.09.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи.

20.09.2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" до Господарського суду Одеської області надійшло ще одне клопотання про проведення судової експертизи у справі № 916/1661/17, в якому позивач просив суд призначити судову експертизу з питань землеустрою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2017 року клопотання позивача задоволено та призначено у справі № 916/1661/17 судову експертизу з питань землеустрою, проведення якої доручено ОСОБА_1 науково-дослідному інституту судових експертиз, справу № 916/1661/17 на час проведення експертизи зупинено.

29.05.2018 року до Господарського суду Одеської області надійшов висновок № 17-4662 судової експертизи з питань землеустрою призначеної за матеріалами господарської справи № 916-1661/17.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2018 року провадження у справі № 916/1661/17 поновлено.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі №916/1661/17 (суддя Невінгловська Ю.М.) у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами наявність порушення його матеріального права, а також відсутністю порушень з боку ОСОБА_1 міської ради під час прийняття оскаржуваного рішення, в зв'язку з чим підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", для експлуатації і обслуговування офісної будівлі" від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ - відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі №916/1661/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" до ОСОБА_1 міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що в рішенні суду першої інстанції помилково встановлено, що у проекті із землеустрою зазначено, що запроектована земельна ділянка та її межі погоджені із суміжними землевласниками, оскільки вищевказаний проект містить лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" від 29.10.2015 року № 80, в якому зазначено, що останнє, як суміжний землекористувач Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б, не заперечує проти передачі в оренду відповідної земельної ділянки. При цьому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" складено акт погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та або землекористувачами від 22.04.2016 року та акт приймання-передачі межових знаків від 22.04.2016 року, згідно яких претензії до існуючих меж відсутні.

Скаржник зазначає, що у рішенні з порушенням норм матеріального права помилково встановлено, що позивач не є суміжним землекористувачем земельної ділянки, площею 0,1262 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б, яка була надана в користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" на умовах оренди, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" є співвласниками об'єкту нерухомості, а відповідно і суміжними землекористувачами вищевказаної земельної ділянки.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" зауважує, що твердження суду стосовно того, що позивач придбав у власність частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А, які складаються з приміщень, а не всю будівлю в цілому, без вказання земельної ділянки та, що будь-якого переходу права на земельну ділянку в зв'язку з набуттям права власності на частину нежитлової будівлі у даному випадку не відбулось, також є помилковим, оскільки статтею 377 Цивільного кодексу України прямо передбачено що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 року та від 19.11.2018 року у справі № 916/1661/17 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Богацька Н.С., Колоколов С.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" та призначено справу до розгляду.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 26.12.2018 року № 92 у зв`язку з перебуванням судді Богацької Н.С. у відпустці, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1661/17 між суддями, за результатами якого для розгляду справи № 916/1661/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Ярош А.І., Колоколов С.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року справу №916/1661/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі, розгляд справи призначено на 04.02.2019.

Відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції.

В судове засідання з'явились представники ОСОБА_1 міської ради та Департаменту комунальної власності ОСОБА_1 міської ради, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" в судове засідання не з'явились, не повідомивши суд завчасно про причини неявки. Про дату, час та місце проведення судового засідання по справі повідомлений належним чином.

Згідно положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, відкладення судового розгляду є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі № 916/1661/17 є правомірним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин, 06.12.2012 року та 23.12.2013 року позивач у справі на аукціоні придав у Управління обласної ради з майнових відносин, на підставі договорів купівлі-продажу майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст області № 1607 та № 1422 відповідно, придбав у власність 383/1000 та 51/1000 часини нежитлової будівлі під № 42-А по вул. Балківській в м. Одесі.

21.05.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Кровлекс-Ніка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" було укладено договори купівлі-продажу № 2894 та № 2895, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" придбало у власність у Товариство з обмеженою відповідальністю "Кровлекс-Ніка" 1/2 частку нежитлової будівлі, в цілому загальною площею 2258,9 кв.м., що знаходиться з адресою м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б.

На підставі зазначених договорів 21.05.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" здійснено реєстрацію права власності на 1/2 частки нежитлової будівлі, загальною площею 2258,9 кв.м., що знаходиться з адресою м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б.

29.10.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка" листом №80, як суміжний землекористувач Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б, повідомило, що не заперечує проти передачі в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" земельної ділянки, необхідної для використання та обслуговування будівлі під № 42-Б по вул. Балківській в місті Одеса.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 03.02.2016 року № 409-VІI "Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,20 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б, для експлуатації та обслуговування офісної будівлі" вирішено надати дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 20 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б для експлуатації та обслуговування офісної будівлі, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" після формування земельної ділянки надати до Департаменту комунальної власності ОСОБА_1 міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень ОСОБА_1 міської ради у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

В 2016 році Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (повноваження якої підтверджені сертифікатом від 31.03.2015 року № 012812) на підставі договору від 05.05.2016 року № 19 за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Велона" було розроблено Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" для експлуатації та обслуговування офісної будівлі за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Балківська 42-Б.

У зазначеному проекті із землеустрою зазначено, що запроектована земельна ділянка 0,1262 га розташована в м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Балківська 42-Б та її межі погоджені із суміжними землевласниками.

Актом погодження земельної ділянки з суміжними землевласниками та/або землекористувачами від 22.04.2016 року та актом приймання-передачі межових знаків від 22.04.2016 року, підписаними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка", користувач суміжної земельної ділянки підтвердив, що претензій до існуючих меж земельної ділянки не має.

Згідно ситуаційної схеми земельної ділянки площею 0,1262, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська 42-Б (масштаб 1:500) зазначені координати суміжних землекористувачів, а саме: від А до Б землі м. Одеси (проїзд); від Б до В землі м.Одеси пров.2-й Стаханівський; від В до Г землі м. Одеси (вул. Балківська); від Г до А- землі Товариства з обмеженою відповідальністю "Посік-Ніка" (кадастровий номер не визначений); сервітути відсутні.

Відповідно до Висновку по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 20.05.2016 року № 01-11/2171-121пз, Управління архітектури та містобудування погодило межі земельної ділянки та надало згоду на відведення земельної ділянки площею 0,1262 га в оренду строком на 25 років за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б, для експлуатації та обслуговування офісної будівлі.

Згідно з Висновком від 19.06.2016 року № 467/41-16 Головне управління Держгеокадастру у місті Одесі Одеської області погодило проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" для експлуатації та обслуговування офісної будівлі за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Балківська 42-Б.

08.07.2016 року земельній ділянці площею 0,1262 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б присвоєно кадастровий номер 5110137600:74:002:0011.

В подальшому рішенням ОСОБА_1 міської ради від 21.09.2016 року №1184-VІI, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", розробленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137600:74:002:0011) площею 0,1262 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови), за адресою: м.Одеса, вул. Балківська, 42-Б, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду терміном на 25 років, для експлуатації та обслуговування офісної будівлі та затверджено проект договору оренди землі між ОСОБА_1 міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона".

На виконання приписів вищезазначеного рішення, 18.11.2016 року між ОСОБА_1 міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" (орендар) було укладено договір оренди землі, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований за № 436, згідно якого на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення ОСОБА_1 міської ради від 21.09.2016 року № 1184-VІI, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" прийнято у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 0,1262 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, земельна ділянка 42-Б.

У відповідності до пункту 2.1 договору оренди землі від 18.11.2016 року (надалі - договір) в оренду передається земельна ділянка площею 0,1262 га, кадастровий номер 5110137600:74:002:0011, у тому числі по угіддях: капітальна одноповерхова - 0,0127 га; капітальна трьох- і більше поверхова - 0,0469 га; під спорудами 0,0054 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0612 га.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об'єкта майна: 230283451101, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона": 1/2 частки - державна реєстрація права власності проведена в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації 21.05.2015 року, номер запису про право власності 9748910, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.05.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_6, по реєстру за № 2894; 1/2 частки - державна реєстрація права власності проведена в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата державної реєстрації 21.05.2015 року, номер запису про право власності 9751195, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.05.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_6, по реєстру за № 2895.

Договір укладено на терміном на 25 років, для експлуатації та обслуговування офісної будівлі (пункт 3.1 Договору).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частинами 3, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Приписами статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" права суб'єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Підпунктом 1 пункту "а" статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено правові засади права комунальної власності.

Так частиною 1 зазначеної статті визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України, передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частини 1, 5 статті 79-1 Земельного кодексу України).

У відповідності до статті 25 Закону України "Про землеустрій", документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

За приписами статті 30 Закону України "Про землеустрій", погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з приписами статті 50 зазначеного Закону проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, в тому числі, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Необхідність погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачам передбачена і статтею 198 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частин першої, другої цієї статті кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Разом з тим, механізм погодження меж під час розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначався Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376.

Пунктом 3.12 цієї Інструкції передбачається, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, передбачені у статтях 186, 186-1 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;

Так, як вбачається з матеріалів справи позивач у справі є власником частини нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-А. Власником іншої частини цієї нежитлової будівлі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка".

Земельна ділянка, на якій розташовано вищезазначену нежитлову будівлю № 42-А, належним чином власниками цієї будівлі оформлена не була, що підтверджується наявними в матеріалах справи ОСОБА_7 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.12.2014 року № 000376 (т. 1, а.с. 233).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" є власником 1/2 частки нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б. Земельна ділянка, на якій розташована ця будівля, межує із земельною ділянкою за адресою м. Одеса, вул. Балківська, 42-А.

В 2016 році, після отримання від ОСОБА_1 міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 20 га за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б для експлуатації та обслуговування офісної будівлі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" почало розробляти Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" для експлуатації та обслуговування офісної будівлі за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Балківська 42-Б.

Як вже зазначалося, під час розробки вищезазначеного Проекту актом погодження земельної ділянки з суміжними землевласниками та/або землекористувачами від 22.04.2016 року та актом приймання-передачі межових знаків від 22.04.2016 року, підписаними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поіск-Ніка", користувач суміжної земельної ділянки підтвердив, що претензій до існуючих меж земельної ділянки не має.

Зазначений проект, відповідно до приписів чинного законодавства України, було погоджено Управлінням архітектури та містобудування та Головним управління Держгеокадастру у місті Одесі Одеської області, та затверджено оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 міської ради від 21.09.2016 року №1184-VІI.

Оскаржуючи вищезазначене рішення, позивач, як єдину підставу його скасування, зазначає те, що затверджений ним Проект землеустрою не відповідає вимогам нормативно-правових актів з питань розробки проектної документації, що оформлюється під час формування новоствореної земельної ділянки, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" меж відповідної земельної ділянки з позивачем, як суміжним користувачем, не погодило.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач придбав у власність частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Балківська 42-А, що складається з приміщень, а не всю будівлю в цілому, при цьому ці будівлі були придбані за договором без вказання земельної ділянки, то переходу права на земельну ділянку, в зв'язку з набуттям права власності на частину нежитлової будівлі, у даному випадку не відбулось, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для отримання погодження позивача щодо меж земельної ділянки.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, оскільки, як вірно зазначив скаржник в апеляційній скарзі, відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить права на земельну ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" є землекористувачем земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Балківська 42-А, що є підставою для погодження із ним, в тому числі, меж суміжної земельної ділянки, на відведення якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Велона" розробляло Проект із землеустрою.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі оформлення права оренди земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами .

Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, оскільки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав.

Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації.

Таким чином, у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду незаконним.

Відтак, незважаючи на те, що позивач у справі не погоджував межі суміжних земельних ділянок, спір про право у випадку відсутності погодження меж відсутній.

З огляду на зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовної вимоги що про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", для експлуатації і обслуговування офісної будівлі" від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ з мотивів невідповідності Проекту землеустрою вимогам нормативно-правових актів з питань розробки проектної документації, що оформлюється під час формування новоствореної земельної ділянки через відсутність погодження меж суміжних земельних ділянок із позивачем, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами по справі наявність порушення його матеріального права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач самостійно визначає в позовній заяві, у чому саме полягає його порушення прав та інтересів, і обґрунтовує позовні вимоги, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються ці вимоги, зокрема, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і залежно від встановлених обставин вирішити питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту.

Крім того, матеріали справи містять висновок судової експертизи з питань землеустрою призначеної за матеріалами господарської справи № 916-1661/17 від 21.05.2017 року № 17-4662, відповідно до якого встановлено, що Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" для експлуатації та обслуговування офісної будівлі за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Балківська 42-Б, в цілому відповідає земельному законодавству та нормативно-правовим актам у галузі землеустрою, затвердження даного проекту землеустрою також відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Що стосується позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:74:002:0011, укладеного між ОСОБА_1 міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велона" на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Велона", для експлуатації і обслуговування офісної будівлі" від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Так, в даному випадку, позивач у справі просить визнати договір оренди від 21.09.2016 року за № 1184-VІІ, укладений на підставі оскаржуваного рішення ОСОБА_1 міської ради "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1262 га, за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 42-Б та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Велона" для експлуатації і обслуговування офісної будівлі", недійсним саме через незаконність рішення, на підставі якого його укладено, тобто зазначені позовні вимоги носять похідний характер від позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення ОСОБА_1 міської ради, в зв'язку з чим, також не підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі №916/1661/17 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімер-Оптикс" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі №916/1661/17 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2018 року у справі №916/1661/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодекс України.

Повний текст постанови складено та підписано 08 лютого 2019 року.

Головуючий суддя ОСОБА_8 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_9