Постанова

від 07.02.2019 по справі 923/383/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 923/383/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: М.А. Мишкіної, С.В. Таран,

секретар судового засідання - О.В. Клименко,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідачів: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дивульської Олени Олексіївни

на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.10.2018 (суддя Павленко Н.А., м. Херсон, повний текст складено 19.10.2018)

у справі №923/383/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Дивульської Олени Олексіївни

до відповідачів: Комунального підприємства "Міський водоканал" та Дочірнього підприємства "Торговий дім Центральний" відкритого акціонерного товариства "Славутич"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Новокаховський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області

про визнання права власності та зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Фізична особа-підприємець Дивульська Олена Олексіївна звернулась до Комунального підприємства "Міський водоканал" та Дочірнього підприємства "Торговий дім Центральний" відкритого акціонерного товариства "Славутич", третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Новокаховський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області, про визнання за нею права власності на майно та зняття арешту, накладеного постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.07.2017, складеного заступником начальника Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №53903252.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що згідно з вказаною вище постановою при виході державного виконавця до належного боржникові нежитлового приміщення за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Французська, 13, було виявлено рухоме майно, яке було описане, арештоване, вилучене та передане на зберігання представнику стягувача, хоча дане майно належить позивачу.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.10.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів в розумінні ст. 76 ГПК України, які б свідчили про наявність правових підстав для визнання за ФОП Дивульською О.О. права власності на майно згідно переліку у позовній заяві, у зв'язку із недоведеністю приналежності позивачеві спірного майна. Внаслідок відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на майно місцевий господарським суд відмовив також у задоволенні вимоги про зняття із зазначеного майна арешту, накладеного постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.07.2018.

Не погодившись із рішенням суду, Фізична особа-підприємець Дивульська Олена Олексіївна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, скаржник зазначив, зокрема, що суд послався на той факт, що більшість позицій описаного майна в постанові держвиконавця про опис та арешт майна мають найменування, проте слід зауважити на тому, що державний виконавець в момент опису не використовував жодних відомостей бухгалтерського обліку або інших документів, які б підтверджували наявність на балансі боржника такого майна, внаслідок чого в постанову вносив найменування і характеристики майна за своїм власним переконанням, називаючи його неправильно та не описуючи точно.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Міський водоканал" вважає доводи скаржника необґрунтованими, а вимоги скарги - такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дивульської Олени Олексіївни на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.10.2018 у справі №923/383/18; встановлено учасникам справи строк до 27.12.2018 для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 27.12.2018 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи, а ухвалою від 28.12.2018 - розгляд справи призначено на 07.02.2019.

06.02.2019 до суду апеляційної інстанції факсимільним зв'язком, а 07.02.2019 - поштовим зв'язком надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою.

Судова колегія відхилила вказане клопотання з огляду на те, що, по-перше, задоволення вказаного клопотання призведе до порушення процесуального строку розгляду зазначеної вище апеляційної скарги, по-друге, явка сторін не визнавалась обов'язковою.

У судове засідання 07.02.2019 з'явився представник Комунального підприємства "Міський водоканал" за довіреністю від 14.01.2019, який не був допущений до участі в судовому засіданні, оскільки, як він пояснив, не являється адвокатом, а, отже, у нього відсутні повноваження на представництво інтересів названого підприємства в суді. Інші учасники не скористались своїм процесуальним правом на участь у даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

01.12.2014 між ДП "ТД "Центральний" (орендодавець) та ПП Дивульською О.О. (орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар отримує у тимчасове платне користування частину торгівельного залу (на плані будівлі позначено як приміщення №20) площею 12 кв.м за адресою: м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, 13 (п.1.1., п.1.2. даного договору).

У п. 3.1. договору сторони договору узгодили, що строк оренди за договором установлюється в 2 роки 11 місяців, з дня набрання чинності договором та підписання сторонами акту приймання та передачі об'єкта оренди.

29.08.2016 між Дочірнім підприємством "Торговий дім Центральний" (орендодавець) та ПП Дивульською О.О. (орендар) було укладено договір оренди №1, за умовами якого орендодавець передає, а орендар отримує у тимчасове платне користування площі у нежитловому приміщенні, а саме кабінет загальною площею 16,3 кв.м, позначений на плані будівлі як приміщення №24, розташований в нежитловій будівлі за адресою: м. Нова Каховка, вул.Паризької Комуни,13 (п.1.1., п.1.2. договору).

Згідно з п.3.1. цього договору строк оренди за договором установлюється в 2 роки 11 місяців, з дня набрання чинності договором та підписання сторонами акта приймання та передачі об'єкта оренди.

29.08.2016 між ДП "ТД "Центральний" (орендодавець) та ПП Дивульською О.О. (орендар) було укладено договір оренди №1/2, за умовами якого орендодавець передає, а орендар отримує у тимчасове платне користування нежитлові приміщення - кладову, загальною площею 13,1 кв.м, позначена на плані будівлі як приміщення №4 та розташована за адресою: м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни,13 (п.1.1., п.1.2. договору).

13.07.2017 заступником начальника Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №53903253, боржником за яким є ДП "Торговий дім "Центральний" ВАТ "Славутич, а стягувачем - КП "Міський водоканал" було винесено постанову про опис та арешт майна боржника.

У вказаній постанові вказано, що виходом державного виконавця за адресою реєстрації боржника: м. Нова Каховка, вул. П.Комуни (Французька), буд.13, здійснено перевірку майнового стану. В кабінеті керівника боржника ОСОБА_2 виявлено рухоме майно, що підлягає опису та арешту. Грошові кошти та інші цінності при описі майна не виявлені.

Заступником начальника Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було постановлено описати на накласти арешт на майно, а також встановлено заборони відчуження та користування наступним майном:

- Дерев'яна офісна стінка світло-коричневого кольору;

- Офісний стіл дерев'яний світло-коричневого кольору;

- Офісне крісло синього кольору - 1шт.;

- Журнальний стіл зі скла та металу - 1шт.;

- Крісло м'яке світло коричневого кольору - 2шт.;

- Стілець дерев'яний з м'яким тканинним сидінням червоного кольору - 4шт.;

- Настінна картина в дерев'яній рамі Sergey Shlikov 2010р. - 1 шт.;

- Настінна карта Європи в дерев'яній рамі масштаб 1:5400000;

- Дерев'яна тумба для паперів коричневого кольору - 1шт.;

- Віконні жалюзі тілесного кольору вертикальні з кріпленням - 2шт.

Відповідальним зберігачем було призначено представника КП "Міський водоканал".

Посилаючись на те, що арештоване та описане майно відповідно до зазначеної вище постанови належить їй на праві власності, ФОП Дивульська О.О. звернулась до суду з вищезгаданим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 13 та ч. 2 ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За положеннями ч.ч. 1-2 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відтак, виходячи зі змісту зазначеної норми, власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умоваою задоволення матеріально-правових вимог позивача є встановлення факту наявності у позивача права власності на спірне майно та безпідставність накладення на нього арешту. До предмета доказування у таких справах відноситься дослідження питання наявності у позивача права власності на спірне майно.

Згідно з ч.1 ст.56 вищеназваного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт.

Відповідно до ч. 5 даної статті Закону про проведення опису майна боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.

Під час проведення опису майна боржника-юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку (ч.9 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження").

Опис та арешт майна боржника у відповідності з положеннями п. 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (станом на 13.07.2017), здійснюються в наступній послідовності.

Після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані: назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо); якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису; якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач); відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт; якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження; відмітка про роз'яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця; зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 96), нежитлова будівля, магазин Торговий Дім "Центральний" загальною площею 1948,1 кв.м за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд.13, належить на праві колективної власності ВАТ "Славутич".

Матеріали справи свідчать про те, що між відповідачем-2 та позивачем було укладено три договори оренди приміщення, а саме: договір оренди від 01.12.2014, об'єктом оренди за яким є частина торгівельного залу (на плані будівлі позначено як приміщення №20) площею 12 кв.м за адресою: м. Нова Каховка, вул.Паризької Комуни,13; договір оренди №1 від 29.08.2016, об'єктом оренди за яким є кабінет загальною площею 16,3 кв.м, позначений на плані будівлі як приміщення № 24 за вказаною адресою: м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни,13; договір оренди №1/2 від 29.08.2016, об'єктом оренди за яким є кладова загальною площею 13,1, позначена на плані будівлі як приміщення №4 за цією ж адресою.

Відповідно до п.3.1. та п.3.2. всіх трьох укладених договорів оренди строк оренди за договорами - 2 роки 11 місяців з дня набрання чинності кожним договором та підписання сторонами акта приймання та передачі об'єкта оренди. Акт передачі та приймання об'єкта оренди підписується сторонами в строк до 20 календарних днів із дати підписання договору.

Судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять та сторонами, у тому числі позивачем, не надано акти передачі та приймання об'єктів оренди за укладеними з відповідачем-2 договорами.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відсутність доказів того, що об'єкти оренди згідно договору оренди від 01.12.2014, договору оренди №1 від 29.08.2016 та договору оренди №1/2 від 29.08.2016 фактично були передані позивачу у користування, як це передбачено пунктами 3.1. та 3.2. зазначених договорів оренди.

Матеріали справи також не містять доказів користування ФОП Дивульською О.О. нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м.Нова Каховка, вул.Паризької Комуни,13.

Інших доказів фактичного користування позивачем об'єктами оренди, у тому числі доказів оплати за користування нежитловим приміщеннями за вказаною адресою, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що ФОП Дивульська О.О. в обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що орендувала та користувалась даними об'єктами оренди, то саме на неї, як позивача, покладено тягар доведення вказаних обставин.

Твердження позивача про те, що відповідь відповідача-2, як власника орендованого майна, на адвокатський запит Нікітіна Р.В. (а.с. 129), відповідно до якої ФОП Дивульська О.О. займала приміщення за адресою: м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни,13, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ця відповідь не є допустимим в розумінні ст. 77 ГПК України доказом на підтвердження того, що ФОП Дивульська О.О. фактично займала зазначені приміщення.

За приписами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документів, що засвідчують приналежність їй права.

Отже, метою подання такого позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом у ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тому до предмету доказування за цим позовом входить установлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Звертаючись до суду із відповідним позовом, ФОП Дивульська О.О. на підтвердження її права власності на майно надала копію накладної №45 від 19.02.2015, виписану ПП "Мале підприємство Стаєр", в якій зазначено наступні предмети:

1. Стіл письмовий 1шт.;

2. Стіл приставний 1шт.;

3. Шафа для одягу 1шт.;

4. Шафа для посуду 1шт.;

5. Тумба з дверцятами 1шт.;

6. Крісло м'яке 2шт.;

7. Журнальній стіл стекло 1шт.;

8. Тумба 1шт.;

9. Приставна полиця 1шт;

10. Стійка барна 1шт.

Крім того, позивачем було надано інвентаризаційний опис основних засобів (за місцем їх знаходження): м.Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд.13.

Статтею 184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Так, зокрема, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, перелічені в накладній речі, які, за поясненнями позивача, були придбані ФОП Дивульською О.О., відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України є замінними, оскільки визначені родовими ознаками та не визначені індивідуальними ознаками.

Разом з тим, згідно з постановою про опис та арешт майна боржника від 13.07.2017 заступником начальника Новокаховського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було постановлено описати на накласти арешт на майно, а також встановлено заборони відчудження та користування майном, яке визначено індивідуальними родовими ознаками.

У своїй позовній заяві ФОП Дивульська О.О. також просить визнати право власності та зняти арешт з речей, які визначені індивідуальними родовими ознаками, не надаючи при цьому доказів на підтвердження того, що це ті самі речі, на які вона набула право власності відповідно до накладної №45 від 19.02.2015.

Отже, позивачем не надано доказів індивідуальних ознак речей, на які вона просить визнати право власності, що не дає змоги їх ідентифікувати та відрізнити від інших об'єктів речового права.

Позивач жодним чином не обґрунтував та не надав доказів набуття права власності на перелічені в позові речі.

Твердження ФОП Дивульської О.О. про те, що, складаючи постанову про арешт та опис майна, державний виконавець не мав документів на майно, тому неточно зазначив правильну товарну назву деяких позицій, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відтак, позивачем не доведено, що майно, зазначене в постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.07.2017, є саме тим майном, яке зазначено в накладній №45 від 19.02.2015.

Наданий позивачем в якості доказу інвентаризаційний опис основних засобів (за місцем їх знаходження): м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд.13, не доводить, що спірне майно належить на праві власності ФОП Дивульській О.О., а лише засвідчує основні засобі, наявні у відповідач-2

Слід також зазначити, що надана позивачем накладна №45 від 19.02.2015 не є належним доказом набуття у власність ФОП Дивульською О.О. речей, зазначених у накладній, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час складання накладної) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно зазначив, місцевий господарський суд, надана позивачем накладна не містить зміст та обсяг господарської операції.

Крім того, з постанови про опис та арешт майна боржника вбачається, що рухоме майно, яке підлягає опису та арешту, виявлено за адресою м.Нова Каховка, вул. Паризької Комуни (Французька), буд.13, при цьому, в постанові зазначено, що майно виявлено в кабінеті керівника відповідача-2, інших індентифікуючих ознак приміщення, в якому було виявлено майно, в постанові не зазначено, а, отже, неможливо встановити, що описане та арештоване майно було виявлено в приміщеннях, які є предметом оренди за договорами оренди, укладеними між позивачем та відповідачем-2.

За таких обставин, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, які б свідчили про наявність правових підстав для визнання за ФОП Дивульською О.О. права власності на майно згідно переліку у позовній заяві.

Твердження позивача про те, що державний виконавець при складані постанови 13.07.2017 не дотримався положень ч. 9 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої під час проведення опису майна боржника та накладання арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку, є оцінкою дій державного виконавця під час вчинення виконавчих дій, але не свідчать про належність спірного майна позивачу.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив як у задоволенні позовної вимоги ФОП Дивульської О.О. про визнання за нею права власності на майно, так і у задоволенні вимоги про зняття із зазначеного вище майна арешту, накладеного постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 13.07.2018.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що викладені скаржником доводи не спростовують обґрунтованого висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог ФОП Дивульської О.О.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення у даному випадку відсутні.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дивульської Олени Олексіївни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.10.2018 у справі №923/383/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.02.2019.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя С.В. Таран