Постанова

від 06.02.2019 по справі 910/12268/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2019 р. Справа№ 910/12268/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.02.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018

у справі №910/12268/18 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес

до Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна

про стягнення 79 764,35 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес (далі, позивач або ТОВ Трансвосток Експрес ) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна (далі, відповідач або ТОВ М2 Україна ) про стягнення 79 764,35 грн., з яких: 58 652,00 грн. основної заборгованості, 17 074,96 грн. пені, 4 037,39 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору №RFF 422/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес основний борг в розмірі 58 652 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп., пеню в розмірі 8 780 (вісім тисяч сімсот вісімдесят) грн. 12 коп., індекс інфляції в розмірі 4 037 (чотири тисячі тридцять сім) грн. 39 коп. та судовий збір в розмірі 1 578 (одна тисяча п'ятсот сімдесят вісім) грн. 75 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності основної заборгованості за договором №RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 (по заявці №6 від 11.07.2017) у відповідача перед позивачем в сумі 58 652,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем. Водночас, судом здійснено перерахунок пені із урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог у цій частині на суму 8 780,12 грн. Поруч із цим, суд погодився із наданим позивачем розрахунком та вимогами в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 4 037,39 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю М2 Україна звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- суд першої інстанції позбавив відповідача права на розгляд справи у судовому засіданні, розглянувши справу в порядку письмового провадження;

- зобов'язання з оплати на користь ТОВ Трансвосток Експрес транспортно-експедиторських послуг в сумі 58 652,50 грн. по договору №RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 припинені внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви вих.№05/10 від 11.10.2017, а саме заборгованості по оплаті в сумі 58 652,50 грн. у рахунок часткової оплати претензії №03/10 від 03.10.2017 по договору №RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015;

- на момент здійснення зарахування (11.10.2017) вимоги були безспірними і лише у подальшому, з урахуванням відсутності надходження коштів, відповідач був змушений звернутися до суду (справа №910/2407/18), оскільки позивач ухилявся від переговорів;

- ТОВ Трансвосток Експрес під час розгляду справи №910/2407/18 не висловив своїх заперечень на суму, яку вважає предметом спору у даній справі, не надав доказів зарахування однорідних зустрічних вимог, не заявив зустрічний позов; ТОВ Трансвосток Експрес не заявлявся позов про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- після ухвалення рішення судом у даній справі, а також у справі №910/2407/18, позивачем було подано апеляційну скаргу на рішення суду у справі №910/2407/18, в якій позивач вже зазначив про існування заяви від 11.10.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог та надав її копію як доказ до суду апеляційної інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна у справі №910/12268/18 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 та розгляд справи призначено на 29.01.2019.

14.01.2019 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 - без змін. У відзиві позивач зазначив, зокрема, що не заперечує факт наявності заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, але, як він зазначав у позовній заяві, оригіналів письмових документів, доданих до позову, у ТОВ Трансвосток Експрес немає у зв'язку з їх викраденням, що підтверджується доданими до позовної заяви документами. Копії доданих до позову документів ТОВ Трансвосток Експрес отримало у Господарському суді міста Києва під час підготовчого судового розгляду справи №910/2407/18 за позовом ТОВ М2 Україна . Позивач наголошує, що подання відповідачем позову у справі №910/2407/18 без зазначення в останньому про існування заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог, свідчить про спірність вимог ТОВ М2 Україна .

У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №910/12268/18 до набрання законної сили рішенням суду у справі №910/2407/18.

Представник позивача заперечував проти зупинення апеляційного провадження у справі №910/12268/18.

Розглянувши заявлене клопотання, колегією суддів було відмовлено у його задоволенні з огляду на те, що оскаржуване рішення суду у справі №910/2407/18 не містить посилань на обставини справи, на які відповідач посилається у своєму клопотанні.

У судовому засіданні судом було оголошено перерву до 06.02.2019.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржене рішення суду без змін.

Представники відповідача у судових засіданнях підтримували доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 21.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Трансвосток , яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю М2 Україна (замовник) укладено договір №RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні (далі, Договір).

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з пунктом 1.1. Договору експедитор приймає на себе зобов'язання щодо виконання або організації виконання за рахунок замовника транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень вантажів у міжнародному сполучення та територією України, що визначаються замовником у заявці, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - послуги транспортного експедирування).

Експедитор, на виконання даного договору, за дорученням та за рахунок замовника укладає договори з необхідними учасниками транспортного процесу для забезпечення оптимального транспортного обслуговування та перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та/або іноземних держав (пункт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 1.4. Договору для здійснення кожного перевезення замовник оформлює та передає експедитору заявку.

Для цілей даного договору підтверджена заявка, після підписання її сторонами, буде розглядатися як додаток до даного договору, що є невід'ємною його частиною (пункт 1.6. Договору).

Згідно з пунктом 3.1. Договору ціна договору та загальна сума плати за послуги по кожному перевезенню визначається сторонами в заявці в євро, вона включає в себе плату всім учасникам транспортного процесу та плату експедиторові (винагорода за надані послуги транспортного експедирування). Остаточна ціна окремого перевезення визначається в рахунку на оплату експедитора та обчислюється в еквіваленті до євро, за комерційним курсом продажу на міжбанківському ринку України на дату митного оформлення, що діє на 12 год. 30 хв. відповідного календарного дня. Сторони погодили, що офіційним джерелом інформації є сайт http://kurs.com.ua/mejbank .

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, 11.09.2017 року (у заявці помилково вказана дата 19.07.2017 року) укладена заявка №6 на перевезення вантажу (товару) - паперу для скроллерів - автомобільним транспортом. Вартість цих послуг була узгоджена у сумі 54 652,00 грн.

У процесі виконання заявки, за вказівкою замовника, було змінено місце доставки вантажу на склад вантажоодержувача, за адресою: м. Житомир, вул. Бульби Боровця, 40. Вартість такого перевезення становила 4 000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість транспортно-експедиторських послуг становить 58 652,00 грн.

Позивачем зазначено, що 27.09.2017 року експедитором доставлений вантаж (товар) клієнта на склад вантажоотримувача, що знаходиться в м. Житомир, по вул. Бульби Боровця, 40. Перевезення вантажу здійснювалося автомобілем НОМЕР_1 (водій ОСОБА_2).

По кожному організованому перевезенню сторонами підписується акт надання послуг.

У матеріалах справи наявний підписаний позивачем акт надання послуг №99 від 27.09.2017 на суму 58 652,50 грн.

У вищезазначеному акті директором відповідача Зарічною Н.В. 02.10.2017 зазначено: відмовляємося від підписання у зв'язку з претензією про незбереження грузу у процесі доставки .

Також, у матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) б/н від 21.09.2017, з якої вбачається, що 27.09.2017 відповідачем отримано вантаж, проте зроблено відмітку, що вантаж прибув в пошкодженому стані.

Відповідно до заявки №6 від 11.07.2017 строк оплати - по факту доставки вантажу.

Відповідно до пункту 3.3. Договору підставою для здійснення замовником оплати по кожному перевезенню є рахунок на оплату експедитора, надісланий замовнику засобами електронного, поштового чи факсимільного зв'язку, які дозволяють точно визначити факт того, що рахунок експедитора отримано замовником від експедитора.

Замовник проводить 100% попередньої оплати послуг експедитора згідно з виписаними експедитором рахунками на оплату протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату (п.3.5 договору).

26.09.2017 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №102 на суму 58 652,50 грн.

Позивачем направлено відповідачу претензію від 05.10.2017 №1 на суму 58 652,50 грн., в якій зазначено, що загальна вартість транспортно-експедиторських послуг становила 58 652,50 грн. 27.09.2017 вантаж було доставлено до місця призначення та передано вантажоодержувачу. У відповідності до умов узгодженої заявки №6 від 19.07.2017, оплата поставки вантажу по факту його розвантаження. Розвантаження вантажу було здійснено 27.09.2017. Оскільки здійснити оплату експедиторських послуг відповідач повинен був не пізніше 27.09.2017, проте станом на 05.10.2017 року жодних коштів за надані експедиторські послуги не отримано, позивач просив терміново оплатити вартість транспортно-експедиторських послуг в розмірі 58 652,50 грн.

Вищезазначена претензія та рахунок на оплату №102 від 26.09.2017 направлені на адресу відповідача 06.10.2017, що підтверджується описом вкладення від 06.10.2017 (рекомендоване повідомлення 0410710434720) та фіскальним чеком №8230 від 06.10.2017.

Вказані претензія та рахунок на оплату №102 отриманий відповідачем 09.10.2017, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Укрпошти (рекомендоване повідомлення 0410710434720).

11.10.2017 відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію №1 від 05.10.2017 на суму 58 652,50 грн., в якій зазначив, що рахунок на оплату отриманий ним 06.10.2017, претензія №1 від 05.10.2017 отримана 09.10.2017. Таким чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства строк оплати послуг, наданих позивачем, спливає 11.10.2017, а не 27.09.2017, як зазначено у претензії. Також, відповідачем зазначено, що під час перевезення був пошкоджений вантаж, у зв'язку з чим ним на адресу позивача була направлена претензія на суму 480 815,17 грн. щодо відшкодування шкоди. Відповідач також зазначив, що станом на дату написання даної відповіді ним надіслана претензія на суму 480 815,17 грн., строк оплати якої настав. А позивачем надіслана претензія на суму 58 652,50 грн., строк виконання оплати якої настав. Тому відповідач вважає, що шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, зобов'язання ТОВ М2 Україна перед ТОВ Трансвосток на суму 58 652,50 грн. припинилося повністю, а зобов'язання ТОВ Трансвосток перед ТОВ М2 Україна припинилося частково (на суму 58 652,50 грн.), отже, зобов'язання по відшкодування шкоди ТОВ Трансвосток залишається невиконаним та становить 422 162,67 грн.

Разом із вищевказаною претензією відповідачем на адресу позивача направлено заяву про припинення зобов'язання зарахуванням вих.№05/10 від 11.10.2017, в якій відповідно до частини 2 статті 601 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 209 Господарського кодексу України ТОВ М2 Україна заявило про припинення зобов'язання щодо оплати на користь ТОВ Трансвосток транспортно-експедиторських послуг в сумі 58 652,50 грн. по договору №RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 внаслідок зарахування заборгованості по оплаті в сумі 58 652,50 грн. по частковій оплаті претензії №03/10 від 03.10.2017 по договору № RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 року.

Вищезазначені претензія та заява про зарахування направлені на адресу позивача 11.10.2017 року та отримані останнім 19.10.2017.

У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що ним заявлено про припинення зобов'язання щодо оплати на користь ТОВ Трансвосток транспортно-експедиторських послуг в сумі 58 652,50 грн. по Договору № RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 внаслідок зарахування заборгованості по оплаті в сумі 58 652,50 грн. по частковій оплаті претензії №03/10 від 03.10.2017 по договору № RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015. Жодних заперечень від позивача не надходило. У зв'язку із зазначеним відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову про стягнення основного боргу та похідних вимог.

Позивач, у свою чергу, заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог, стверджуючи, що відповідач не виконав передбачене договором зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, яке є цілком визнаним боржником, що не можна сказати стосовно позивача, оскільки факт визнання боржником останнього є спірним і вирішується судом у іншому провадженні (справа №910/2407/18).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача не приймає до уваги з огляду на наступне.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у статті 598 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 Цивільного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Таким чином, зарахування здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Судом встановлено, що у межах справи №910/2407/18 Товариством з обмеженою відповідальністю М2 Україна заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Трансвосток суми збитків у вигляді вартості втраченого (пошкодженого) товару на суму 480 815,17 грн., вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків на суму 7 100,00 грн., а також 17 888,96 грн. пені та 2 054,99 грн. 3 % річних, нарахованих за неналежне виконання зобов'язань за договором №RFF 424/09/15 LC транспортного експедирування вантажних перевезень у міжнародному сполученні від 21.09.2015.

Із наявної в матеріалах справи копії позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес 507 859,12 грн., з яких збитки у розмірі 480 815,17 грн., пеня в розмірі 17 888,96 грн., 3% річних у розмірі 2 054,99 грн., витрати на отримання висновку ТПП в розмірі 7 100 грн., вбачається, що в ній відсутнє посилання Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна на припинення зобов'язання в розмірі 58 652,50 грн. у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, які вірно зазначив суд першої інстанції, пред'явивши вищезазначений позов, відповідач фактично визнав заперечення позивача проти зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 (повне рішення складено 30.10.2018) у справі №910/2407/18 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Трансвосток Експрес на користь Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна 480 815,17 грн. завданих збитків, 7 100,00 грн. вартості додаткових витрат, понесених для визначення розміру збитків, та 7 318,73 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Також, у вищезазначеному рішенні відсутнє будь-яке посилання на заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 58 652,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність спору відносно характеру зобов'язання з оплати завданих збитків, в рахунок яких, як зазначає ТОВ М2 Україна , було проведено зарахування суми основного боргу за надані транспортно-експедиторські послуги, при цьому сам позивач (ТОВ М2 Україна ) у межах справи №910/2407/18 про таке зарахування не заявляв, у зв'язку з чим колегією суддів факт здійснення останнього не визнається.

Посилання відповідача на те, що на момент здійснення зарахування (11.10.2017) вимоги були безспірними і лише у подальшому, з урахуванням відсутності надходження коштів, відповідач був змушений звернутися до суду із позовом (справа №910/2407/18), оцінюються судом критично, оскільки, як уже зазначалося вище, позовна заява ТОВ М2 Україна у справі №910/2407/18 не містить жодних відомостей стосовно такого зарахування.

Із приводу тверджень скаржника стосовно того, що ТОВ Трансвосток Експрес , подаючи апеляційну скаргу на рішення суду у справі №910/2407/18, вже сам визнав та зазначив про існування заяви від 11.10.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог та надав її копію як доказ до суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту доданої відповідачем до апеляційної скарги копії апеляційної скарги ТОВ Трансвосток Експрес у справі №910/2407/18 вбачається, що ТОВ Трансвосток Експрес насправді не посилається на вказану заяву про зарахування як на підставу для зміни чи скасування оскарженого рішення, а посилається на те, що позивачем у справі №910/2407/18 було приховано відомості про припинення зобов'язань у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у той час як про таку обставину ТОВ Трансвосток Експрес (у зв'язку з викраданням оригіналів документів із підприємства) стало відомо лише із відзиву позивача на позовну заяву у даній справі.

Стосовно доводів скаржника про те, що ТОВ Трансвосток Експрес під час розгляду справи №910/2407/18 не висловив своїх заперечень на суму, яку вважає предметом спору у даній справі, не надав доказів зарахування однорідних зустрічних вимог, не заявив зустрічний позов також не приймаються судом до уваги, оскільки, як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, про вказану заяву йому стало відомо лише із відзиву на позовну заяву у даній справі. Водночас, подання зустрічного позову є правом сторони, а не її обов'язком. Неподання ТОВ Трансвосток Експрес окремого позову про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не свідчить про неможливість суду у межах даної справи надати оцінку вказаній заяві з точки зору належності та допустимості доказу, враховуючи посилання відповідача на неї у якості заперечень проти позову.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що загальна вартість транспортно-експедиторських послуг, наданих відповідачу, становить 58 652,50 грн.

Однак, будь-яких доказів сплати по договору матеріали справи не містять.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором №RFF 424/09/15 LC від 21.09.2015 року (по заявці №6 від 11.07.2017 року ) у відповідача перед позивачем в сумі 58 652,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за Договором, позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 17 074,96 грн. за період з 12.10.2017 по 10.09.2018.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що в разі затримання передбачених договором платежів, винна в затриманні платежу сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримання платежу за весь час прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо періоду нарахування пені, у зв'язку з чим арифметично вірний розмір останньої становить 8 780,12 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 8 294,84 грн. не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 037,39 грн. за період з 12.10.2017 по 10.09.2018 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок та встановивши, що фактично позивачем нараховано індекс інфляції за період з 12.10.2017 року по липень 2018 року включно, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком та вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 037,39 грн. вважає обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно посилань скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з тим, що справа, за наявності клопотання відповідача про розгляд її у судовому засіданні, була розглянута в порядку письмового провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, в обґрунтування клопотання про розгляд справи у судовому засіданні (том 1, а.с. 144-145) відповідач зазначив, що для нього важливо мати доступ до суду, тобто приймати участь у судовому засіданні та можливість надавати пояснення по справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Водночас, згідно з частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови відповідачу у задоволенні його клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення 79 764,35 грн., а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю М2 Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 у справі №910/12268/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/12268/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 286 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.02.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка