Рішення

від 29.01.2019 по справі 904/3760/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019                                                                       Справа №904/3760/18

За позовною заявою: Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ “Ощадбанк”, м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Арісон ЛТД”, м.Львів

про стягнення 3000,91грн простроченої заборгованості за послуги з розрахунково-касового обслуговування; 2790,89грн пені; 114,69грн трьох відсотків річних; 1299,87грн

Суддя Ділай У.І.

Секретар Куць М.Я.

За участі представників сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла справа №904/3760/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ “Ощадбанк”, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Арісон ЛТД”, про стягнення 3000,91грн. простроченої заборгованості за послуги з розрахунково-касового обслуговування; 2790,89грн. пені; 114,69грн. трьох відсотків річних; 1299,87грн.

Ухвалою суду від 13.11.2018 позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ “Ощадбанк” №103.20-12/1-1036/75496/2018-03 від 13.08.2018 залишено без руху.

27.11.2018 за вх.№45487/18 від позивача на адресу суду надійшла Заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 18.12.2018.

12.12.2018 за вх.№47531/18 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити повноваженого представника.

Сторони явки повноважних представників в судове засідання 18.12.2018 не забезпечили.

Ухвалою суду від 18.12.2018 судове засідання відкладено на 22.01.2019.

Представник позивача в судове засідання 22.01.2019 надав суду усні пояснення, просив позовні вимоги задоволити.

Відповідач в судовому засіданні 22.01.2019 повторно явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки та не виконання вимог ухвал суду не повідомив.

Ухвалою суду від 22.01.2019 судове засідання відкладено на 29.01.2019.

Представник позивача в судове засідання 29.01.2019 не з'явився, причин неявки не повідомив.

Відповідач в судовому засіданні 29.01.2019 повторно явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки та не виконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79019, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176. На таку ж адресу скеровувались судом ухвали у даній справі.

До суду не повернуто поштову кореспонденцію з ухвалами

Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону вважаються, зокрема, суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про національного оператора поштового зв'язку" від 10.01.2002 № 10-р виконання функцій національного оператора поштового зв'язку покладено на УДППЗ "Укрпошта".

Отже, УДППЗ "Укрпошта" є розпорядником інформації щодо універсальних послуг поштового зв'язку (стосовно умов постачання товарів, послуг та цін на них). Цілком правомірним є використання інформації отриманої з офіційного сайта УДППЗ "Укрпошта".

Таким чином, суд може користуватися відомостями, отриманими з офіційного сайта УДППЗ "Укрпошта" за допомогою функції відстеження при введенні трек-номера поштового відправлення. До матеріалів справи може бути долучено засвідчений судом витяг з офіційного сайта УДППЗ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Перевіривши на офіційному сайті УДППЗ "Укрпошта" за трек-номерами поштових відправлень відповідачу, судом встановлено, що поштові конверти з ухвалами суду знаходяться у точці видачі/доставки.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

18 березня 2015 року між сторонами укладено договір банківського рахунку №11-24-233, відповідно до п.1.1 якого позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги по розрахунково-касовому обслуговуванню, які пов'язані із переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених цим договором, а відповідач зобов'язувався оплачувати вартість таких послуг та надавати банку право користуватися тимчасово вільними коштами клієнта на власний розсуд.

Відповідно до п. 3.1. та п. 4.3.10. договору, вартість послуг банку визначена в тарифах у вигляді суми тарифу - вартості послуги. Клієнт зобов'язується сплачувати вартість послуг банку згідно з тарифами в порядку, визначеному розділом 3 цього договору.

Згідно із п. 3.2. договору, при настанні термінів оплати вартості наданих банком послуг з розрахунково - касового обслуговування клієнт доручає банку здійснювати договірне списання коштів в передбаченому тарифами розмірі, що необхідний для оплати наданих банком послуг з рахунків клієнта, а також інших поточних рахунків клієнта, відкритих в АТ «Ощадбанк», або тих, що будуть відкриті протягом строку дії договору. Сплата клієнтом коштів за надання банком послуги здійснюється одночасно з проведенням операції, авансом або не пізніше визначеного числа місяця наступного за звітним відповідно до Додатку № 1 до договору.

На виконання умов договору, позивач відкрив відповідачу рахунок в національній валюті України гривні №26002300471399 та проводив його розрахунково-касове обслуговування.

Як зазначив позивач, відповідач неналежно виконує свої зобов'язання щодо сплати банку вартості послуг згідно з тарифами, з огляду на що за ним обліковується заборгованість у розмірі 3000,91 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач надіслав відповідачу претензію за вих. №103.20-12/1-166/15309/2018-03 від 15.02.2018, в якій просив сплатити заборгованість по договору. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу наданих послуг. Відтак, ПАТ “Державний ощадний банк України” в особі філії – Дніпропетровське обласне управління АТ “Ощадбанк” звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3000,91 грн простроченої заборгованості за РКО.

Крім того, позивач нарахував в порядку ст. 625 ЦК України 1299,87грн інфляційних втрат та 114,69грн 3% річних, а також, керуючись п. 6.4 договору, 2790,89грн пені.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір банківського рахунку №11-24-233 від 18.03.2015, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

Згідно із ст. ст. 1068 ЦК України, клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач виконав взяті зобов'язання за спірним договором.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення суми простроченої заборгованості за РКО попередньої оплати є правомірною та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 3000,91 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 114,69грн 3% річних за період з 06.04.2015 до 06.07.2018 - підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення суми інфляційних втрат, перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування, судом встановлено, що позивач допустив арифметичні помилки. За розрахунком суду з відповідача слід стягнути 454,29грн інфляційних втрат. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2790,89грн пені суд зазначає наступне.

За умовами п. 6.4. договору, за несвоєчасне поповнення рахунків відповідно до умов договору, що призвело до неможливості здійснити договірне списання грошових коштів за надані банком послуги, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,2% від належної до сплати суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. що діялаа період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до положень п. 6.4 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки в нарахуванні суми пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. За розрахунком суду на користь позивача з відповідача слід стягнути 1314,66грн пені. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, оскільки, спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Арісон ЛТД” (79019, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176, ідентифікаційний код 39565719) на користь Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ “Ощадбанк” (49107, м. Дніпро, вул. Гагаріна, 115, ідентифікаційний код 09305480) 3000,91 грн основного боргу, 1314,66грн пені, 114,69 грн 3% річних, 454,29грн інфляційних втрат та 1194,30грн судового збору.

3.В задоволенні стягнення 1476,23грн пені та 845,58грн інфляційних втрат – відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 12.02.2019 (у зв'язку з перебуванням судді У.І. Ділай на лікарняному з 06.02.2019 до 11.02.2019).

Суддя                                                                                                     Ділай У.І.