Постанова

від 11.02.2019 по справі 809/1811/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2019 року

Київ

справа №809/1811/16

адміністративне провадження №К/9901/40403/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Отинійська пересувна механізована колона №150 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Григорука О.Б. від 10 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Костіва М.В., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. від 21 червня 2017 року у справі за позовом Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства Отинійська пересувна механізована колона №150 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Коломийська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства Отинійська пересувна механізована колона №150 (далі - відповідач/Товариство), в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача податковий борг в сумі 577489,55 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на додану вартість, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства податковий борг в сумі 577489,55 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях №0004842310/0 від 30 червня 2010 року та №0004842310/1 від 28 липня 2010 року, за результатами їх судового оскарження (справа №2а-2795/10/0970) набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. При цьому зазначив, що надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, який не погашений, не втрачає своєї правової дії, адже податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність податкового боргу та можливість його стягнення в судовому порядку, оскільки податкова вимога №1/507 від 20 грудня 2010 року, як вважає відповідач, не стосуються податкового боргу Товариства, який просить стягнути позивач, та в силу статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України) має бути відкликана. Посилається на неврахування судами тієї обставини, що позовну вимогу про стягнення податкового боргу з рахунків платника податків належить розглядати в спеціальному порядку, визначеному статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за поданням податкового органу. Крім того зазначив про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по справі №2а-2795/10/0970 у касаційному порядку й відсутності остаточного рішення по ній.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2010 року складено акт від 21 червня 2010 року №1556/231/01037560.

На підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 на суму 652500,00 грн., з якого 435000,00 грн. - основного платежу, 217500,00 грн. - штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року №0004842310/1 на суму 652500,00 грн., з якого 435000,00 грн. - основного платежу, 217500,00 грн. - штрафних санкцій.

20 грудня 2010 року позивачем виставлено податкову вимогу №1/507 на суму боргу у розмірі 4637,14 грн., яка направлена на адресу відповідача та отримана ним 25 грудня 2010 року.

Встановлено, що в подальшому податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 та від 28 липня 2010 року №0004842310/1 оскаржено відповідачем в судовому порядку. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року по справі №2а-2795/10/0970, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 та від 28 липня 2010 року №0004842310/1 у частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 75000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 50000,00 грн., за штрафними санкціями - 25000,00 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем грошових зобов'язань по податку на додану вартість та пені у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, якщо рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань за результатами адміністративного та судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов'язання вважаються узгодженими.

Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За правилами пункту 59.1 статті 59 ПК України порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

У той же час відповідно до пункту 59.5 цієї ж статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкова вимога вважається відкликаною, якщо, зокрема, сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Відтак надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. ПК України не містить також і приписів, які б дозволяли дійти висновку про недійсність податкових вимог, надісланих до моменту набрання цим Кодексом чинності в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами .

Лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений повністю (у певний період взагалі не існував), а через деякий час виник знову, контролюючий орган зобов'язаний направити (вручити) йому нову податкову вимогу на суму такого нового узгодженого грошового зобов'язання.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що за результатами судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 30 червня 2010 року №0004842310/0 та від 28 липня 2010 року №0004842310/1 сума визначених ними податкових зобов'язань у розмірі 577500 грн. станом на момент звернення до суду із даним позовом є узгодженою та набула статусу податкового боргу.

Обставини ж відкриття касаційного провадження за скаргою на згадані судові рішення у справі №2а-2795/10/0970 не зумовлюють втрату останніми законної сили й не є підставою для їх невиконання. До того ж, відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року, якою відкрито касаційне провадження за скаргою Публічного акціонерного товариства Отинійська пересувна механізована колона №150 , не було зупинено виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року по справі №2а-2795/10/0970.

З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення Інспекцією податкової вимоги та її вручення Товариству, а також безперервності податкового боргу з моменту її формування, що не спростовано відповідачем в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.

Посилання відповідача на те, що порядок розгляду стягнення податкового боргу передбачає звернення до адміністративного суду з поданням в порядку статті 183-3 КАС України, не є прийнятими, адже положення податкового законодавства не встановлюють імперативного обов'язку щодо звернення контролюючого органу з вимогами про стягнення податкового боргу саме в порядку статті 183-3 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів.

Таким чином Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушень процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Отинійська пересувна механізована колона №150 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду