Постанова

від 05.02.2019 по справі 826/14316/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14316/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Васильченко І.П., Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київжитлобуд до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Київжитлобуд звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.10.2017 року № 0855140103, № 0854140103, № 00547311409 та від 25.10.2017 року № 1899140302.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Київжитлобуд податкового законодавства за період з 03.03.2015 року по 30.06.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 03.03.2015 року по 30.06.2017 року.

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Доходи , пп. 5-7 п. 1118 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 371 798,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, . 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до заниження податку на додану вартість за 2015 рік на загальну суму 413 108,00 грн.;

- п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме не оприбуткування готівкових коштів в сумі 20 000,00 грн.;

- пп. 168.1.1, пп.168.1.2, пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно сплачено (перераховано) військовий збір.

За результатами перевірки, посадовими особами відповідача складено акт перевірки від 27.09.2017 року № 415/26-14-14-01-03/39671305 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі акту перевірки, контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 24.10.2017 року № 0855140103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 371 798,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 371 798,00 грн.

- від 24.10.2017 року № 0854140103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 516 385,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 413 108,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 103 277,00 грн.;

- від 24.10.2017 року № 00547311409, яким до позивача застосовано суму за штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 100 000,00 грн.;

- від 25.10.2017 року № 1899140302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на суму 15 845,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 1 498,02 грн. та за штрафними санкціями - 14 346,98 грн. (далі по тексту - оскаржувані ППР).

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято рішення від 20.10.2017 року №33114/10/26-15-14-01-03, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 24.10.2017 року № 0855140103 та № 0854140103, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та вбачається з Акта перевірки, контролюючим органом висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність підтвердження факту здійснення господарських операцій між у ПП Пром Торг ЛЗА , ТОВ Будмастерстар та ТОВ Євробуд-Стар (далі по тексту - контрагенти позивача), зокрема, відповідач стверджує, що згідно інформації, що міститься в ІС Податковий блок вказаними контрагентами позивача не подавались розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ) за жоден із звітних податкових періодів, у зв'язку із чим відсутня інформація щодо наявності у підприємства трудових ресурсів.

Так, на спростування висновків акту перевірки позивачем надано копії первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій між у ПП Пром Торг ЛЗА , ТОВ Будмастерстар та ТОВ Євробуд-Стар та ТОВ Київжитлобуд .

Дослідивши в повній мірі вищезазначені первинні документи позивача та матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Київжитлобуд (замовник) та ПП Пром Торг ЛЗА (підрядник) укладено договір субпідряду від 01.09.2015 року № 01/09/15, відповідно до умов якого підрядник своїми і (або) залученими силами і засобами зобов'язується виконати роботи по улаштуванні оздоблювальних робіт на об'єкті: Реконструкція будівлі цілісного майнового комплексу Кінотеатр Жовтень на вул. Констянтинівській, 26 у Подільському районі міста Києва, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором строк здати роботи замовнику.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надано копію договору субпідряду від 01.09.2015 року № 01/09/15, акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2015 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2015 року, податкову накладну від 30.09.2015 року № 124.

Оплата за надані послуги підтверджується копіями виписок по особовому рахунку.

Так, 01.04.2015 року між ТОВ Київжитлобуд (замовник) та ТОВ Євробуд-Стар (підрядник) укладено договір підряду № 01-04-15, відповідно до умов якого підрядник своїми і (або) залученими силами і засобами зобов'язується виконати роботи по улаштуванні оздоблювальних робіт на об'єкті Реконструкція з прибудовою середньої загальноосвітньої школи № 128 по вул. Р. Окіпої, 6 у Дніпровському районі міста Києва , відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором строк здати роботи замовнику.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надано копію договору підряду від 01.04.2015 року № 01-04-15, акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень, травень 2015 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень, травень 2015 року, податкові накладні від 30.04.2015 року № 64 та від 29.05.2015 року № 130.

Оплата за надані послуги підтверджується копіями виписок по особовому рахунку.

01.07.2015 р. між ТОВ Київжитлобуд (замовник) та ТОВ Будмастерстар (підрядник) укладено договір підряду № 01/07/15, відповідно до умов якого підрядник своїми і (або) залученими силами і засобами зобов'язується виконати роботи по улаштуванні оздоблювальних робіт на об'єкті Реконструкція з прибудовою середньої загальноосвітньої школи № 128 по вул. Р. Окіпої, 6 у Дніпровському районі міста Києва , відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором строк здати роботи замовнику.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію договору підряду від 01.07.2015 року № 01/07/15, акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2015 року, податкові накладні від 23.07.2015 року № 41 та від 31.07.2015 року № 66.

Оплата за надані послуги підтверджується копіями виписок по особовому рахунку.

Вказані договори були укладені позивачем на виконання зобов'язань за договорами перед ПАТ Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської (договір підряду від 17.08.2015 р. № 17-08/15), Споживчим товариством Інбуд (договір субпідряду від 05.03.2015 р. № 22/15).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п.п. 200.1 і 200.2 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Не заслуговують на увагу суду посилання податкового органу на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитьсь у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочинів контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 24.10.2017 року № 0855140103 та № 0854140103, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому вони підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 24.10.2017 року № 00547311409, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Під час проведення перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме не оприбуткування готівкових коштів в сумі 20 000,00 грн.

Так, відповідачем зазначено, що ТОВ Київжитлобуд не здійснено облік зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у касовій книзі підприємства за 22.04.2016 року; згідно банківської виписки 22.04.2016 року підприємством отримано готівкові кошти з банкомату, але згідно прибуткових касових ордерів № 3 на суму 2 500,00 грн. та № 4 на суму 17 500,00 грн., а також згідно аркуша касової книги наданої підприємством, встановлено, що оприбуткування готівки здійснено 23.04.2016 року.

Відповідно до п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (265/95-ВР) надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Як вбачається з наданої позивачем копії банківської виписки ПАТ КБ Приватбанк по рахунку № 26001052760723 від 22.04.2016 року, позивачем грошові кошти не отримувались.

У свою чергу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували отримання ТОВ Київжитлобуд грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. та їх не оприбуткування.

Разом з цим, судом встановлено, що зазначена контролюючим органу сума була отримана позивачем 23.04.2016 року та оприбуткована в цей день, згідно касових ордерів від 23.04.2016 року № 3 та № 4.

Враховуючи відсутність встановленого за позивачем порушення, на яке посилається контролюючий орган, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 24.10.2017 року № 00547311409 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 25.10.2017 року № 1899140302, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом встановлено несвоєчасну сплату (перерахування) військового збору ТОВ Київжитлобуд , що є порушенням п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України.

Відповідно до пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір:

1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

1.2. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Як зазначено позивачем, у період з травня 2015 року по січень 2016 року при перерахуванні ТОВ Київжитлобуд коштів по сплаті військового збору було допущено помилку при визначенні рахунку і кошти з призначенням платежу - військовий збір (р/р № 31114063700005) було фактично перераховано на інший бюджетний рахунок (р/р № 31114029700005).

Відтак, за наслідками виправлення вказаної посилки, при подальшій сплаті позивачем військового збору, такі платежі зараховувались на погашення боргу за минулі періоди.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Аналіз правових положень Бюджетного кодексу України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Разом з тим, поняття єдиний казначейський рахунок закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затверджений наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 р. № 122 (у редакції наказу Державного казначейства України від 30.11.2010 р. № 449), та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Зі змісту таких пунктів названого Положення слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.

Таким чином, здійснення помилки під час перерахування суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 127.1 ст. 127 ПК України.

Крім того, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій.

Оскільки позивачем фактично здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов'язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що помилкове зазначення рахунку на який такий податок сплачується під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений строк, а відтак і для застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що помилкове перерахування позивачем коштів на інший рахунок, не може вважатися як невиконання обов'язку платника податку перед Державним бюджетом України зі сплати військового збору, адже останній самостійно нарахував та сплатив вказане зобов'язання за зазначеним платежем, а тому застосування до позивача штрафу є незаконним.

Враховуючи відсутність встановленого за позивачем порушення, на яке посилається контролюючий орган, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 25.10.2017 року № 1899140302 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних ППР, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.