Постанова

від 11.02.2019 по справі 488/6719/14-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.02.19

22-ц/812/153/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах головуючого: Прокопчук Л.М., суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участю представника прокуратури Цвікілевич Н.В., представника Миколаївської обласної державної адміністрації Бельської Л.І., представника Державного підприємства Миколаївське лісове господарство Гресь І.А., представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Бортика Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2018 року, ухваленого в приміщенні того ж суду о 13:45 у складі судді Селищевої Л.І. по цивільній справі № 488/6719/14-ц, провадження № 22ц/812/153/19 за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства (далі -ДП) Миколаївське лісове господарство до Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

19 грудня 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, ДП Миколаївське лісове господарство звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, в якому посилався на те, що перевіркою, проведеною прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва, виявлено порушення вимог законодавства при передачі належних державі земельних ділянок у приватну власність. Так, пунктом 40 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 47/43 від 25.06.2010 року ОСОБА_7 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 820 кв.м. з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1. Пунктами 2, 12.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 11/51 від 24.11.2011 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 879 кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, зарахувавши її за функціональним призначенням до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2. На підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_7 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 16.01.2012 року з кадастровим номером НОМЕР_2. Зазначений державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 4481010001001474. Після цього, між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі продажу від 02.02.2012 року, на підставі якого останній отримав право власності на земельну ділянку серії та зареєстрував його. У подальшому на підставі укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції області 25.12.2013 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 4059165 про право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.

Прокурор вказував на те, що зазначені вище рішення Миколаївської міської ради прийняті з порушенням вимог чинного законодавства. Так, відповідно до наявних в проекті землеустрою текстових та графічних матеріалів, спірна земельна ділянка надана ОСОБА_7 за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство . Будь-які погоджувальні документи, які свідчать про належне вилучення земельної ділянки у ДП Миколаївське лісове господарство , у проекті відведення відсутні та відповідно до інформації підприємства нікому не надавались. Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_7 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, проект відведення повинен бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Проте, відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1176 від 21.11.2014 року та листа ДП Миколаївське лісове господарство від 24.11.2014 року висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_7 спірної ділянки не надавався. Пунктом 4.2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему України за № 391 від 03.12.2004 року, обов'язкова державна експертиза проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення проводиться обласним управлінням Держкомзему (на даний час Головне управління Держземагенства у Миколаївській області). Проте, згідно інформації вказаного органу обов'язкова державна експертиза вказаного проекту відведення не проводилась. Враховуючи викладене, за відсутності позитивного висновку державної експертизи вказаний проект відведення взагалі не міг бути затверджений. Таким чином, унаслідок грубого порушення Миколаївською міською радою вимог законодавства, за відсутності згоди належного землекористувача, висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, прийнято рішення про надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарство .

Прокурор також посилався на те, що згідно Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року, спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, що підтверджується інформацією ММР від 03.09.2014 року. На зазначеній території відповідно до генерального плану міста та вказаних правил, а також норм ДБН будівництво житлових будинків в межах вказаної території заборонено.

Окрім цього, позивач зазначав, що строки давності, встановлені ст. 257 ЦК України тривалістю три роки у даному випадку пропущені з поважних причин, оскільки порушення закону при передачі у власність земельної ділянки лісового фонду виявлені прокуратурою м. Миколаєва під час проведеної у серпні 2014 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в діяльності Миколаївської міської ради, за результатами якої з 05.08.2014 року розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.364 КК України.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, позивач просив суд визнати причини пропуску строку для звернення до суду із позовом поважними та поновити строк позовної давності. Визнати незаконним та скасувати пункт 40 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 47/43 від 25.06.2010 року, яким ОСОБА_7 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1000 кв.м з наданням адреси: АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати пункти 2, 2.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 11/51 від 24.11.2011 року, яким надано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку лісового фонду урочища Жовтневе площею до 1000 кв.м. по АДРЕСА_2; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6; визнати недійсними виданий ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 16.01.2012 року. Скасувати у Державному реєстрі речових прав запис №4059165 про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_2 вартістю 158300 грн. по АДРЕСА_2 у власність держави в особі Миколаївської обласної Державної адміністрації (а.с.1-11, 170-173 т.1).

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.10.2017 року за клопотанням прокуратури Миколаївської області до участі в справі притягнуто в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (а.с. 225 т.1).

Ухвалою того ж суду від 25.04.2018 року провадження у справі за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства Миколаївське лісове господарство до Миколаївської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішень міськради, визнання недійсним договору купівлі-продажу та державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки в частині відповідача ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 20-21 т.2).

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 40 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 47/43 від 25.06.2010 року; визнано незаконним та скасовано пункти 2 та 2.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №11/51 від 24.11.2011 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.02.2012 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н.В. за реєстровим номером 258 та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3215316.; визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 16.01.2012 року, який був виданий ОСОБА_10 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 491010001001474. Скасовано у Державному реєстрі речових прав запис № 40059165 про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0879 га з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0879 га з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_2 та передано її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації Стягнуто з Виконкому Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір у розмірі по 791,50 гривень з кожного (а.с. 54-58 т.2).

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі. Посилається на наступне. 1. На її думку не було правових підстав визнавати недійсним п. 40 розділу 1 рішення ММР від 25.06.2010 року № 47/43, оскільки надання згоди на розробку проекту землеустрою є лише підставою для розроблення цього проекту та не тягне припинення права власності (користування) попереднього власника (користувача) земельної ділянки. 2. Вважає недоведеним наявність права прокуратури звернення до суду із захистом прав Миколаївської ОДА, оскільки не доведено відсутність повноважень МОДА та ДП Миколаївське лісове господарство на самостійне звернення до суду. Також не доведено в чому полягає порушення інтересів держави в особі вказаних органів. 3. В судовому засіданні не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , оскільки надані з цього приводу докази є неповними та протирічать одне одному, носять характер припущення. 4. Копії матеріалів лісовпорядкування, яке є в справі, не мають даних про їх затвердження відповідними органами. 5. Не надані докази розмежування земель державної та комунальної власності в м. Миколаєві на час прийняття спірних рішень, а тому відповідно до п.12 розділу ХХ Перехідні положення ЗК України міська рада мала повноваження щодо розпорядження землями в межах населеного пункту. 6. Суд не мотивував відхилення висновку земельної експертизи щодо того, що спірна земельна ділянка повністю або частково входить до земель урочища Жовтневе , квартал 43, яке належить ДП Миколаївське лісове господарство та не звернув увагу на лист Українського державного проектного лісовпорядного ВО Укрдержліспроект щодо того, що за даними базового лісовпорядкування 2013 року спірна земельна ділянка розміщена поза межами лісового фонду кв. 43. 7. Суд не врахував приписи ст. 388 ЦК України та не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, яка придбала спірну земельну ділянку у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, який мав право на її відчуження. 8. Висновок суду про не пропущення позовної давності є хибним, оскільки початок перебігу позовної давності слід визначати з часу коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час. 9. На думку апелянта судом порушені правила юрисдикції, оскільки прокурор звернувся з позовом в інтересах двох юридичних осіб до відповідачів, одним з яких є теж юридична особа Миколаївська міська рада, тому спір в цій частині підвідомчій господарським судам (а.с. 60-72 т.2).

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Миколаївської області просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилається на те, що суд розглянув та обгрунтовано задовольнив позов щодо скасування рішення Миколаївської міського ради про надання дозволу на розробку проекту про відвід земельної ділянки, оскільки вказане рішення в подальшому привело до виникнення речового права - права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_7 Не згоден з посиланням в апеляційній скарзі на те, що прокурором при зверненні до суду не мотивовано порушення інтересів держави. Прокурор вважає безпідставними посилання на недоведеність приналежності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду та перебування її у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство . Вважає, що планшети лісокористування та лист ВО Укрдержліспроект від 04.09.2014 року №299 підтверджує факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство . Також посилається на те, що цей факт підтверджується рішеннями судів, прийнятих за позовами прокурора в інтересах МОДА та ДП до інших громадян про визнання недійсними рішення ММР, договорів купівлі-продажу та вилучення земельних ділянок. Щодо доводів апеляційної скарги про не розмежування земель державної та комунальної власності на час прийняття рішень ММР прокурор посилається на вимоги ч.6 ст. 149 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірних рішень), якою передбачено вилучення ОДА на їх території земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч.ч. 5, 9 цієї статті. Не згоден прокурор з посиланням на те, що спірну земельну ділянку не можна витребувати від останнього власника, оскільки земельна ділянка вибула із користування ДП МЛГ поза волею належного розпорядника. В цілому позов направлено на захист права власності на землю Українського народу, тому враховуючи пропорційність інтересів суд виніс справедливе і законне рішення. Прокурор посилається на обмежене законом набуття права власності на землі лісогосподарського призначення (ст.ст. 83, 84, 56 ЗК, ст. 12 ЛК). Прокурор вважає, що до проведення прокурорської перевірки у серпні 2014 року уповноважені органи держави не мали відомостей і у них була відсутня об'єктивна можливість дізнатися про порушення інтересів держави, оскільки ОДА не неділена правом втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень, а ДП МЛС за законом проводить лісовпорядкування кожні 10 років. Останнє лісовпорядкування проводилось протягом 2013 року та було сформовано станом на 01.01.2014 року, тобто раніше вказане підприємство не могло дізнатися про незаконне вилучення земельної ділянки. Не згоден прокурор з доводами апеляційної скарги щодо порушення правил господарської юрисдикції.

Від інших осіб відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Бортик Р.О. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник прокуратури, Миколаївської обласної державної адміністрації, ДП Миколаївське лісове господарство , просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 40 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 47/43 від 25.06.2010 року ОСОБА_7 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 820 кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

Відповідно до пунктів 2, 2.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 11/51 від 24.11.2011 року затверджено проект землеустрою та ОСОБА_7 надано у власність земельну ділянку загальною площею 879 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2.

На підставі вказаних рішень міської ради ОСОБА_7 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 16.01.2012 року з кадастровим номером НОМЕР_2.

Зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_7 за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство та розташовані в урочище "Жовтневе" квартал 43, що підтверджується наявними в проекті землеустрою текстовими та графічними матеріалами та про що свідчить інформація ДП МЛГ № 299 від 04.09.2014 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект № 299 від 04.09.2014 року.

Крім того, після отримання ОСОБА_7 на підставі вищевказаних рішень державного акту про право власності на спірну земельну ділянку між ним та ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу від 02.02.2012 року, за яким спірну земельну ділянку придбав у власність ОСОБА_6

На підставі укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 25.12.2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 4059165 про право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку.

Відповідно до статуту ДП Миколаївське лісове господарство , затвердженого наказом № 474 від 20.08.2007 року Держкомлісгоспу України та зареєстрованого 29.08.2007 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, підприємство засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України (орган управління майном) та входить до сфери управління Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

За інформаціями Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект та ДП "Миколаївське лісове господарство" надана ОСОБА_7 земельна ділянка згідно матеріалів лісовпорядкування відноситься до земель держлісфонду урочища Жовтневого квартал 43 та перебуває у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство .

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що строк давності звернення до суду прокурором не пропущено, оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація довідалась про порушення права державної власності після проведення відповідної перевірки прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва, яка відбулась у серпні 2014 року. Суд також виходив з того, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_7 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища Жовтневе , квартал 43, та перебували у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , тому відповідно до вимог норм Земельного та Лісового Кодексу право розпорядження вказаними землями належить Державній обласній адміністрації, а не Миколаївській міській раді. Крім того, суд зазначив, що фактично відбулася зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, в той час як це питання не вирішувалось органом виконавчої влади з питань лісових ресурсів - Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, з вказаним органом проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_7 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався. Обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_7 не проводилась. Також суд прийшов до висновку про те, що спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення (а.с. 54-58 т.2).

Рішення суду по суті розглянутого спору відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, обставинам справи.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, Законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією грунтів у Миколаївській області у держлісфонд під заліснення і ведення лісового господарства передано 17789,8 гектара земельних угідь з користування колгоспів і радгоспів Миколаївської області. Відповідно до додатку №1 до вказаної постанови по Жовтневому району з колгоспів Родина , Шлях до нового життя та радгоспу ім. К.Маркса було передано 596,9 га землі. Відповідно до п.4 вказаної постанови створено Миколаївське обласне управління лісового господарства і лісозаготівель (а.с. 116-118, 121-124 т.1).

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи судове рішення, суд виходив з наявності доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення. При цьому послався на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект № 299 від 04.09.2014 року (а.с. 17-18 т.2), лист ДП Миколаївське лісове господарство № 666 від 24.11.2014 року (а.с. 22 т.1).

Про те, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення, свідчать, крім зазначених документів, належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування та відомості про виділення в користування земельної ділянки ДП Миколаївське лісове господарство . Зокрема, це витяг з планшету № 1 лісовпорядкування за 2003 рік, витяг з планшету №4 лісовпорядкування 1973 року Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання. Оригінали вказаних планшетів оглянуто в судовому засіданні апеляційного суду. При огляді встановлено, що планшети мають відомості щодо суміжних землекористувачів, номер та його площу, на них зазначено прізвище виконавців (такі ж дані зазначені і в копіях планшетів, що маються у справі) (а.с.119-120 т.1, а.с. 133-135 т. 20). Звертає на себе увагу той факт, що площа урочища Жовтневе за період з 1973 року до 2003 року зменшилась майже на 20 га за відсутності документів відповідних органів про вилучення земель.

Зазначені документи підтверджують факт часткового знаходження спірної земельної ділянки в межах кварталу № 43 ДП Миколаївське лісове господарство , про що йдеться в інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО Укрдержліспроект № 299 від 04.09.2014 року, яка надана за даними безперервного лісовпорядкування 2003 року станом на 01.01.2004 року.

Лист вказаного органу № 748 від 07.12.2015 року про те, що спірна земельна ділянка розміщена поза межами лісового фонду кв. 43, суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги, оскільки в листі мається посилання на дані базового лісовпорядкування 2013 року, тобто вже після того, як земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_7 (а.с. 212 т.1).

З тих же підстав є правильним висновок суду першої інстанції про критичну оцінку висновку експерта № 999-1000-1001 від 21.12.2016 року, оскільки на вирішення експертизи ставилося питання чи входить спірна земельна ділянка до земель кварталу 43 в.3 урочища Жовтневе (а.с. 186-195 т.1), тобто перед експертом ставилось питання про місце розташування спірної земельної ділянки на час розгляду справи, а не на час, коли відповідачем - Миколаївською міською радою вирішувалось питання про надання дозволу на розробку проекту земельної ділянки та надання її у власність - 2010-2011 роки.

Самим відповідачем - Миколаївською міською радою - позов прокурора визнано, що вбачається з листа від 30.04.2015 року № 3637/02.02.01-06/14/15 (а.с. 51-52 т.1).

Той факт, що спірна земельна ділянка лише частково входить в межі лісового фонду все рівно свідчить про порушення приписів ЗК України, про що свідчать висновки, викладені в п. 34 постанови Великої Палати ВС від 12.12.2018 року у справі № 761/31121/14-ц/14-218цс18.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність висновків суду про належність спірної земельної ділянки до земель державного лісогосподарського призначення та її перебування у користуванні ДП, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного визнання незаконними зазначених вище рішень Миколаївської міської ради не заслуговують на увагу.

Прийняття міською радою рішення про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність відповідно до частин 6-10 ст. 118 ЗК України є етапами передачі земельної ділянки у власність громадян. Відсутність одного з рішень робить неможливим прийняття іншого. Тому довід скарги про те, що рішення про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не порушує інтереси позивачів не грунтується на вимогах закону. Посилання в скарзі на правові висновки, викладені в постановах ВСУ від 02.07.2014 року по справі № 6-71цс14, від 04.02.2015 р. по справі № 6-233цс14, від 04.02.2015 по справі 6-222цс14 не може бути прийнято до уваги, оскільки предметом розгляду в них були інші правовідносини, ніж у справі, яка переглядається. Посилання на правові висновки, викладені в постанові ВСУ від 11.11.2014 року по справі № 21-405а14 не може бути прийнято до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 року по справі № 916/1979/13|12-62гс18 відійшла від правової позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеної у раніше ухваленій ВСУ в постанові від 11.11.2014 року по справі № 21-405а14, зазначивши, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Врахування зазначеного висновку відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що Миколаївська міська рада мала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не ґрунтуються на законі.

Згідно з п. п. 4, 5 ст. 31 Лісового Кодексу України Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (п. 4); передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (п. 5).

Згідно з п. 3 ст. 32 цього ж Кодексу районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Отже, повноваження щодо надання у користування та у власність для нелісогосподарських потреб, а також припинення прав користування земельних лісових ділянок площею до 1 га на відповідній території (за межами сіл, селищ, міст районного значення), а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення згідно з наведеними положеннями Лісового кодексу належать, зокрема, обласним державним адміністраціям.

Таким чином Миколаївська міська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Вище викладеним також спростовуються доводи апеляційної скарги щодо того, що спірна земельна ділянка належала до земель міста.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

За даними Головного управління Держземагентства у Миколаївській області N 10-14-0.23-8464/2-14 від 24.11.2014 року обов'язкова державна експертиза вказаного проекту відведення до Держземагентства не надходила та не проводилась (а.с.231 т.1).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" від 10 квітня 2008 року N 610-р, яке набуло чинності з 05 травня 2008 року, Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему зобов'язано зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, правильними є висновки суду, що перевищення повноважень Миколаївською міською радою, відсутність узгодженого проекту відводу спірної земельної ділянки з органом лісового господарства та відсутність висновку державної експертизи землевпорядної документації є підставою для визнання незаконними та скасування відповідних пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_7, визнання незаконним договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Суд першої інстанції правильно визначився з порядком обчислення позовної давності, застосував правову позицію, висловлену Верховним Судом України 01 липня 2015 року у справі № 6-178 цс15, врахував обставини справи, відповідно до яких позов пред'явлено прокуратурою в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації та ДП "Миколаївське лісове господарство", які підтримали позов і яким стало відомо про їхнє порушене право з часу виявлення прокурором порушень земельного законодавства - з липня 2014 року.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З урахуванням наведеного з доводами представника апелянта про пропуск позивачами позовної давності погодитись не можна.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції закону, який діяв на час звернення до суду) та частиною другою статті 45 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час звернення до суду) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 28 Закону України Про місцеві державні організації , в редакції, яка діяла на час звернення прокурора з позовом до суду, не було передбачено право місцевих державних адміністрацій звертатися з позовом до суду, тобто доводи апеляційної скарги щодо того, що прокурор не мав право звертатися до суду в інтересах осіб, за захистом прав яких він звернувся у даній справі, є безпідставними.

Проаналізувавши встановлені обставин справи, та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, дійшов правильного висновку про те, що на час передачі землі у власність ОСОБА_7 та видачі державного акта на право власності, право користування спірною земельною ділянкою ДП "Миколаївське лісове господарство" припинено не було, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі лісового фонду, а тому її передача у приватну власність відповідача для будівництва індивідуального житла відбулася з порушенням діючого законодавства.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині витребування земельної ділянки не заслуговують на увагу.

За змістом статей 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно до частини третьої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Як встановлено рішенням суду спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, належить державі і перебувала у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , яке не давало своєї згоди на вилучення та відчуження цієї ділянки.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця поза його волею.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права заявника на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та непропорційне втручання держави в право власності заявника, апеляційний суд зазначає наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року N 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_4 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, ліси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_4 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатна передача у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ст. 1 ЛК).

Таким чином, відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не могли законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки незаконних рішень.

Наведені вище норми Конституції України, ЛК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними.

З огляду на наведене, ОСОБА_4 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах лісового фонду, на якій індивідуальне будівництво заборонено, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської обласної держадміністрації та ДП Миколаївське лісове господарство про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, і рішення цього суду слід залишити в силі.

Той факт, що в межах провадження у справі, яка розглядається, суд не вирішив питання про надання ОСОБА_4 компенсації у зв'язку із витребуванням об'єкта державної власності, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у державну власність цього об'єкта державного майна, який вибув із такої власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті у справі не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції порушені вимоги ст. 15 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час подачі позову) та заявлений спір підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства, не заслуговують на увагу.

Велика Палата ВС в постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 444/1786/15 (провадження N 14-355цс18) зазначила таке.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до юридичної особи, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Таким чином, в цілому заявлений позов судом вирішено відповідно до вимог закону.

Разом з тим при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд не звернув увагу на те, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради залучений до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, і порушення вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає, що розподіл судових витрат покладається на сторони, при вирішення питання про розподіл судових витрат стягнув з третьої особи частину судових витрат, понесених прокурором при зверненні до суду. З огляду на наведене порушення рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат слід відповідно до вимог ч.4 ст. 367 ЦПК України, п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України змінити, стягнувши понесені судові витрати з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по 1187,25 грн. з кожного.

Також слід виключити з мотивувальної частини рішення суду висновок про те, що спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, оскільки з цього приводу докази суду першої інстанції не надавались і зазначені обставини судом не перевірялись, а в позовній заяві при посиланні на зазначені обставини мова йде про надання земельної ділянки ОСОБА_12 (а.с. 4 т.1).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 367, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2018 року, в частині вирішення питання про стягнення судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1187,25 грн. з кожного.

Виключити з мотивувальної частини рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2018 року висновок про те, що спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Судді Н.В. Самчишина

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 13 лютого 2019 року