Постанова

від 11.02.2019 по справі 468/1126/18-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

11.02.19

22-ц/812/182/19

Єдиний унікальний номер справи 468/1126/18-ц Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/812/182/19

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 лютого 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

нотаріуса - Горбенка О.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Баштанського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 20 листопада 2018 року о 13 годині 27 хвилин , в приміщенні Баштанського районного суду Миколаївської області під головуванням судді Муругова В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, треті особи: Комунальне підприємство Баштанське районне бюро технічної інвентаризації , приватний нотаріус Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Горбенко Олександр Олександрович,

В С Т А Н О В И Л А:

16 серпня 2018 року ОСОБА_2 пред'явила до свого сина ОСОБА_3 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

З 19 червня 1976 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано рішенням Баштанського місцевого суду Миколаївської області від 29 серпня 2001 року, та проживали у належному тому, на підставі рішення Добренської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету № 25 від 29 червня 1993 року та свідоцтва про право власності від 21 жовтня 1993 року, житловому будинку АДРЕСА_1.

У зв'язку із істотним збільшенням, внаслідок трудових і грошових затрат подружжя, цінності будинку, рішенням Баштанського місцевого суду Миколаївської області від 29 вересня 2001 року, та, яке на сьогодні є чинним, зазначений будинок було визнано їх спільною сумісною власністю, а також право позивача на 1/2 частку в ньому.

27 жовтня 2011 року на підставі цього рішення, Баштанським районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, реєстровий номер 34988462.

10 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Горбенком О.О., та зареєстрований за № 922, за яким позивач подарувала належну їй частку в праві власності на будинок синові, відповідачу по справі.

Посилаючись на те, що своїм рішенням від 29 серпня 2001 року Баштанський районний суд визнав за нею права власності на частку в іншому будинку, а саме, будинку АДРЕСА_1, і саме частку в цьому будинку вона помилково подарувала сину, хоча на таке права не мала, і чого не взяв до уваги нотаріус, просила визнати договір недійсним. Про вказані невідповідності позивач дізналась в 2018 році при оформленні спадщини, після смерті співвласника зазначеного житлового будинку - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_2 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю.

Скаргу обґрунтовувала невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів обставинам, які б давали підстави для визнання оскарженого договору дарування недійсним - немає. При вчинені нотаріальних дій нотаріус посвідчив перехід права на частку в будинку, саме належну позивачеві, оскільки саме на цю частку і зареєстровано воно Баштанським БТІ.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.

Оскаржене рішення суду 1 інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним.

Цивільним кодексом передбачені статті, на підставі яких договір, в тому числі і договір даруванням може бути визнано недійсним.

Позивач таких норм не назвав, а, відповідно, і не підтвердив їх належними та допустимими доказами, хоча за процесуальним законом, то є її обов'язком.

Частиною 3 ст. 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з копії реєстраційної справи №260/140 по оцінці домоволодіння АДРЕСА_1, на підставі рішення Добренської сільської ради народних депутатів виконавчого комітету №25 від 29 червня 1993 року за ОСОБА_5 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, після смерті його матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та 21 жовтня 1993 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок (а.с. 62-79).

Позивач та ОСОБА_5 перебувала у шлюбі з 19 червня 1976 року, який було розірвано рішенням Баштанського місцевого суду Миколаївської області від 29 серпня 2001 року (а.с. 12).

Того ж дня, наступним рішенням Баштанського місцевого суду Миколаївської області визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та визнано за останньою право власності на Ѕ частину житлового будинку розташованого за вищезазначеною адресою (а.с. 6).

27 жовтня 2011 року на підставі цього рішення, Баштанським районним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, реєстровий номер 34988462 (а.с. 7).

10 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Горбенком О.О., та зареєстрований за № 922, за яким, як зазначено в договорі, позивач подарувала своєму синові, відповідачу по справі, 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, яка, як зазначено у договорі дарування, належить їй на праві приватної власності на підставі рішення Баштанського місцевого суду Миколаївської області від 29 серпня 2001 року (а.с. 8).

Відповідно до ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність.

За ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 55 Закону України Про нотаріат (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Згідно зі ст. 1, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, приватний нотаріус при посвідчені договору дарування від 10 грудня 2011 року, в обов'язки якого входить перевірка державної реєстрації права власності на майно, яке відчужується, згідно витягу про державну реєстрацію Баштанського БТІ, встановив що ОСОБА_2 на законних підставах належить Ѕ частка домоволодіння АДРЕСА_1, тадіяв відповідно до вимог Закону України Про нотаріат , іншого сторона належними та допустимими доказами не довела, хоча за процесуальним законодавством це є її обов'язком.

Посилання позивача на те, що подарована нею частка ніколи їй не належала на праві власності, оскільки рішення Баштанського місцевого суду Миколаївської області від 29 серпня 2001 року по справі №2-592/2001 за нею визнано право власності на Ѕ частку у спільному майні подружжя, на домоволодіння АДРЕСА_1, а подарована частка за такою ж адресою знаходиться в с. Новоєгорівка, не можуть слугувати підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Помилка, на яку вказує позивач, стосується лише рішення Баштанського районного суду і підлягає виправленню за правилами, встановленими цивільно-процесуальним законодавством. Все що стосується правил та умов укладення оспореного договору дарування, сторонами дотримано і підстав для визнання правочину недійсним не доведено. Саме вказана в договорі дарування інформація, щодо предмету та учасників договору значиться в реєстраційних документах, а тому вважати, що позивач подарувала обдарованому об'єкт, власником якого вона не є - підстав немає.

За такого, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 13 лютого 2019 року.