Постанова

від 05.02.2019 по справі 334/4365/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.02.2019 Справа № 334/4365/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 334/4365/18

Провадження №22-ц/807/408/19

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів Бєлки В.Ю., Дашковської А.В.,

за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на рішення Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року в складі судді Турбіной Т.Ф. в справі за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначав, що працював в Благодійній організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя з 2016 року на посадах керівника проекту, старшого соціального працівника. Дисциплінарних стягнень, зауважень за весь час роботи не мав. Свої трудові обов'язки виконував сумлінно. 21.05.2018 року він був звільнений з посади старшого соціального працівника наказом Відповідача від 21.05.2018 № 116-ВК, з наступним формулюванням причин звільнення за прогули без поважних причин п.4.ст.40 КЗпП України , підстави звільнення - акт про відмову надання письмових пояснень причин відсутності на роботі від 11.04.2018 року. Вважає звільнення незаконним з наступних підстав.

Для розірвання трудового договору на підставі п.4.ст.40 КЗпП України у зв'язку з вчиненням прогулів без поважних причин відповідач повинен був встановити факти відсутності позивача на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня, з'ясувати причини відсутності, оцінити поважність причин по кожному випадку відсутності на роботі, дотримуючись при цьому правил, встановлених ст. 149 КЗпП України для застосування дисциплінарних стягнень.

Всупереч цього, 11.04.2018 року, без пояснень будь-яких причин, безпосереднім керівником ОСОБА_2 позивача було викликано до керівника відповідача ОСОБА_3, який у присутності ОСОБА_2, двох представників іншої юридичної особи БФ Карітас України , запропонував добровільно звільнитись за угодою сторін, при цьому попередив, що у разі незгоди з такою пропозицією позивача буде звільнено за іншими підставами.

До цього моменту позивачу нічого не було відомо про наявність будь-яких підстав для звільнення. 11.04.2018 року о 17 год. 43 хв. директором Відповідача на електронну поштову скриньку позивача було надіслано листа з проханням надати пояснювальну записку про причини відсутності на робочому місці 28.03.2018 року. Оскільки надати пояснення протягом робочого часу, що залишився, не було можливим, 11.04.2018 року об 18.00 год. позивач надіслав електронного листа директору Відповідача про надання пояснень наступного робочого дня. З 12.04.2018 року по 18.05.2018 року позивач перебував на лікуванні, що підтверджується копіями листків непрацездатності.

В перший робочий день після лікарняного - 21.05.2018 року, позивач був звільнений з посади старшого соціального працівника наказом відповідача від 21.05.2018 року № 116-ВК.

Про наявність причин (вчинення прогулів без поважних причин) та підстави (відмови у наданні письмових пояснень причин відсутності на роботі) для звільнення позивач дізнався 21.05.2018 року зі змісту наказу від 21.05.2018 року №116-ВК.

При цьому, 28.03.2018 року позивач був відсутній на роботі у зв'язку з необхідністю супроводження дитини, 2009 року народження, до медичного закладу з метою її обстеження, про що позивачем було зроблено відповідний запис в Книзі контролю щоденного обліку робочого часу. У зв'язку з тим, що 28.03.2018 року безпосередній керівник ОСОБА_2 знаходилась у службовому відрядженні, а особу, що тимчасово виконувала би її обов'язки, призначено не було, про свою відсутність на роботі позивач попередив адміністратора ОСОБА_10. Факт звернення до медичного закладу 28.03.2018 року підтверджується відповідною довідкою та записом у медичній картці дитини.

Протягом всього часу відсутності на роботі 28.03.2018 року з 14.00 год. по 18.00 год. ніхто з працівників відповідача його не розшукував, не телефонував з приводу відсутності.

До 11.04.2018 року будь-яких претензій, зауважень, вимог щодо надання пояснень відсутності на роботі 28.03.2018 року з боку керівництва позивач не отримував. Пояснень щодо інших випадків відсутності на роботі відповідач не витребував. Про наявність таких випадків позивачу нічого невідомо.

Вбачається, що відповідач звільнив позивача без законної на те підстави, а тому, відповідно до положень ст.235 КЗпП України зобов'язаний поновити його на попередній роботі. Крім того, відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу просить визначити на підставі довідки про заробітну плату, витребувану у відповідача, оскільки на свій запит зазначений документ він не отримав.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди позивач посилається на те, що приблизно з лютого місяця 2018 року почав відчувати упереджене ставлення до себе та своєї роботи, систематично вчинялись дії з метою унеможливлення виконання позивачем роботи, посадових обов'язків та завдань належним чином, обмеження компетенції і прав, визначених трудовим договором, посадовою інструкцією, приниження та дискредитації як людини, як фахівця, ігнорування усних та письмових звернень позивача з питань діяльності, нівелювання пропозицій щодо напрямків діяльності, у написанні та збиранні наклепів на позивача, листів про висловлювання йому недовіри, у неаргументованих публічних звинуваченнях мене у вчинках, не сумісних з морально-етичними нормами тощо. Намагання позивача з'ясувати обставин, що стали причинами ситуації, знайти порозуміння та вирішити проблемні питання, залишились поза увагою.

Наявність таких протиправних дій та подальше незаконне звільнення в організації, яка здійснює свою діяльність на засадах християнських морально-етичних цінностей, викликали у позивача низку астенічних емоцій (які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію людини) та почуттів (гнів, тривога, смуток, образа, розчарування, роздратування ), що, в свою чергу, вплинули на його фізичний, емоційний та психологічний стан (сильне стомлення, безсоння, пригнічений та сумний настрій, перебування у собі , дратівливість, зневіра). Внаслідок тривалого перебування у стані стресу стан фізичного здоров'я позивача значно погіршився (підвищення артеріального тиску, запаморочення, головні болі, напади прискореного серцебиття), що змусило його звернутись 12.04.2018 за медичною допомогою до лікарні. Під час обстеження та лікування лікарі діагностували, зокрема, тахікардію, гіпертонічну хворобу, астено-невротичний синдром. Тривале лікування потребувало значних матеріальних витрат на обстеження, придбання ліків на загальну суму 4407,19 грн.

Таким чином, у зв'язку з перешкоджанням виконанню роботи, примушення до звільнення, незаконним звільненням, позивачу була завдана моральна шкода, яка полягала у фізичному болі та душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, які позначили негативні зміни у його житті, викликали негативні переживання та спогади, насторогу, тривогу, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасову відірваність від активного соціального життя, знижений настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, почуття образи, обурення, приниженої гідності.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які і дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання. З урахуванням зазначеного, характеру та тривалості заподіяних страждань, переживань та незручностей, також характеру дій відповідача, позивач просить суд в якості відшкодування моральної шкоди зобов'язати відповідача принести позивачу письмові вибачення та стягнути з відповідача 7000,00 грн.

Посилаючись на незаконність звільнення, позивач просив суд визнати незаконним звільнення з посади старшого соціального працівника Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя та поновити на посаді старшого соціального працівника Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя , стягнути з Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язати Благодійну організацію Благодійний фонд Карітас Запоріжжя принести вибачення (у письмовій формі) за незаконне звільнення та завдану моральну шкоду позивачу та його родині шляхом розміщення відповідного листа на офіційній сторінці Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя у Фейсбук, стягнути з Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 7000 гривень 00 копійок, зобов'язати Благодійну організацію Благодійний фонд Карітас Запоріжжя перерахувати зазначені грошові кошти у розмірі 7000 гривень 00 копійок на рахунок Парафії Матері Божої Неустанної Помочі Донецького екзархату Української Греко- Католицької Церкви у м. Запоріжжі.

Рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади старшого соціального працівника Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на підставі наказу № 116-ВК від 21.05.2018 та скасовано наказ про припинення трудового договору № 116-ВК від 21.05.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого соціального працівника Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого соціального працівника Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя .

Стягнуто з Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.05.2018 по 29.08.2018 у розмірі 48163,66 грн. (сорок вісім тисяч сто шістдесят три грн. 66 коп.) за вирахуванням податків та обов'язкових платежів.

Стягнуто з Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на користь держави судовий збір у загальному розмірі у розмірі 1610,97 грн. (одна тисяча десять грн. 97 коп.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Благодійна організація Благодійний фонд Карітас Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне. Позивачем було подано позовну заяву без додержання форми та змісту, які визначені ст.. 175 ЦПК України, не було дотримано вимоги до заяви про забезпечення позову. Суд не повідомив відповідача належним чином про час та місце розгляду справи. Зазначає, що позивач 28.03.2018 року з'явився на роботу о 10:00 год. у стані алкогольного сп'яніння. З метою фіксації зазначеного факту позивача було повідомлено про необхідність з'явитися в кабінет директора о 12 год. 30 хв., в зазначений час позивач не з'явився. Під час роботи комісії щодо встановлення обставин відсутності позивача на роботі 28.03.2018 р, позивач на зв'язок не виходив, до кінця робочого дня на роботі не з'явився та у журналі відлучень працівників позивачем було здійснено запис про те, що він о 14 год. 00 хв. поїхав у дев'яту міську лікарня. Позивач покинув роботу без повідомлення будь-кого з працівників. Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області за результатами здійснення перевірки щодо законності звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, не було встановлено порушень відповідачем законодавства щодо звільнення позивача. Крім того, надані позивачем медичні документи не є дійсними.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що відповідач помилково пов'язує допит свідка як спосіб забезпечення доказів, оскільки підстави для припущень, що засіб доказування може бути втрачений або збирання, подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, відсутні. Доводи апелянта щодо сплати судового збору не впливають на питання, які суд відповідно до ст. 264 ЦПК України вирішив під час ухвалення рішення. Твердження відповідача щодо недійсності медичних документів, наданих позивачем до суду на підтвердження поважності причин відсутності на роботі, є припущенням. Оскаржуване рішення відповідає вимогам законодавства.

Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що суду не надано доказів, підтверджуючих, що при звільненні ОСОБА_1 було дотримано вимоги ч.1 ст.149 КЗпП України, оскільки за встановлених судом обставин відповідач звільнив його на підставі акту від 11.04.2018, чим фактично позбавив ОСОБА_1 можливості пояснити до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення причини відсутності на роботі, факт відмови ОСОБА_1 давати пояснення з цього питання свого підтвердження не знайшов. Надані позивачем докази, які суд визнав належними та допустимими, свідчать про наявність поважної причини відсутності позивача на роботі 28.03.2018 р. з 14.00 год. до 18.00 год.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 01.11.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий до БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на посаду керівника проекту (наказ №7-ВК від 31.10.2016), 03.07.2017 переведений на посаду старшого соціального працівника (наказ №17-П від 30.06.2017), 21.05.2018 звільнений за прогул без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП (наказ №116-ВК від 21.05.2018), що підтверджується трудовою книжкою позивача.

01 січня 2018 року між БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір із строком його дії до 30 червня 2018 року, згідно якого позивач прийнятий на посаду менеджера у соціальній сфері за основним місцем роботи і зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку. Цей договір є строковим, що пов'язано зі строками виконання проекту Створення соціальних центрів з питань подолання кризи та самодопомоги для осіб та громад, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні . На основі даного договору, оформленого наказу про прийняття працівника на роботу, виникають трудові відносини між працівником та роботодавцем (п.п.1.1 - 1.3 Договору) (т.1, а.с. 43-46).

З наказу №116-ВК від 21.05.2018 про припинення трудового договору вбачається, що ОСОБА_1 - старшого соціального працівника соціального відділу, звільнено за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України. Підстави звільнення - акт від 11.04.2018 про відмову надання письмових пояснень про причини відсутності на роботі (т.1, а.с. 28).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України).

Передбаченим пунктом 4 статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.24 Постанови Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 року № 9 зі змінами, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин справи.

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи безпідставність застосування до нього дисциплінарного стягнення, вказував, що 28.03.2018 року він був відсутній на роботі у зв'язку з необхідністю супроводження його дитини, 2009 р.н., до медичного закладу з метою її обстеження, про що ним було зроблено відповідний запис в Книзі контролю щоденного обліку робочого часу.

В матеріалах справи не містяться правила внутрішнього трудового розпорядку БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя . Проте, як вказується позивачем та не спростовано відповідачем, робочий час триває з 09-00 год. до 18-00 год., перерва на обід - з 13-00 год. до 13-45 год.

Встановлено, що 28.03.2018 року менеджером проекту ОСОБА_5 було подано доповідну записку директору БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя про те, що 28.03.2018 року ОСОБА_1 з'явився на роботу о 10-00 год. і відмовився повідомити їй про причини запізнення, в розмові з ним їй здалося, що він перебував у стані алкогольного сп'яніння, оскільки мав запах перегару. Про це вона о 10-30 год. по телефону повідомляла директора (т.1, а.с. 75).

З копії книги контролю щоденного обліку робочого часу вбачається, що ОСОБА_1 28.03.2018 року прийшов на роботу о 10 год. 00 хв., вказавши причину запізнення - пробка на дорозі через р. Дніпро., проте, ОСОБА_5 28.03.2018 року прийшла на роботу о 10 год. 45 хв. (т.1, а.с. 79-80).

На підставі доповідної записки ОСОБА_5 від 28.03.2018 року директором було видано наказ №52/1 від 28.03.2018 про утворення комісії щодо з'ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, фіксації відсутності працівника на роботі, відповідно до якого за результатами роботи комісії необхідно скласти акт щодо: з'ясування обставин та причин відсутності старшого соціального працівника ОСОБА_1 на роботі 28.03.2018р. орієнтовно з 12:30; скласти акт про відсутність старшого соціального працівника ОСОБА_1 на роботі 28.03.2018 р. (т.1, а.с. 74).

28.03.2018 року о 14 год. 20 хв. комісією складено акт про відсутність працівника на робочому місці, в якому встановлено, що соціальний працівник ОСОБА_1 28.03.2018 року самовільно покинув робоче місце та покинув роботу без повідомлення будь-кого з працівників БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя про наявність будь-яких причин. В процесі встановлення обставин самовільного покинення ОСОБА_1 роботи було встановлено про наявність зробленого ним власноруч запису в журналі відлучень працівників протягом робочого часу, про відвідання ним міської лікарні №9 (т.1, а.с. 76).

В БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя ведеться Журнал відлучень працівників протягом робочого дня, що свідчить про те, що відлучення працівника протягом робочого дня допускається правилами трудового розпорядку. У зазначеному Журналі наявний запис ОСОБА_1 про відлучення ним 28.03.2018 року із зазначенням причини дев'ята міська лікарня у графі Час(період) вказано 14-00 - (т.1, а.с. 78).

28.03.2018 року в акті про відсутність працівника на робочому місці БО БФ Карітас Запоріжжя комісією зафіксовано факт відсутності на робочому місці без поважної причини 28 березня 2018 року з 14.00 год. до 18.00 год. старшого соціального працівника ОСОБА_1, про що свідчить запис у журналі відлучень працівників протягом робочого часу. Зазначено, що станом на 18.00 год. ОСОБА_1 на робоче місце не повернувся (т.1, а.с. 77).

З матеріалів справи вбачається, що з 29.03.2018 і до 11.04.2018 ОСОБА_1 не пропонувалося надати пояснення з приводу його відсутності на робочому місці 28.03.2018 з 14-00 год., при цьому вживалися заходи щодо перевірки його звернення до лікарні у цей день.

Так, відповідачем надано відповідь КЗ Центр первинної медико-санітарної допомоги №9 від 05.04.2018 №556/01-06 за підписом в.о. головного лікаря ОСОБА_6 на адвокатський запит адвоката ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 за медичною допомогою 28.03.2018 до цього медичного закладу не звертався (т.1, а.с. 81).

Але як вбачається з адресованої позивачу відповіді головного лікаря КЗ Центр первинної медико-санітарної допомоги №9 від 05.06.2018 №Л-0027, на запит адвоката ОСОБА_7, який діяв на підставі договору про надання правової допомоги в інтересах БО Благодійний фонд Карітас Запоріжжя , медичним закладом була надана обґрунтована відмова у наданні інформації стосовно звернення ОСОБА_1 до медичного закладу за медичною допомогою та стосовно видачі лікарняного листа й законності його видачі відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації (т.1, а.с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що 11 квітня 2018 року о 17 год. 43 хв. на електронну адресу ОСОБА_1 був надісланий лист наступного змісту: Прошу написати у письмовій формі (від руки) пояснювальну записку про причину Вашої відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року після 14.00 год., зафіксовану у організаційній Книзі обліку робочого часу (т.1, а.с. 9).

На зазначений електронний лист ОСОБА_1 відповів 11 квітня 2018 року о 18.00 год., зазначивши, що враховуючи, що зі спливом робочого часу не має можливості надати пояснювальну записку та надасть її наступного дня (т.1, а.с. 9).

11.04.2018 року комісією складено акт про те, що станом на 18.00 год. 11 квітня 2018 старший соціальний працівник ОСОБА_1 не надав письмові пояснення причин відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року (т.1, а.с. 121).

З 12.04.2018 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, першого робочого дня після виходу з якого, тобто 21.05.2018, він був звільнений на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

З наказу про звільнення № 116-ВК від 21 травня 2018 року вбачається, що підставою звільнення є вищезазначений акт про відмову надання письмових пояснень причини відсутності на роботі від 11.04.2018 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не відмовлявся від надання пояснень щодо причини його відсутності 28.03.2018 року. У вищезазначеній відповіді на електронний лист 11.04.2018 р. він зазначив, що надасть пояснення наступного дня, проте, з 12.04.2018 року він перебував на лікарняному. До того ж, в акті від 11.04.2018 року встановлено, що ОСОБА_1 не надав пояснення станом на 18.00 год. 11 квітня 2018 року, а не відмовився від надання пояснень.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в електронному листі, надісланому ОСОБА_1 11.04.2018 року о 17 год. 43 хв. не вимагалося надати пояснення негайно.

Отже, ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості надати пояснення щодо причин свої відсутності 28.03.2018 року з 14.00 год. Крім того, як зазначалось, з 29.03.2018 року до 11.04.2018 року позивачу не пропонувалось надати такі пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

На підтвердження поважності причин своєї відсутності ОСОБА_1 надав довідку лікаря ОСОБА_8, амбулаторну картку дитини, які достовірно підтверджують, що у вказаний день і час ОСОБА_1 супроводжував малолітнього сина до лікарні, був з дитиною на прийомі у лікаря ОСОБА_8 у КЗ Центр первинної медико-санітарної допомоги №10 (т.1, а.с. 11-12, 150-151).

Суд першої інстанції дослідив оригінали зазначених документів та визнав їх належними та допустимими, з чим погоджується колегія суддів.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин відсутності ОСОБА_1 28.03.2018 року на робочому місці.

Зазначення позивачем у Журналі відлучень працівників протягом робочого дня, що він звернувся до КЗ Центр первинної медико-санітарної допомоги №9 , а не до сімейного лікаря ОСОБА_8 не впливає на поважність причин відсутності позивача на роботі.

Матеріали справи не містять даних про вчинення ОСОБА_1 винного проступку, який спричинив негативні наслідки, наявності умислу на порушення трудової дисципліни. Також відсутні відомості, що у позивача були претензії до позивача з приводу виконання своїх професійних обов'язків за період роботи у відповідача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим наказ №116-ВК від 21.05.2018 про звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України підлягає скасуванню, оскільки недотримання роботодавцем вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України при звільненні позивача призвело до того, що не було враховано всі обставини, з яких вчинено проступок, не з'ясовано поважності причин відсутності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дав суду першої інтсанції законні підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснений судом першої інстанції, приходить до висновку, що він є обґрунтованим та здійснений з урахуванням вимог вищезазначеної постанови.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000, 00 грн., виходив з характеру та обсягу моральних страждань, які зазнав позивач у зв'язку з незаконним звільненням, відповідно до наданих ним доказів і конкретних обставин справи, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для зменшення зазначеного розміру моральної шкоди або відмови в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів враховує твердження апеляційної скарги, щодо неповідомлення відповідача про судове засідання, яке було призначене на 29.08.2019 року (день ухвалення рішення суду). Проте, як вбачається з матеріалів даної справи, представник відповідача приймав участь у розгляді справи, був присутній в попередньому судовому засіданні, висловив свою позицію щодо заявлених позовних вимог, приймав участь у дослідження доказів, що підтверджується протоколом судового засідання, надав суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначалось про обставини справи. Відсутність представника відповідача в судовому засіданні, призначеному на 29.08.2019 року, в якому було ухвалено рішення, не вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду, враховуючи, що доводам відповідача судом надана правова оцінка.

Відповідачем до суду апеляційної інстанції була подана заява про залишення позову без розгляду (т.1, а.с. 222-223), яку згодом представник відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні просив не розглядати.

Доводи заяви про визнання доказів недопустимими від 11.12.2018 року ( т.1 а.с.218-219) представника відповідача про те, що довідка про доходи № 266 від 11 червня 2018 року (т.1, а.с. 123), на підставі якої судом першої інстанції здійснено розрахунок середнього заробітку, є недопустимим доказом, відхиляються, так як до апеляційного суду надано оригінал зазначеної довідки (т.1, а.с. 250), дослідивши який, колегія суддів не вбачає підстав для визнання зазначеного доказу недопустимим. Твердження цієї ж заяви про те, що додаткові пояснення, які подані ОСОБА_1 через канцелярію суду не були направлені для ознайомлення представнику відповідача, тому є недопустимими доказами, колегія вважає неприйнятними, з огляду на положення ч.1 ст.. 79 ЦПК України, якою передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом та ч.2 ст. 76 ЦПК України, в якій визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Письмові пояснення сторони до них не відносяться.

Посилання апеляційної скарги щодо несплати позивачем судового збору за вимогу про стягнення моральної шкоди не спростовують правильних висновків суду. Зазначене питання може бути вирішене судом першої інстанції шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, якими відповідач обґрунтовує неправильне застосування судом норм матеріального права, відображають позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву та наданих поясненнях, та були предметом дослідження в суді першої інстанції, додаткового аналізу не потребують.

Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку що апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2019 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

В.Ю. Бєлка