Постанова

від 31.03.2021 по справі 334/4365/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

місто Київ

справа № 334/4365/18

провадження № 61-6882св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Благодійна організація Благодійний фонд Карітас Запоріжжя ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя (далі - БО БФ Карітас Запоріжжя , Фонд) про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, щопрацював у Фонді з 2016 року на посадах керівника проекту, старшого соціального працівника. Дисциплінарних стягнень, зауважень за увесь час роботи не мав. Свої трудові обов`язки виконував сумлінно. 21 травня 2018 року він звільнений з посади старшого соціального працівника наказом відповідача від 21 травня 2018 року

№ 116-ВК з таким формулюванням причин звільнення - за прогули без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, підстави звільнення - акт про відмову надання письмових пояснень причин відсутності на роботі від 11 квітня 2018 року. Вважає звільнення незаконним, оскільки 11 квітня 2018 року, без пояснень будь-яких причин, безпосереднім керівником ОСОБА_2 позивача викликано до керівника відповідача Бухвака А. , який у присутності ОСОБА_2 запропонував добровільно звільнитися за угодою сторін, при цьому попередив, що у разі незгоди з такою пропозицією позивача буде звільнено за іншими підставами. До цього моменту позивачу нічого не було відомо про наявність будь-яких підстав для звільнення.

11 квітня 2018 року о 17:43 год директором відповідача на електронну поштову скриньку позивача надіслано листа з проханням надати пояснювальну записку про причини відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року. Оскільки надати пояснення протягом робочого часу, що залишився, не було можливим, 11 квітня 2018 року о 18:00 год позивач надіслав електронного листа директору Фонду про надання пояснень наступного робочого дня.

З 12 квітня 2018 року до 18 травня 2018 року позивач перебував на лікуванні, що підтверджується копіями листків непрацездатності. У перший робочий день після завершення лікування, 21 травня 2018 року, позивач звільнений з посади старшого соціального працівника наказом відповідача від 21 травня 2018 року № 116-ВК. Про наявність причин (вчинення прогулів без поважних причин) та підстави (відмови у наданні письмових пояснень причин відсутності на роботі) для звільнення позивач дізнався 21 травня 2018 року зі змісту наказу від 21 травня 2018 року № 116-ВК.

28 березня 2018 року позивач був відсутній на роботі у зв`язку з необхідністю супроводження дитини, 2009 року народження, до медичного закладу з метою її обстеження, про що позивачем було зроблено відповідний запис в книзі контролю щоденного обліку робочого часу. У зв`язку з тим, що 28 березня 2018 року безпосередній керівник ОСОБА_2 знаходилася у службовому відрядженні, а особу, яка тимчасово виконувала би її обов`язки, призначено не було, про свою відсутність на роботі позивач попередив адміністратора Залеську Н . Факт звернення до медичного закладу 28 березня 2018 року підтверджується відповідною довідкою та записом у медичній картці дитини. Протягом всього часу відсутності на роботі 28 березня 2018 року з 14:00 год. до 18:00 год. ніхто з працівників відповідача його не розшукував, не телефонував з приводу відсутності. До 11 квітня 2018 року претензії, зауваження, вимоги щодо надання пояснень відсутності на роботі 28 березня 2018 року з боку керівництва позивач не отримував. Пояснень щодо інших випадків відсутності на роботі відповідач не витребував. Про наявність таких випадків позивачу не було відомо.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади старшого соціального працівника Фонду на підставі наказу від 21 травня 2018 року № 116-ВК та скасовано наказ про припинення трудового договору від 21 травня 2018 року № 116-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого соціального працівника БО БФ Карітас Запоріжжя на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого соціального працівника Фонду. Стягнуто з БО БФ Карітас Запоріжжя на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2018 до 29 серпня 2018 у розмірі 48 163, 66 грн за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000, 00 грн. В іншій частині вимог позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що суду не надано доказів, які підтверджували б те, що під час звільнення ОСОБА_1 дотримано вимоги частини першої статті 149 КЗпП України, оскільки за встановлених судом обставин відповідач звільнив його на підставі акта від 11 квітня 2018 року, чим фактично позбавив ОСОБА_1 можливості пояснити до моменту застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення причини відсутності на роботі, факт відмови ОСОБА_1 давати пояснення з цього питання не підтверджено. Надані позивачем докази, які суд визнав належними та допустимими, свідчать про наявність поважної причини відсутності позивача на роботі 28 березня 2018 року з 14:00 год до 18:00 год.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, зазначивши, що за встановлених обставин ОСОБА_1 не відмовлявся від надання пояснень щодо причини його відсутності 28 березня 2018 року. У відповіді на електронний лист 11 квітня 2018 року він зазначив, що надасть пояснення наступного дня, проте, з 12 квітня 2018 року він перебував на лікарняному. До того ж, в акті від 11 квітня 2018 року встановлено, що ОСОБА_1 не надав пояснення станом на 18:00 год. 11 квітня 2018 року, а не відмовився від надання пояснень. Суд першої інстанції правильно зазначив, що в електронному листі, надісланому ОСОБА_1 11 квітня 2018 року о 17:43 год., не вимагалося надати пояснення негайно. Отже, ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості надати пояснення щодо причин свої відсутності 28 березня 2018 року з 14:00 год.

Крім того, як зазначалось, з 29 березня 2018 року до 11 квітня 2018 року позивачу не пропонувалось надати такі пояснення. На підтвердження поважності причин своєї відсутності ОСОБА_1 надав довідку лікаря Ременюк Т. В. , амбулаторну картку дитини, які достовірно підтверджують, що у зазначений день і час ОСОБА_1 супроводжував малолітнього сина до лікарні, був з дитиною на прийомі у лікаря Ременюк Т. В. у Комунальному закладі Центр первинної медико-санітарної допомоги №10

(далі - КЗ ЦПМСД ).

Суд першої інстанції дослідив оригінали зазначених документів та визнав їх належними та допустимими, з чим погодилася колегія суддів апеляційного суду. Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про поважність причин відсутності ОСОБА_1 28 березня 2018 року на робочому місці. Зазначення позивачем у журналі відлучення працівників протягом робочого дня, що він звернувся до КЗ ЦПМСД , а не до сімейного лікаря Ременюк Т. В. , не впливає на поважність причин відсутності позивача на роботі. Матеріали справи не містять даних про вчинення ОСОБА_1 винного проступку, який спричинив настання негативних наслідків, наявності умислу на порушення трудової дисципліни. Також відсутні відомості, що у позивача були претензії до позивача з приводу виконання своїх професійних обов`язків за увесь період роботи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим наказ від 21 травня 2018 року № 116-ВК про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України підлягає скасуванню, оскільки недотримання роботодавцем вимог частини першої статті 149 КЗпП України при звільненні позивача призвело до того, що не були враховані усі обставини, з яких вчинено проступок, не з`ясовано поважності причин відсутності позивача на робочому місці.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року, БО БФ Карітас Запоріжжя просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, судами не враховано, що письмові докази, надані позивачем, ним належним чином не посвідчені, а тому є недопустимими доказами, які суд безпідставно взяв до уваги під час розгляду справи. Крім того, позивачем не сплачений судовий збір у належному розмірі, що перешкоджало розгляду справі. Судове засідання 29 серпня 2018 року проведено без належного повідомлення відповідача, внаслідок чого Фонд був позбавлений можливості висунути свої заперечення щодо доводів позивача у судовому засіданні. Заявник стверджує, що позивач не надав пояснення з приводу його відсутності на роботі у визначений період. На адвокатський запит Фондом отримано відповідь від КЗ ЦПМСД , згідно із якою позивач не звертався до медичного закладу. Таким чином, оскільки позивач був відсутній на роботі 28 березня 2018 року з 14:00 год. без поважних причин, звільнення позивача відповідало вимогам чинного законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності

Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 листопада 2016 року ОСОБА_1 прийнятий до БО БФ Карітас Запоріжжя на посаду керівника проекту. 03 липня 2017 року переведений на посаду старшого соціального працівника.

01 січня 2018 року між БО БФ Карітас Запоріжжя та ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір із строком його дії до 30 червня 2018 року, згідно з яким позивач прийнятий на посаду менеджера у соціальній сфері за основним місцем роботи і зобов`язується виконувати роботу, визначену цим договором, відповідно до внутрішнього трудового розпорядку. Цей договір є строковим, що пов`язано зі строками виконання проекту Створення соціальних центрів з питань подолання кризи та самодопомоги для осіб та громад, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні .

Відповідно до наказу від 21 травня 2018 року № 116-ВК про припинення трудового договору ОСОБА_1 , старшого соціального працівника соціального відділу, звільнено за прогули без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення визначено акт від 11 квітня 2018 про відмову надання письмових пояснень про причини відсутності на роботі.

Встановлено, що 28 березня 2018 року менеджером проекту Кушкіною Н. Л. подано доповідну записку директору БО БФ Карітас Запоріжжя про те, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 з`явився на роботу о 10:00 год. і відмовився повідомити їй про причини запізнення, під час розмови з ним їй здалося, що він перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки мав відповідний запах. Про це вона о 10:30 год. телефоном повідомляла директора.

У книзі контролю щоденного обліку робочого часу зазначено, що ОСОБА_1 28 березня 2018 року прийшов на роботу о 10:00 год., вказавши причину запізнення - пробка на дорозі через р. Дніпро, сама ж Кушкіна Н. Л. 28 березня 2018 року прийшла на роботу о 10:45 год.

На підставі доповідної записки Кушкіної Н. Л. від 28 березня 2018 року директором Фонду видано наказ від 28 березня 2018 року № 52/1 про утворення комісії щодо з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, фіксації відсутності працівника на роботі, відповідно до якого за результатами роботи комісії необхідно скласти акт щодо з`ясування обставин та причин відсутності старшого соціального працівника ОСОБА_1 на роботі 28 березня 2018 року орієнтовно з 12:30 год. та скласти акт про відсутність старшого соціального працівника ОСОБА_1 на роботі 28 березня 2018 року.

28 березня 2018 року о 14:20 год. комісією складено акт про відсутність працівника на робочому місці, яким встановлено, що соціальний працівник ОСОБА_1 28 березня 2018 року самовільно залишив робоче місце та роботу без повідомлення будь-кого з працівників БО БФ Карітас Запоріжжя про наявність будь-яких причин. У процесі встановлення обставин самовільного залишення ОСОБА_1 роботи встановлено наявність зробленого ним власноруч запису в журналі відлучення працівників протягом робочого часу про відвідання ним міської лікарні № 9.

У БО БФ Карітас Запоріжжя ведеться журнал відлучення працівників протягом робочого дня, що свідчить про те, що відлучення працівника протягом робочого дня допускається правилами трудового розпорядку. У зазначеному журналі наявний запис ОСОБА_1 про відлучення ним 28 березня 2018 року із зазначенням причини дев`ята міська лікарня у графі Час(період) зазначено 14:00 год.

28 березня 2018 року в акті про відсутність працівника на робочому місці комісією зафіксовано факт відсутності на робочому місці без поважної причини 28 березня 2018 року з 14:00 год. до 18:00 год. старшого соціального працівника ОСОБА_1 , про що свідчить запис у журналі відлучення працівників протягом робочого часу. Зазначено, що станом на 18:00 год. ОСОБА_1 на робоче місце не повернувся.

Встановлено, що з 29 березня 2018 року і до 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 не пропонували надати пояснення з приводу його відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року з 14:00 год., при цьому вживали заходи щодо перевірки його звернення до лікарні у цей день.

Так, відповідачем надано до суду відповідь КЗ ЦПМСД від 05 квітня 2018 року № 556/01-06 на адвокатський запит Бахмута М. С. про те, що ОСОБА_1 за медичною допомогою 28 березня 2018 року до цього медичного закладу не звертався.

Однак, як встановлено з адресованої позивачу відповіді головного лікаря КЗ ЦПМСД від 05 червня 2018 року № Л-0027, медичним закладом надана обґрунтована відмова відповідачу у наданні інформації стосовно звернення ОСОБА_1 до медичного закладу за медичною допомогою та стосовно видачі лікарняного листа й законності його видачі відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації .

Встановлено, що 11 квітня 2018 року о 17:43 год. на електронну адресу ОСОБА_1 надісланий лист такого змісту: Прошу написати у письмовій формі (від руки) пояснювальну записку про причину Вашої відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року після 14:00 год., зафіксовану у організаційній Книзі обліку робочого часу .

На зазначений електронний лист ОСОБА_1 відповів 11 квітня 2018 року о 18:00 год., зазначив, що враховуючи, що зі спливом робочого часу не має можливості надати пояснювальну записку, тому надасть її наступного дня.

11 квітня 2018 року комісією складено акт про те, що станом на 18:00 год. 11 квітня 2018 року старший соціальний працівник ОСОБА_1 не надав письмові пояснення причин відсутності на робочому місці 28 березня 2018 року.

З 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, першого робочого дня після виходу з якого, тобто 21 травня 2018 року, він був звільнений на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості надати пояснення щодо причин свої відсутності 28 березня 2018 року з 14:00 год. Крім того, як зазначалося, з 29 березня 2018 року до 11 квітня 2018 року позивачу не пропонували надати такі пояснення. Матеріали справи не містять даних про вчинення ОСОБА_1 винного проступку, який призвід до настання негативних наслідків, наявність умислу на порушення трудової дисципліни.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статей 40, 149 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Визнавши незаконними дії та рішення роботодавця щодо звільнення позивача, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції під час обрахування середнього заробітку взяв до уваги копію довідки від 11 червня 2018 року № 266, яка є недопустимим доказом, оскільки вона не завірена підписом позивача, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції оглянуто оригінал зазначеної довідки і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав визнавати цей доказ недопустимим.

В іншій частині доводи касаційної скарги щодо недопустимості доказів Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки заявник не зазначає, який конкретно доказ не відповідає вимогам закону та яким чином це призвело до ухвалення незаконного рішення. При цьому Верховний Суд врахував, що докази поважності причин відсутності позивача на роботі судом першої інстанції досліджено в оригіналі.

Доводи касаційної скарги щодо того, що судом першої інстанції справу розглянуто за відсутності належного сповіщення відповідача є необґрунтованими, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, представник відповідача брав участь у розгляді справи, був присутній в попередньому судовому засіданні, висловив свою позицію щодо викладених позовних вимог, брав участь у дослідженні доказів, надав суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначалося про обставини справи. Відсутність представника відповідача в судовому засіданні, призначеному на 29 серпня 2018 року, не вплинула на законність та обґрунтованість рішення суду, враховуючи, що доводам відповідача судом надана правова оцінка. Крім того, відповідач брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції і мав можливість повною мірою викласти усі свої заперечення та доводи, що не були викладені під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оцінки поважності причин відсутності позивача на роботі 28 березня 2018 року з 14:00 год. до 18:00 год. зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин спору, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що позивач під час подання позову не сплатив судовий збір у належному розмірі не спростовують правильних висновків судів по суті спору, отже це не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів - без змін.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд здійснив перегляд оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Благодійної організації Благодійний фонд Карітас Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак