Рішення

від 13.02.2019 по справі 910/15238/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/142/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2019 Справа № 910/15238/18

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Профікс Україна» , (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 91)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» , (69600,м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 8, кімн. 29)

про стягнення 473119,50 грн. основного боргу, 41245,84 грн. пені, 7517,96 грн. штрафу, 3461,21 грн. 3 % річних та 8989,26 грн. інфляційних втрат

суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.С.

Без участі представників сторін

26.11.2018 до господарського суду Запорізької області згідно ухвали господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/15238/18 за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Профікс Україна» , м. Київ до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» , м. Запоріжжя про стягнення 534333,77 грн. заборгованості за договором поставки №В2В/7 від 27.06.2018, з яких 473119,50 грн. основного боргу, 41245,84 грн. пені, 7517,96 грн. штрафу, 3461,21 грн. 3 % річних та 8989,26 грн. інфляційних втрат.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2018 справу № 910/15238/18 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.11.2018 позовну заяву ТОВ «Профікс Україна» , м. Київ до ТОВ «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» , м. Запоріжжя про стягнення 534333,77 грн. заборгованості за договором поставки № В2В/7 від 27.06.2018 залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше 19.12.2018.

Ухвалою господарського суду від 17.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15238/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги, викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст. ст. 525, 526, 530, 549, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 230, 232 ГК України та договорі поставки №В2В/7 від 27.06.2018 , на підставі яких позивач просить, позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» 473119,50 грн. основного боргу, 41245,84 грн. пені, 7517,96 грн. штрафу, 3461,21 грн. 3 % річних та 8989,26 грн. інфляційних втрат.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребуваний ухвалою суду по справі не надав, про поважність причин ненадання витребуваних документів не заявляв.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» (код ЄДРПОУ 39111844) є: 69600,м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 8, кімн. 29, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 17.12.2018 про відкриття провадження у справі № 910/15238/18, яка направлялася на зазначену адресу відповідача, на адресу господарського суду Запорізької області не повернулася.

Разом з цим, ухвала господарського суду Запорізької області від 28.11.2018 про залишення позовної заяви без руху, яка також направлялася на зазначену адресу відповідача, отримана уповноваженою особою ТОВ «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» - 11.12.2018, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення (штрих-код 691180492847).

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 910/15238/18.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Ухвалою господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 17.12.2018 відповідачу запропоновано подати відзив у строк до 08.01.2019.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2,3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 16.01.2019 сплив тридцятиденний строк наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 13.02.2019.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2018 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Профікс Україна» (позивачем у справі, постачальником) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» (відповідачем у справі, покупцем) укладений Договір поставки №В2В/7 (далі за текстом - Договір).

За умовами Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором Постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця у визначені Договором строки непродовольчі товари (ручний та електричний інструмент, комплектуючі, витратні матеріали, засоби індивідуального захисту тощо), надалі - товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього обумовлену договором грошову суму. (р.2 п.2.1 Договору).

Відповідно до р. 2 п.2.2 Договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та номенклатура Товару, що поставляється за цим Договором, складаються на підставі письмового замовлення Покупця та визначається у Рахунках-фактурах Постачальника (надалі - Рахунки-фактури), у видаткових накладних Постачальника та/або в інших додатках до Договору.

Згідно р.3 п.2.2. Договору оплата здійснюється покупцем у грошовій формі не пізніше 20 банківських днів від дати підписання ним документів, зазначених в п. 3.6. цього Договору.

Розділом 3 пункту 3.6 Договору сторони визначили, що датою/моментом поставки товару (партії товару) вважається дата підписання покупцем видаткової та/або товаро-транспортної накладної.

Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, але в будь якому випадку до моменту належного виконання сторонами своїх зобов'язань. (р.9 п.9.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар, передбачений умовами договору, що підтверджується видатковою накладною, а саме: - № 3610 від 19.07.2018 на суму 473119,50 грн.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору №В2В/7 від 27.06.2018 доведений відповідною видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача скріплені печатками на вказаній видатковій накладній.

Крім того, факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленої форми, копія зазначеного документу долучена до матеріалів справи.

При цьому, відповідно до вимог діючого законодавства відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Тобто, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на любому документі вважається поставленою з відома її керівника або суб'єкта господарської діяльності без створення юридичної особи.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав належним чином і у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до статті 530 ЦК України. (частина 1 статті 693 ЦК України).

Отже, строк оплати є таким, що настав.

Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договору відповідач у встановлені строки з позивачем не розрахувався. Оплату за поставлений товар відповідач не здійснив.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору №В2В/7 від 27.06.2018 зобов'язання та вимоги чинного законодавства.

18.10.2018 позивачем на адресу відповідача направлена за вих. №42 вимога щодо проведення розрахунків за поставлений товар в сумі 473119,50 грн. за договором №В2В/7 від 27.06.2018.

Листом за вих. №7-02112018 від 02.11.2018 відповідач просив позивача розглянути можливість розрахунку іншим товаром або нерухомим майном, що перебувають у власності та на балансі ТОВ «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» , згідно з наведеним переліком, у зв'язку з тимчасовим скрутним фінансовим становищем на підприємстві, та на підставі виниклої заборгованості.

08.11.2018 позивачем на адресу відповідача направлений лист за вих. №43, в якому ТОВ «Профікс Україна» повідомило відповідача, що не зацікавлене в здійсненні взаємозаліку між сторонами шляхом переліченого у листі за вих. №7-02112018 від 02.11.2018 майна.

На день розгляду спору відповідач оплату товару не здійснив, належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту суду не надав.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити поставлений товар не припинено.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 473119,50 грн. основного боргу за договором №В2В/7 від 27.06.2018 пред'явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 5.3 Договору, який передбачає, що в разі несвоєчасної оплати або несплати вартості товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такої несвоєчасної оплати/несплати товару за кожен день прострочення в проведенні розрахунків. Нарахування пені проводиться протягом усього строку прострочення оплати незалежно від його тривалості.

За невиконання грошових зобов'язання за Договором поставки №В2В/7 від 27.06.2018 позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 41245,84 грн., яка розрахована за період з 16.08.2018 по 12.11.2018.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок пені позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем визначено кінцевим терміном оплати товару - 15.08.2018. Проте, як встановлено матеріалами справи поставка відбулась 19.07.2018, а отже у відповідності до р.3 п.2.2., кінцевим терміном оплати товару - 16.08.2018.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату товару є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, за період з 17.08.2018 по 12.11.2018 в сумі 40 791,97 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару судом відмовляється в задоволенні позову.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 7517,96 грн. штрафу, за період з 16.09.2018 по 12.11.2018.

Чинним законодавством не виключена можливість встановлення в укладеному сторонами договорі застосування до грошового зобов'язання не тільки пені, а й іншого виду неустойки - штрафу, притому і як самостійного заходу відповідальності, і як такого, що застосовується поряд з пенею.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: можливість встановлення штрафу за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання., однократно за вчинене порушення.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання .

У відповідності до п. 5.4 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати переданого покупцю товару на строк більше 30 календарних днів, останній, крім пені, передбаченої п.5.3 цього договору, сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% вартості неоплаченого/несвоєчасно оплаченого товару .

Факт прострочення відповідачем терміну оплати товару передбаченого Договором є доведеними та підтверджується матеріалами справи.

Проте, в порушення вищезазначених норм чинного законодавства та п.5.4 Договору позивачем штраф розраховано не тільки у відсотковому співвідношенні, але й за кожний день прострочення неоплаченого товару.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 5.4 Договору є доведеною та фактично у спірних правовідносинах стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 47 311, 95 грн. (10% вартості неоплаченого товару).

Враховуючи приписи ст. 14 ГПК України, суд не виходить за межі позовних вимог, з відповідача стягується сума 7 517,96 грн. штрафу.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 3461,21 грн. 3 % річних, за період з 16.08.2018 по 12.11.2018 (в розрахунку позивача в графі період прострочення зазначено період - 16.07.2018 по 06.09.2018, проте як вбачається з фактичного розрахунку позивачем останні розраховані за 16.08.2018 по 12.11.2018) та 8989,26 грн. інфляційних втрат, за період з серпня 2018 по вересень 2018.

Суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача 3 % річних за неналежне виконання грошових зобов'язань є обґрунтованою, але розрахунок 3% річних позивачем виконаний не вірно, у зв'язку з невірним визначенням кінцевого терміну оплати товару.

Стягненню підлягає 3% в розмірі 3422,01 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасну оплату товару судом відмовляється в задоволенні позову.

Наданий розрахунок інфляційних витрат судом перевірений та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів позивачем виконаний не вірно, з огляду на таке.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін ).

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню за період вересень 2018. Однак, оскільки в серпні 2018 індекс інфляції складав - 100, таким чином сума інфляційних втрат в розмірі 8 989, 26 грн. позивачем визначена вірно. Таким чином, стягненню підлягає 8989,26 грн. інфляційних втрат.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 473119,50 грн. основного боргу, 40 791,97 грн. пені, 7517,96 грн. штрафу, 3422,01 грн. 3 % річних та 8989,26 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог судом відмовляється.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач в прохальній частині позовної просив стягнути з відповідача 63 443,38 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме сплати 63 443,38 грн.

Також не подано доказів на підтвердження повноважень як адвоката (договору про надання правової допомоги, ордеру) та виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем до відповідача витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуждаються.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Профікс Україна» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Торгівельна фірма «Інвестспецторг» , (69600,м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 8, кімн. 29, код ЄДРПОУ 39111844) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Профікс Україна» , (02660, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 91, код ЄДРПОУ 38013655) 473119 (чотириста сімдесят три тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 50 коп. основного боргу, 40 791 (сорок тисяч сімсот дев'яносто одну) грн. 97 коп. пені, 7517 (сім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 96 коп. штрафу, 3422 (три тисячі чотириста двадцять дві) грн. 01 коп. 3% річних, 8989 (вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 8007 (вісім тисяч сім) грн. 62 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 13» лютого 2019р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.