Рішення

від 01.02.2019 по справі 915/712/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року Справа № 915/712/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання Коновалової Є.С.,

представника позивача: ОСОБА_2 - дов.№09-01/59 від 16.10.2018;

представника відповідача: ОСОБА_3 - керівник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»

(54020, м.Миколаїв, вулиця Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966),

до відповідача: Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об'єднання

«АЛІСОКГРАД»

(54018, м.Миколаїв, провул.Південний, буд.30; ідент.код 40857020),

про : стягнення 65937,40 грн.

Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - позивач, товариство) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об'єднання «АЛІСОКГРАД» (далі - відповідач, громадська організація) 65937,40 грн боргу за теплову енергію спожиту за період листопад 2017 по квітень 2018 включно.

Позовні вимоги, з посиланням на положення ст.ст.11, 322, 509, 526, ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що в опалювальному сезоні 2017-2018 років позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м.Миколаїв, пров.Південний, буд.30/5, що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення. Вказані приміщення з 10.04.2017 Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради передані у безоплатне користування відповідачу за договором позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, відповідно до п.п.3.5, 3.6 якого відповідач, як користувач, зобов'язаний укласти договори з відповідними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання) та здійснювати витрати, пов'язані з утриманням переданого в безоплатне користування майна. Протягом 15 робочих днів укласти з балансоутримувачем цього майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання цього майна та надання комунальних послуг. До того ж, п.7.3 згаданого договору встановлено. що позичкодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях користувача, які виникли на підставі п.п.3.4, 3.5.

За період з листопада 2017 року по квітень 2018 року включно відповідачу поставлено теплової енергії на суму 65937,40 грн, за яку відповідач не розрахувався, а заявлена відповідачу вимога залишилася без відповіді та задоволення.

Враховуючи положення чинного законодавства та умови договору №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, позивач стверджує, що саме відповідач повинен здійснювати витрати на утримання вказаного нежитлового приміщення та здійснювати оплату спожитої ним теплової енергії за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року включно.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.134-138) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач не є споживачем послуг ПрАТ Миколаївська ТЕЦ , а тому будь-яких договірних взаємовідносин між ними не виникало та не виникає. В позовній заяві позивачем не зазначаються (до позову не додаються) посилання (реквізити) договору постачання теплової енергії, укладеного між ПрАТ Миколаївська ТЕЦ та відповідачем, оскільки його в цивільному обороті не існує.

Крім того, відповідач зазначає, що звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивач сам собі суперечить та обрав неналежного відповідача, оскільки власником нерухомого майна є територіальна громада м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, а отже за логікою позовної заяви відповідачем має бути Миколаївська міська рада.

Відповідач стверджує, що він не є суб'єктом відносин у сфері постачання, у визначенні Закону України Про теплопостачання , а тому будь-яких зобов'язань у нього перед позивачем не має, та не могло бути.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.152-154) зазначає, що відсутність договору про теплопостачання між сторонами не є підставою для несплати за спожиту теплову енергію. Посилаючись на положення ст.ст.1, 19, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги вказує, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Також позивач зазначає, що крім того, ст.24 Закону України Про теплопостачання передбачено обов'язок саме споживача теплової енергії щодо своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. При цьому ст.19 згаданого Закону також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. ОСОБА_4 не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію. Актом від 15.02.2018 складеним представником позивача та представником відповідача встановлено, що система опалення нежитлових приміщень розташованих на цокольному поверсі та підвалі багатоповерхового будинку №30/5 по пров.Південний в м.Миколаєві єдина з системою опалення житлового будинку, через зазначені приміщення проходять стояки (трубопроводи) системи централізованого опалення будинку, встановлені опалювальні прилади.

Факт отримання відповідачем теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень в опалювальному сезоні 2017-2018 років підтверджується нарядом на включення опалення.

Доводи громадської організації про обрання позивачем неналежного відповідача, товариство спростовує посиланням на п.п.3.5, 3.6, 7.3 договору позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста №02/10.01.13/17 від 10.04.2017.

Ухвалою суду від 16.07.2018 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.07.2018 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У підготовчих засіданнях 28.08.2018, 02.10.2018 та 12.12.2018 у відповідності до ст.ст.183, 202 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) судом оголошувались перерви.

28.08.2018 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Відповідачем під час розгляду справи було подано клопотання про призначення експертизи в якому він зазначав, що в розрахунках позивача не вказана загальна площа та питома вага усього будинку за адресою пров.Південного, 30, а вказана лише питома вага максимального навантаження на опалення приміщення 13,94% загальною площею 458,40 кв.м. Звідки взяли ці відсотки не відомо. До того, ПрАТ Миколаївська ТЕЦ зробили розрахунки загально, не відокремлюючи верхню частину 78 кв.м, де знаходяться опалювальні пристрої та підвальної частини площею 380,4 кв.м. Відповідач вказує, що не змогло виконати розрахунок теплового навантаження на приміщення самостійно, оскільки не знайшло проектної установи, яка могла б виконати такий проект.

Щодо порядку нарахувань обсягів спожитої громадською організацією теплової енергії позивач у письмових поясненнях (а.с.170-173) зазначає, що нежитлові приміщення, розташовані на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку за адресою: м.Миколаїв, пров.Південний, 30/5, орендарем якого згідно договору позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста за №02/10.01.13/17 від 10.04.2017 є громадська організація, не обладнані окремим вузлом обліку теплоспоживання, а знаходяться у житловому будинку, на вводі якого встановлено загальний вузол обліку теплоспоживання. Розрахунок нарахувань споживачам товариство здійснює згідно даних засобів вимірювальної техніки загального вузла обліку з урахуванням питомої ваги максимального теплового навантаження кожного зі споживачів. Питома вага максимального навантаження на опалення приміщень громадської організації площею 458,40 кв.м, яке розташоване на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку - складає 13,94%.

Враховуючи наявність розбіжностей у позиціях сторін щодо обсягів спожитої відповідачем у спірний період в нежитловому приміщені площею 458,40 кв.м, яке розташоване на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку за адресою м.Миколаїв, пров.Південний, 30 (нова адреса - пров.Південний, 30/5) та перебуває у користуванні відповідача на підставі договору №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, з метою забезпечення повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, суд ухвалою від 23.10.2018 призначив у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручив Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертизи суд поставив наступне питання: Яке теплове навантаження мало місце в період з жовтня 2017 року по даний час, на нежитлове приміщення площею 458,40 кв.м, розташоване на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку за адресою м.Миколаїв, пров.Південний, 30 (нова адреса - пров.Південний, 30/5), яке перебуває у користуванні Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об'єднання «АЛІСОКГРАД» на підставі договору №02/10.01.13/17 від 10.04.2017?

Провадження у справі зупинялось до одержання результатів експертизи.

У зв'язку з надходженням від Миколаївського відділення ОНДІСЕ Міністерства юстиції України листа №07-19/18-1032 від 14.11.2018, в якому експертна установа повідомляє, що поставлене на експертизу питання має вузьку спеціалізацію та відповідно до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень не відноситься до переліку питань будівельно-технічної експертизи, та відсутністю експертного висновку, суд ухвалою від 26.11.2018 поновив провадження у справі.

20.12.2018 відповідач за супровідним листом долучив до матеріалів справи своє звернення до ПП Югтепломер-Сервіс з проханням виконати роботи із розрахунку теплового навантаження, на яке ПП Югтепломер-Сервіс направило відповідачу комерційну пропозицію з вартістю робіт із розрахунку теплового навантаження нежитлового приміщення за адресою: пров.Південний, 30/5 в м.Миколаєві з терміном їх виконання - 30 робочих днів.

Ухвалою суду від 27.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 14.01.2019 у відповідності до ст.202 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) судом оголошувалась перерва.

В ході розгляду справи представники сторін підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 01.02.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) ПрАТ Миколаївська ТЕЦ є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м.Миколаєва.

В опалювальному сезоні 2017-2018 років, а саме з листопада 2017 року по квітень 2018 року включно, позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень площею 458,4 кв.м за адресою: м.Миколаїв, пров.Південний, 30/5, які розташовані на цокольному поверсі та в підвалі багатоквартирного житлового будинку №30 по пров.Південному в м.Миколаєві, що підтверджується нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 26.10.2017 (а.с.124) та відомостями споживання теплової енергії в період з 27.10.207 по 04.04.2018 (а.с.108-113).

Позивач вказує, а відповідач підтверджує, що між ними договір на постачання теплової енергії не укладався.

Позивач зазначає, що опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об'єднує усі приміщення в житловому будинку, однак, зважаючи на те, що приміщення відповідача не обладнані окремим тепловим вводом, позивач не мав технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії, оскільки це спричинило б порушення теплового балансу усього житлового будинку в цілому та порушення прав та інтересів мешканців цього будинку, можливості відключення окремих приміщень в житловому будинку немає.

Вказані приміщення з 10.04.2017 Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради передані у безоплатне користування відповідачу за договором позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, відповідно до п.п.3.5, 3.6 якого відповідач, як користувач, зобов'язаний укласти договори з відповідними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло , газ, енергопостачання) та здійснювати витрати, пов'язані з утриманням переданого в безоплатне користування майна . Протягом 15 робочих днів укласти з балансоутримувачем цього майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання цього майна та надання комунальних послуг. До того ж, п.7.3 згаданого договору встановлено, що позичкодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях користувача, які виникли на підставі п.п. 3.4, 3.5 .

Актом від 15.02.2018 обстеження системи теплоспоживання (а.с.85) приміщень відповідача за адресою: м.Миколаїв, пров.Південний, 30/5; який складено та підписано представниками позивача, керівником відповідача та представником балансоутримувача будинку - ЖЕУ-11, встановлено, що відповідач займає частину першого поверху та частину підвального приміщення житлового будинку за адресою пров.Південний, 30, м.Миколаїв. На першому поверсі знаходяться службові та побутові приміщення, коридор. В коридорі знаходяться незаізольовані стояки системи опалення . Службові та побутові приміщення першого поверху обладнані опалювальними пристроями МС-140М . В підвальних приміщеннях знаходяться незаізольовані розподільчі трубопроводи системи опалення будинку .

На підставі встановлених в акті обставин позивачем видано відповідачу припис на виконання розрахунку теплового навантаження на вказані приміщення до 01.03.2018.

Відповідачем проекту розрахунку теплового навантаження нежитлових приміщень за адресою: пров.Південний, 30/5 в м.Миколаєві; не надано, доводів позивача щодо визначення питомої ваги максимального навантаження на опалення вказаних приміщень не спростовано.

Позивач розрахував (а.с.10), що відповідачем за період з 01.11.2017 по 04.04.2018 було спожито 41,936 Гкал теплової енергії на суму 65937,40 грн.

Обсяги спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії, позивачем визначались згідно даних засобів вимірювальної техніки загального будинкового вузла обліку теплової енергії з урахуванням питомої ваги максимального теплового навантаження кожного зі споживачів. Питома вага максимального навантаження на опалення приміщень відповідача площею 458,40 кв.м, яке розташоване на цокольному поверсі та підвалі житлового будинку, за розрахунком позивача складає 13,94%.

Відповідачем проекту розрахунку теплового навантаження нежитлових приміщень за адресою: пров.Південний, 30/5 в м.Миколаєві; не надано, доводів позивача щодо визначення питомої ваги максимального навантаження на опалення вказаних приміщень не спростовано.

При обрахунку вартості спожитої без договору теплової енергії позивач керувався тарифами на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення), встановленими для ПрАТ Миколаївська ТЕЦ постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1409 від 15.02.2018 із змінами внесеними до неї постановами №151 від 01.02.2017, №1391 від 09.11.2017, №186 від 15.02.2018 (а.с.116-118); рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №867 від 24.10.2017 Про початок опалювального періоду 2017-2018 років у житловому фонді та інших об'єктах м.Миколаєва та №265 від 03.04.2018 Про закінчення опалювального сезону 2017-2018 років (а.с.114, 115); нарядом на підключення будинку до централізованої системи опалення від 26.10.2017 (а.с.124) та відомостями споживання теплової енергії в період з 27.10.207 по 04.04.2018 (а.с.108-113).

Надані позивачем докази підтверджують кількість та вартість спожитої відповідачем теплової енергії.

Позивачем щомісячно направлялись відповідачу рахунки за спожиту теплову енергію (а.с.93-98) за наступні місяці: за листопад 2017 року на суму 9468,37 грн, за грудень 2017 року на суму 11831,15 грн, за січень 2018 року на суму 15993,66 грн, за лютий 2018 року на суму 13610,83 грн, за березень 2018 року на суму 14177,95 грн, за квітень 2018 року на суму 855,44 грн, що підтверджується реєстрами відправки поштової кореспонденції (а.с.99-107).

Крім того, позивачем було надіслано відповідачу лист-вимогу №285 від 26.04.2018, яким позивач просив відповідача терміново вжити заходів щодо погашення існуючої на той час заборгованості в розмірі 65081,96 грн, яка утворилася в період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно, однак, доказів реагування на вказаний лист-вимогу та погашення вартості спожитої теплової енергії - матеріали справи не містять.

На дату подання позову, вартість спожитої відповідачем у спірний період теплової енергії відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2, 3 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи право чином.

Згідно ч.1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

У відповідності до статті 16 Закону України "Про теплопостачання" встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання відноситься до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, у сфері теплопостачання.

За положеннями ч.3 ст.24 Закону України „Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити вартість спожитої теплової енергії, якщо вони фактично споживали її. Факт відсутності договору на постачання теплової енергії сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати вартості спожитої ним теплової енергії у повному обсязі.

У порушення зазначених норм законодавства відповідач в приміщеннях, які перебувають в його користуванні, споживав теплову енергію без укладання договору з позивачем.

Споживаючи без договору теплову енергію у вигляді централізованого опалення, відповідач без достатніх правових підстав набув майно позивача - теплову енергію.

Частиною 1 ст.1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Згідно ч.1 ст.1213 ЦК України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Однак, теплова енергія - це вид товару, який має такі властивості, що призводять до неможливості повернути його в натурі.

Частиною 2 ст. 1213 ЦК України передбачено, що в разі неможливості повернути потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

При цьому, надані позивачем розрахунки містять площу орендованих відповідачем приміщень, дати початку і припинення опалювальних періодів у спірний період, а також розміри навантаження, тарифів та Гкал.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем проекту розрахунку теплового навантаження нежитлових приміщень за адресою: пров.Південний, 30/5 в м.Миколаєві; не надано, доводів позивача щодо визначення питомої ваги максимального навантаження на опалення вказаних приміщень належними та допустимими доказами не спростовано.

За положеннями ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що в період з листопада 2017 року по квітень 2018 року мало місце постачання позивачем у приміщення, якими відповідач безоплатно користувався на підставі договору №02/10.01.13/17 від 10.04.2017, теплової енергії на загальну суму 65081,96 грн, споживання її останнім без укладення відповідного договору та відсутності оплати за спожиту теплову енергію з боку відповідача.

Доводи відповідача щодо обрання позивачем неналежного відповідача, судом до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються умовами п.п.3.5, 3.6, 7.3 договору позички (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста №02/10.01.13/17 від 10.04.2017.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 65081,96 грн вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року включно обґрунтовані, підтверджені наявними доказами, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Громадської організації «Миколаївське дитяче творче об'єднання «АЛІСОКГРАД» (54018, м.Миколаїв, провул.Південний, буд.30; ідент.код 40857020) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м.Миколаїв, вулиця Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966) 65937,40 грн основного боргу та 1762,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 11.02.2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва