Ухвала

від 13.02.2019 по справі 0840/3893/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 лютого 2019 року м. Дніпросправа № 0840/3893/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач),

                     суддів: Малиш Н.І., Шальєвої В.А.,

перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №0840/3893/18 (головуючий суддя у 1 інстанції – Батрак І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд-Маркет» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2019 року до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №0840/3893/18 з апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року.

Ухвалою судді Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишено без руху, встановлено строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надіслання на адресу Третього апеляційного адміністративного суду документу про сплату судового збору.

У строк встановлений судом скаржник звернувся з заявою про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги для сплати судового збору. В обґрунтування заяви зазначив, що на даний час у апелянта відсутні кошти на сплату судового збору. На підтвердження наведеного надав виписку по рахункам станом на 25.01.2019 року та 28.01.2019 року, а також листи Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області від 24.01.2019 року та 25.01.2019 року, в яких йдеться мова про безспірне списання коштів. Також зазначає, що судові витрати не повинні перешкоджати доступу до суду всіх осіб незалежно від їх майнового стану, що відповідає гарантуванню принципу рівності.

Розглянувши зазначену заяву суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Так, статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги і документів, що підтверджують повноваження представників.

Для цього скаржник як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене апелянт не був позбавлений можливості протягом усього бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору і виконання інших грошових зобов'язань, зокрема за виконавчими документами.

Здійснення ж органами Державної казначейської служби України безспірного списання коштів з рахунку відповідача, зокрема призначених на сплату судового збору і, як наслідок невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не повинно впливати на можливість неухильного виконання вимог КАС України щодо дотримання строку апеляційного оскарження й оформлення апеляційної скарги, що, в свою чергу не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Більше того на виконання пункту дев'ятого розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45) затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (пункт перший цього Порядку).

Положеннями абзаців першого, другого та четвертого пункту 25 Порядку №845 (в редакції, з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 №154, набрала чинності 16.03.2018) встановлено, що безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку. На час здійснення безспірного списання коштів проводяться платежі боржника із сплати податків і зборів, у тому числі судового збору.

Отже починаючи з 16.03.2018 року проведення безспірного списання коштів з рахунка боржника не є перешкодою для здійснення видатків бюджету, призначених для сплати судового збору.

Окрім цього пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейський суд з прав людини як джерело права.

У справі «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У пункті 74 рішення Європейського суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що держава в особі органів влади (зокрема податкових органів), що діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Крім того, з копії виписки по рахункам станом на 25.01.2019 року, наданої скаржником на підтвердження відсутності коштів вбачається, що за КЕКВ 2800 «Інші видатки» передбачено виділення коштів у розмірі 15859,47 грн., а станом на 28.01.2019 року в сумі 5439,91 грн.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування скаржника спростовується наданими ним виписками по рахункам.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наданий апелянту строк є достатнім для виконання вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги, належних доказів неможливості сплатити судовий збір у визначений строк до суду не надано, а тому підстави для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За приписами п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оскільки апелянтом не було усунуто недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Керуючись ст. ст.169, 298, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Запорізькій області про продовження строку для сплати судового збору.

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №0840/3893/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд-Маркет» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути апелянту.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 13 лютого 2019 року.

Головуючий - суддя                                                                      С.В. Білак

                     суддя                                                                      Н.І. Малиш

                     суддя                                                                      В.А. Шальєва