Постанова

від 13.02.2019 по справі 802/1065/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №802/1065/16-а

провадження №К/9901/20686/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/1065/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, за участю третьої особи - Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, про поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Драчук Т. О., суддів: Полотнянка Ю. П., Загороднюка А. Г.

І. Суть спору

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі - Держспоживінспекція України), за участю третьої особи - Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області), в якому просив:

1.1. скасувати наказ Держспоживінспекції України від 14 червня 2016 року № 126-к "Про звільнення ОСОБА_1";

1.2. зобов'язати Держспоживінспекцію України поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області;

1.3. стягнути з Держспоживінспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В мотивування позову зазначає, що, починаючи з 25 грудня 2012 року позивач працював на посаді начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області.

2.1. Однак, наказом Держспоживінспекції України від 14 червня 2016 року № 126-о позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

2.2. Підстава прийняття оскаржуваного наказу зумовлена реорганізацією територіальних органів Держспоживінспекції України відповідно до наказу від 29 січня 2016 року № 6, який видано на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1092 від 16 грудня 2015 року "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів".

2.3. Стверджує, що відповідачем не виконано обов'язку щодо попередження за два місяці про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією, а також не запропоновано іншої посади. Крім того наголошує, що наказ про звільнення прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача.

2.4. Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом Держспоживінспекції України № 196-к від 31 травня 2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду в.о. начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області з 06 червня 2012 року.

4. Згідно з наказом Держспоживінспекції України № 406-к від 25 грудня 2012 року позивач призначений на посаду начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області.

5. 10 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 442 "Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади", якою затверджено рішення про реорганізацію Державної інспекції з питань захисту прав споживачів у Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

6. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1092 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції України видано наказ № 6 від 29 січня 2016 року "Про заходи щодо реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України", яким, зокрема, вирішено утворити комісії з реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України та затвердити голів цих комісій згідно з додатком.

7. Згідно з додатком до наказу Держспоживінспекції України від 29 січня 2016 року № 6 головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції у Хмельницькій області ОСОБА_1 призначено начальником Держспоживінспекції у Хмельницькій області.

8. Держспоживінспекція України сформувала лист від 08 лютого 2016 року № 293-8-7/10 "Про попередження про наступне вивільнення керівників територіальних органів" керівників територіальних органів Держспоживінспекції України, яким повідомлено про реорганізацію та зобов'язано посадову особу, яку попереджено про наступне вивільнення та не пізніше 3-х робочих днів після ознайомлення, підписаний примірник попередження направити до Держспоживінспекції України.

8.1 У зв'язку з прийнятим рішенням про реорганізацію Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області шляхом її приєднання до ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, наказом голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України від 14 червня 2016 року № 126-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 15 червня 2016 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

9.1. Зобов'язано Держспоживінспекцію України змінити дату звільнення ОСОБА_1, відповідно до наказу №126-к від 14 червня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1", зазначивши датою звільнення 24 червня 2016 року.

9.2. В решті позову - відмовлено.

10. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

10.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Держспоживінспекції України від 14 червня 2016 року № 126-к "Про звільнення ОСОБА_1".

10.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області.

10.3. Стягнуто з Держспоживінспекції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 червня 2016 року по 22 березня 2017 року включно в сумі 33677,52 грн. з відрахуванням податків та зборів.

11. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, діяв у межах чинного законодавства, а отже відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача. Однак, оскільки звільнення проведено з порушенням процедури, а саме під час тимчасової непрацездатності позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про внесення змін до оскаржуваного наказу № 126-к від 14 червня 2016 року, зазначивши датою звільнення 24 червня 2016 року.

12. Вінницький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, прийшов до висновку щодо безпідставного звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

14. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції проведеної реорганізації територіальних органів Держспоживінспекції України, внаслідок якої відбулися структурні зміни, а відтак оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним. Разом з цим вказує, що Голова Держспоживінспекції України призначає на посаду за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства, головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів. Таким чином вимога суду апеляційної інстанції про поновлення не підлягає задоволенню, оскільки призведе до того, що суд перебере на себе повноваження відповідача та втрутиться в його дискреційні повноваження.

15. Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

22. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

23. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

23.1. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

23.2. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

24. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

24.1. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

24.2. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

25. У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

26. За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

27. Приписами частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

28. За змістом статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Виходячи з положень статті 40 КЗпП України, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

30. При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

31. З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, або реорганізації є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

32. Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

33. З матеріалів справи вбачається, що листом ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області в особі начальника Садов'юка О. П. позивачу направлено повідомлення про реорганізацію, яке датоване 27 квітня 2016 року . Вказаним листом повідомлено про реорганізацію посади ОСОБА_1 та запропоновано йому посаду заступника начальника - начальника відділу контролю у сферах захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області з посадовим окладом 2030,00 гривень.

34. Однак, в матеріалах справи також міститься повідомлення про реорганізацію від 20 квітня 2016 року на ім'я головного спеціаліста юридичного сектору ОСОБА_4, відповідно до якого останній пропонується ця ж посада заступника начальника - начальника відділу контролю у сферах захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області з посадовим окладом 2030.00 грн.

35. За наслідками надання ОСОБА_4 згоди на вказану пропозицію ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області видано наказ від 21 квітня 2016 року № 4-к, яким затверджено список осіб зарахованих на стажування, включаючи ОСОБА_4, а також індивідуальний план стажування останньої на посаду заступника начальника - начальника відділу контролю у сферах захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області. В подальшому, 26 квітня 2016 року в.о. начальника ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області затверджено доповідну записку про проходження стажування ОСОБА_4

36. В матеріалах справи міститься акт від 27 квітня 2016 року, зі змісту якого вбачається, що начальнику Інспекції з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області ОСОБА_1 надано повідомлення про реорганізацію та запропоновано вищевказану посаду, від якої позивач відмовився. Зазначений акт підписано п'ятьма посадовими особами, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Садов'юком О. П.

37. Наведене свідчить про те, що посада заступника начальника - начальника відділу контролю у сферах захисту споживачів, реклами, антитютюнового законодавства управління захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області була запропонована іншій особі, яка надала згоду на її зайняття та пройшла відповідне стажування, на підставі чого наказом ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області від 27 квітня 2016 року № 26-к була призначена на цю посаду, тобто в день сформування листа ГУ Держпродспоживслужби в Хмельницькій області в особі начальника Садов'юка О. П. , в якому запропоновано позивачу спірну посаду.

38. При цьому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що навіть при умові наявної незапропонованої іншій особі посади, пропозиція її позивачу була здійснена 27 квітня 2016 року, а звільнення позивача відбулось 15 червня 2016 року, тобто з порушенням двомісячного строку попередження.

39. Крім того звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, що беззаперечно є порушенням трудових прав ОСОБА_1, оскільки суперечить приписам частини третьої статті 40 КЗпП України, з урахуванням якої не допускається розірвання трудових відносин, в даному випадку припинення публічної служби, в період тимчасової непрацездатності особи.

40. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного наказу Держспоживінспекції України від 14 червня 2016 року № 126-к щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

41. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

42. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

43. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець