Постанова

від 13.02.2019 по справі 626/1063/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа №626/1063/17

Провадження № 22-ц/818/741/19

13 лютого 2018 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Піддубного Р.М., Овсяннікової А.І.,

учасники справи:

позивач - керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області

відповідач - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_1, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія"

третя особа - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргоюзаступника прокурора Харківської області на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2018 року (суддя Рибальченко І.Г.) по цивільній справі за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_1, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", третя особа - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації,-

встановив:

У липні 2017 року керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 року № 1293-СГ; визнати недійсним, укладений 09.07.2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,2413 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14708595 від 25.07.2014 року; визнати недійсним, укладений 01.07.2015 року між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22583190 від 03.07.2015 року; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,2413 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 94776,93 гривень.

Обґрунтовуючи позов зазначав, що 18.11.2013 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 7,2000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 року № 1293-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 3,2413 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, строком на 49 років.

На підставі вищевказаного наказу, 09.07.2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, який 25.07.2014 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

В подальшому, 30.07.2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління Держземагентства у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду вищевказаної земельної ділянки та 04.08.2014 року ГУ Держземагентства в Харківській області було надано погодження за № 19-20-14-9573/0/9-14 на передачу землі в суборенду.

Після чого, між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія" 01.07.2015 року укладено договір суборенди спірної земельної ділянки, який 03.07.2015 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначав, що дії відповідача ОСОБА_1 були спрямовані на отримання ним та наступної передачі СТОВ "Мрія" в користування земельної ділянки площею 3,2413 га, яка розташована на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Відповідач ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання земель за призначенням. Тому, вважав, що наказ про надання у користування (оренду) ОСОБА_1 земельної ділянки, а в подальшому в суборенду СТОВ "Мрія" земельної ділянки, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач вважав, що наявність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки є обов'язковою передумовою укладення договору оренди землі, що перебуває у державній і комунальній власності. Визнання недійсним рішення, на підставі якого укладено договір оренди землі, є підставою для визнання недійсним такого договору. Оскільки оспорюваний правочин укладено на підставі наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, що підлягає визнанню недійсними, то договір оренди землі та договір суборенди, в силу вимог ст. ст. 203, 215, 216, ЦК України, також підлягають визнанню недійсними.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в судове засідання не з'явився.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача СТОВ "Мрія" в суді проти задоволення позову заперечувала.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Харківської області Гончаренко А. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що порушення інтересів держави полягає у недотриманні ГУ Держземагентства у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки, з подальшою її передачею в суборенду СТОВ "Мрія", без проведення обов'язкових земельних торгів (аукціону). ОСОБА_1 фактично отримав земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності. Також апелянт посилався на те, що необґрунтованим є твердження суду, що прокурором не надано належних та допустимих доказів, що оспорюванні накази та договори оренди суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси.

Зазначає, що передача земельної ділянки в суборенду здійснена ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог статті 14 Закону України Про фермерське господарство .

У відзиві на апеляційну скаргу СТОВ "Мрія" зазначає, що оскаржуване рішення є законним та таким, що постановлене у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено істотності порушення вимог законодавства при передачі земельної ділянки в оренду та суборенду.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають доказам, що містяться в матеріалах справи, та ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до змісту статей 22, 31, 93 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилами частини другої статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Судом встановлено, 18.11.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 7,2 га, що розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, для подальшої передачі в оренду (а.с.23).

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.11.2013 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами с. Червоне Красноградського району Харківської області. Орієнтований розмір земельної ділянки 7,2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі) для ведення фермерського господарства (а.с.24).

За заявою ОСОБА_1 з доданими документами Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 року № 1293-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 3,2413 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, строком на 49 років (а.с. 22).

На підставі вищевказаного наказу 09.07.2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 24.07.2014 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області (а.с.25-38).

01.07.2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія" укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03.07.2015 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України Про фермерське господарство у вказаній редакції, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана, зокрема, з укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Як встановлено судовим розглядом, право на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув у липні 2014 року. Договір оренди землі, яка передавалася для ведення фермерського господарства, укладено 09.07.2014 року, при цьому передбачено право орендаря передавати земельну ділянку в суборенду.

Відповідно до статті 12 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Відомості про створення відповідачем фермерського господарства відсутні.

Згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано як фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з 07.12.2017 року.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушень вимог чинного земельного законодавства України з боку ГУ Держземагентства у Харківській області при видачі спірного наказу та наданні у строкове користування відповідачу земельної ділянки площею 3,2413 га з кадастровим номером НОМЕР_1 на правах оренди, які б давали суду підстави для задоволення позовних вимог, не встановлено.

Положеннями статті 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільними відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до п. 7 вказаної постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 25 Закону України Про оренду землі , п. 30 Договору оренди, орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Договори укладені сторонами в письмовій формі, як це встановлено законодавством, містять усі суттєві умови, передбаченіст. 15 Закону України Про оренду землі , підстав для визнання договорів оренди та суборенди земельної ділянки матеріали справи не містять, таких не було надано і суду апеляційної інстанції.

Крім того, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області посилався на те, що оспорюваними наказами Головного управління Держземагентства у Харківській області порушено порядок передачі державного майна в користування приватним особам, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що відповідно до статті 121 Конституції України, статті 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.

Обґрунтував наявність інтересів держави порушенням порядку надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У частині третій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

В даному випадку Головним управлінням Держземагентства у Харківській області проведені дії за заявою громадянина, які повністю відповідали вимогам чинного на той час законодавства і підстав для представництва цього органу прокурором не було.

Крім того, 11.12.2017 року відповідачами по справі, ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", було добровільно достроково розірвано договір суборенди земельної ділянки площею 3,2413 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області - залишити без задоволення.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2018 року у - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.С.Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

Р.М.Піддубний