Рішення

від 05.02.2019 по справі 902/853/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" лютого 2019 р. Cправа № 902/853/18

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: ОСОБА_1 (директор), паспорт серії АВ 495641 виданий ОСОБА_2 УМВС у Вінницькій області 13.11.2002 р.

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 3 від 15.01.2019 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : приватного підприємства "Діліжанс" (вул. Барляєва, 3, м. Жмеринка, 23100)

до : управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради (вул. Доватора, 49, м. Жмеринка, 23100)

про стягнення 190 706 грн 90 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Приватним підприємством "Діліжанс" подано позов до управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради про стягнення 190 706 грн 90 коп. заборгованості, з яких 36 137 грн 59 коп. 3 % річних та 154 569 грн 31 коп. інфляційних втрат за договорами на перевезення пасажирів маршрутами загального користування № 1-А, № 1-Б, № 3 від 11.07.2014 р.

Ухвалою суду від 09.01.2019 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/853/18 в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому засіданні на 29.01.2019 р.

23.01.2019 р. на адресу суду від управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради надійшов відгук на позовну заяву, в якому останнє просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

За результатами судового засідання 29.01.2019 р. судом, враховуючи подану представниками сторін заяву б/н від 29.01.2019 р., в якій останні не заперечують щодо розгляду справи по суті, на підставі приписів ч. 6 ст. 183 ГПК України здійснено розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

У цей же день в судому засіданні оголошено перерву до 05.02.2019 р.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судому засіданні (05.02.2019 р.) представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Натомість представник відповідача стосовно позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на прострочення відповідачем виконання зобов'язань, які виникли на підставі договорів перевезення пасажирів та підтвердженні рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 р. у зазначеній справі.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 190 706 грн 90 коп. заборгованості, з яких 36 137 грн 59 коп. 3 % річних та 154 569 грн 31 коп. інфляційних втрат.

Відповідач у поданому до суду відгуку на позовну заяву позов приватного підприємства "Діліжанс" не визнає та простить суд у його задоволенні відмовити повністю зазначаючи, що всупереч Бюджетному кодексу України та ЗУ "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (в редакції на момент виникнення заборгованості) не була передбачена субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам, зокрема, на компенсацію на пільговий проїзд окремих категорій громадян.

У зв'язку з відсутністю державної субвенції на компенсацію витрат на пільговий проїзд окремих категорій громадян, ОСОБА_2 міською радою було розроблено та прийнято "Програму компенсації пільгових перевезень автомобільним транспортом на міських маршрутах загального користування в місті Жмеринка" відповідно до рішення 11 сесії міської ради 7 скликання від 28.07.2016 р. № 138.

Однак, в зв'язку з блокуванням рахунків управління на підставі наказу суду від 11.03.2016 р. по справі № 902/1640/15 організацію виконання вказаного рішення міської ради тимчасово було покладено на виконавчий комітет ОСОБА_2 міської ради. З січня 2017 р. в зв'язку з розблокуванням рахунків, а також відповідно до укладених з ПП "Діліжанс" угод відшкодування коштів за компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюється Управлінням.

Такими чином, за твердженням відповідача, з незалежних від управління обставин, а саме відсутність фінансування на покриття витрат за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізника з боку держави, призвело до неналежного виконання зобов'язань, які було покладено на управління.

З урахуванням вказаного, відповідач зазначає, що останній діяв правомірно, в межах чинного законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 11.07.2014 р. та 12.06.2015 р. між виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради (замовник) та приватним підприємством "Діліжанс" (перевізник) укладено договори № 8, 9, 10 та 11 на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування в м. Жмеринка у режимі загальноміських перевезень та маршрутного таксі, умови яких тотожні між собою (а.с. 23-55, т. 1).

Умовами п. 2.10. вказаних Договорів перевізник забезпечує безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян, яким законодавством України надано право пільгового проїзду у міському транспорті загального користування. Відшкодування вартості пільгових перевезень здійснюється за рахунок коштів цільової державної субвенції у відповідності до чинного законодавства України та окремого договору між перевізником та розпорядником бюджетних коштів.

На виконання умов зазначених договорів, 19.08.2014 р., 29.08.2014 р. та 12.06.2015 р. між управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради (відповідач) та приватним підприємством "Діліжанс" (позивач) укладено угоди про перевезення автомобільним транспортом пасажирів, яким надано право пільгового проїзду (а.с. 56-62, т. 1).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Угод ПП "Діліжанс" (перевізник) згідно п. 2.10. Договорів № 8, 9, 10 від 11.07.2014 р. та Договору № 11 від 12.06.2015 р. надає послуги з перевезення окремих пільгових категорій громадян у міських автобусах загального користування, а управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради (розпорядник) проводить розрахунки з останнім по відшкодуванню вартості зазначених перевезень в межах бюджетних асигнувань встановлених затвердженим кошторисом (а.с. 56-62, т. 1).

У зв'язку з несплатою відповідачем відшкодування коштів за фактично надані на протязі січня-липня 2016 р. послуги по пільговому перевезенню пасажирів, позивачем у грудні 2017 р. було подано позов до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради та управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради про стягнення вказаної суми боргу в розмірі 542 283 грн 29 коп. в судовому порядку.

12.03.2018 р. Господарським судом Вінницької області у справі № 902/1110/17 прийнято рішення, яким у задоволенні позову приватного підприємства "Діліжанс" до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради про стягнення 542 283 грн 29 коп. відмовлено повністю. Позов приватного підприємства "Діліжанс" до управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради про стягнення 542 283 грн 29 коп. задоволено повністю: стягнуто з управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради на користь приватного підприємства "Діліжанс" 542 283 грн 29 коп. - основного боргу та 8 134 грн 24 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору (а.с. 96-101, т. 1).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 р. рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17 залишено без змін (а.с. 102-109, т. 1).

15.06.2018 р. на виконання вищевказаного рішення суду у справі № 902/1110/17 видано наказ.

Таким чином, на момент розгляду даної справи рішення суду у справі № 902/1110/17 з огляду на приписи ст. 241 ГПК України є таким, що набрало законної сили 29.05.2018 р.

Згідно наявного в справі звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку 26000060129764 ПП "Діліжанс" з 16.08.2018 р. по 16.08.2018 р. наявну заборгованість відповідно до рішення суду від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17 в сумі 542 283 грн 29 коп. оплачено управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради - 16.08.2018 р. (а.с. 95, т. 1).

Прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за угодами про перевезення автомобільним транспортом пасажирів, наявність якого підтверджено рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17, слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до ст. 7 ЗУ "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

За приписами ч. 1 ст. 31 ЗУ "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗУ "Про автомобільний транспорт" договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (Порядок).

Як зазначено у п. 1 Порядку, в ньому відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України визначається механізм фінансування компенсаційних виплат також й за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міста Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

За змістом п.п. 2, 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (в редакції чинній на момент укладення угод про перевезення пасажирів) розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення, зокрема таким розпорядником є відповідач у даній справі.

Пунктом 8 абзацу 2 Порядку (в редакції чинній на момент укладення угод про перевезення пасажирів) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, зокрема і компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17 стягнуто з відповідача на користь позивача 542 283 грн 29 коп. боргу (відшкодування коштів за фактично надані на протязі січня-липня 2016 р. послуги по пільговому перевезенню пасажирів).

Вказаним рішенням суду у справі № 902/1110/17 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позивачем позову про стягнення відшкодування витрат за надані послуги з пільгового перевезення пасажирів, в зв'язку з чим дане рішення в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальним для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження наявності заборгованості відповідача за вказаний період, виходячи із якої позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

З матеріалів справи слідує, що рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2018 р. у справі № 902/1110/17 відповідачем виконано 16.08.2018 р .

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11 та від 17.02.2016 р. у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 910/663/17 .

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 р. у справі № 914/1487/17, від 20.06.2018 р. у справі № 905/2135/17 ).

Таким чином, суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

В той же час детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено наявність помилки при зазначенні періодів нарахування останніх.

Зокрема, позивачем зазначено періодів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат окремо по кожному періоду наданих послуг включно до 16.08.2018 р.

Однак, враховуючи виконання рішення суду в повному обсязі 16.08.2018 р. , що слідує зі змісту звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку 26000060129764 ПП "Діліжанс" з 16.08.2018 р. по 16.08.2018 р. ПП "Діліжанс" вправі було нараховувати останні включно по 15.08.2018 р ., позаяк день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 13.06.2018 р. у справі № 922/1008/16 та від 14.08.2018 р. № 903/827/17.

Здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням допущених позивачем помилок судом отримано їх в наступному розмірі: 3 % річних - 36 093 грн 23 коп. та 149 692 грн 24 коп. - інфляційні втрати , який є меншим ніж тою, що заявлений позивачем до стягнення (36 137 грн 59 коп. 3 % річних та 154 569 грн 31 коп. інфляційні втрати.).

Вказана сума 3 % річних та інфляційних втрат є правомірною, такою, що підлягає до стягнення з відповідача.

Таким чином підлягають до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати в загальні сумі 185 785 грн 47 коп. (36 093 грн 23 коп. 3 % річних + 149 692 грн 24 коп. інфляційні втрати).

Решта 3 % річних та інфляційні втрати в загальному розмірі 4 921 грн 43 коп . (44 грн 36 коп. - 3 % річних + 4 877 грн 07 коп. інфляційних втрат) є заявлені безпідставно та задоволенню судом не підлягають.

Заперечення відповідача стосовно позову наведенні у відгуку на позовну заяву, які за своє суттю зводяться до тверджень щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань та посилань, що за умовами Угод відповідач здійснює розрахунки за надані послуги з перевезення пільгових категорій пасажирів в межах бюджетних надходжень, судом не беруться до уваги, оскільки частиною другою ст. 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу Конституційним Судом України неодноразово висловлювалась правова позиція щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на викладене вище, суд відхиляє твердження відповідача про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги пільгового перевезення пасажирів через те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанов постановах ОСОБА_4 Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 р. у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, від 22.05.2018 р. у справах № 927/498/17, № 927/465/17, від 05.06.2018 р. у справі № 927/584/17, від 06.06.2018 р. у справах № 927/1156/16, № 916/2456/17, № 911/1541/17.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради (вул. Доватора, 49, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідентифікаційний код - 03190751) на користь приватного підприємства "Діліжанс" (вул. Барляєва, 3, м. Жмеринка, 23100, ідентифікаційний код - 32060481) 185 785 грн 47 коп. та 2 787 грн 16 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 921 грн 43 коп. приватному підприємству "Діліжанс" відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 15 лютого 2019 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Барляєва, 3, м. Жмеринка, 23100;

3 - відповідачу - вул. Доватора, 49, м. Жмеринка, 23100.