Постанова

від 14.05.2019 по справі 902/853/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Справа № 902/853/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року (ухвалене у м. Вінниця об 10:35 год., повний текст складено 15 лютого 2019 року)

у справі №902/853/18 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Приватного підприємства "Діліжанс"

до Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради

про стягнення 190 706 грн 90 коп.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Діліжанс" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позов до Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради (надалі - відповідач) про стягнення 190706 грн 90 коп. заборгованості, з яких 36137 грн 59 коп. 3% річних та 154569 грн 31 коп. інфляційних втрат за договорами на перевезення пасажирів маршрутами загального користування № 1-А, № 1-Б, № 3 від 11 липня 2014 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Тварковський А.А.) від 05 лютого 2019 року у справі №902/853/18 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради (вул. Доватора, 49, м.Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідентифікаційний код - 03190751) на користь Приватного підприємства "Діліжанс" (вул. Барляєва, 3, м. Жмеринка, 23100, ідентифікаційний код - 32060481) 185785 грн 47 коп. та 2787 грн 16 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4921 грн 43 коп. відмовлено.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 виконано відповідачем 16 серпня 2018 року. Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства. Однак, позов було задоволено частково з огляду на те, що позивачем було включено день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради Вінницької області звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року у справі №902/853/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вважає, що рішення прийнято на підставі не повного дослідження доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що враховуючи відсутність державної субвенції в 2016 році на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, Жмеринською міською радою розроблено та прийнято "Програму Компенсації пільгових перевезень автомобільним транспортом на міських маршрутах загального користування в місті Жмеринка" відповідно до рішення 11 сесії міської ради 7 скликання від 28 липня 2016 року №138. Але, в зв`язку з блокування рахунків управління на підставі наказу Господарського суду Вінницької області від 11 березня 2016 року по справі №902/1640/15 організацію виконання вищевказаного рішення №138 Жмеринської міської ради тимчасово було покладено на виконавчий комітет Жмеринської міської ради. З січня 2017 року в зв`язку з розблокуванням рахунків управління, а також відповідно до укладених угод між УПСЗН Жмеринської міської ради та ПП "Діліжанс" від 03 січня 2017 року відшкодування коштів за компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, здійснювалося вже управлінням.

Крім того, відповідно до пунктів 3, 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Враховуючи вищевикладені обставини, апелянт вважає, що з незалежних від управління обставин, а саме відсутність фінансування на покриття витрат за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам з боку держави, призвело до неналежного виконання зобов`язань, які було покладено на управління.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року у справі №902/853/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року у справі №902/853/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 14 травня 2019 року об 11:00 год.

02 травня 2019 року від Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради Вінницької області надійшла заява №2095/09-11/02 від 25 квітня 2019 року про розгляд справи без участі представника заявника.

13 травня 2019 року від Приватного підприємства "Діліжанс" надійшла заява у якій останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та справу розглянути без участі представників ПП "Діліжанс".

Представники позивача та відповідача в судове засідання 14 травня 2019 року не з`явилися.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 липня 2014 року та 12 червня 2015 року між Виконавчим комітетом Жмеринської міської ради (замовник) та Приватним підприємством "Діліжанс" (перевізник) укладено договори №8, 9, 10 та 11 на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування в м. Жмеринка у режимі загальноміських перевезень та маршрутного таксі, умови яких тотожні між собою /т.1, а.с.23-55/.

Умовами пункту 2.10. вказаних Договорів перевізник забезпечує безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян, яким законодавством України надано право пільгового проїзду у міському транспорті загального користування. Відшкодування вартості пільгових перевезень здійснюється за рахунок коштів цільової державної субвенції у відповідності до чинного законодавства України та окремого договору між перевізником та розпорядником бюджетних коштів.

На виконання умов зазначених договорів 19 серпня 2014 року, 29 серпня 2014 року та 12 червня 2015 року між Управлінням праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради та Приватним підприємством "Діліжанс" укладено угоди про перевезення автомобільним транспортом пасажирів, яким надано право пільгового проїзду /т.1, а.с.56-62/.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Угод Приватне підприємство "Діліжанс" (перевізник) згідно пункту 2.10. Договорів №8, 9, 10 від 11 липня 2014 року та Договору №11 від 12 червня 2015 року надає послуги з перевезення окремих пільгових категорій громадян у міських автобусах загального користування, а Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради (розпорядник) проводить розрахунки з останнім по відшкодуванню вартості зазначених перевезень в межах бюджетних асигнувань встановлених затвердженим кошторисом /т.1, а.с.56-62/.

У зв`язку з несплатою відповідачем відшкодування коштів за фактично надані на протязі січня - липня 2016 року послуги по пільговому перевезенню пасажирів, позивачем у грудні 2017 року було подано позов до Виконавчого комітету Жмеринської міської ради та Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради про стягнення вказаної суми боргу в розмірі 542283 грн 29 коп. в судовому порядку.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 у задоволенні позову Приватного підприємства "Діліжанс" до Виконавчого комітету Жмеринської міської ради про стягнення 542283 грн 29 коп. відмовлено повністю. Позов Приватного підприємства "Діліжанс" до Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради про стягнення 542283 грн 29 коп. задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради на користь Приватного підприємства "Діліжанс" 542283 грн 29 коп. - основного боргу та 8134 грн 24 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору /т.1, а.с.96-101/.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі №902/1110/17 рішення Господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року залишено без змін /т.1, а.с.102-109/.

15 червня 2018 року на виконання вищевказаного рішення суду у справі №902/1110/17 видано наказ.

Таким чином, на момент розгляду даної справи рішення суду у справі № 902/1110/17 з огляду на приписи статті 241 ГПК України є таким, що набрало законної сили 29 травня 2018 року.

Згідно наявного в справі звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку 26000060129764 Приватного підприємства "Діліжанс" з 16 серпня 2018 року по 16 серпня 2018 року наявну заборгованість відповідно до рішення суду від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 в сумі 542283 грн 29 коп. сплачено Управлінням праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради 16 серпня 2018 року /т.1, а.с. 95/.

Прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за угодами про перевезення автомобільним транспортом пасажирів, наявність якого підтверджено рішенням Господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частинами 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

За приписами частини 1 статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньо обласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 (надалі - Порядок).

Як зазначено у пункті 1 Порядку, в ньому відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України визначається механізм фінансування компенсаційних виплат також й за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міста Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

За змістом пунктів 2, 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 (в редакції чинній на момент укладення угод про перевезення пасажирів) розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення, зокрема таким розпорядником є відповідач у даній справі.

Пунктом 8 абзацу 2 Порядку (в редакції чинній на момент укладення угод про перевезення пасажирів) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п`ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, зокрема і компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України)

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 стягнуто з відповідача на користь позивача 542283,29 грн боргу (відшкодування коштів за фактично надані на протязі січня - липня 2016 року послуги по пільговому перевезенню пасажирів).

Вказаним рішенням суду у справі №902/1110/17 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позивачем позову про стягнення відшкодування витрат за надані послуги з пільгового перевезення пасажирів, в зв`язку з чим дане рішення в силу частини 4 статті 75 ГПК України є преюдиціальним для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження наявності заборгованості відповідача за вказаний період, виходячи із якої позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, рішення Господарського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року у справі №902/1110/17 виконано відповідачем 16 серпня 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція відображена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №910/663/17.

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі №914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі №905/2135/17).

Таким чином, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

Безпідставними є доводи скаржника про те, що неналежне виконання зобов`язань, які було покладено на управління відбулось з незалежних від останнього обставин, оскільки нарахування коштів відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснюється незалежно від вини боржника.

Колегією суддів перевірено здійснений місцевим судом розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства. Судом першої інстанції було правомірно встановлено, що позивач помилково включив день фактичної сплати суми заборгованості (16 серпня 2018 року) в період часу за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі №922/1008/16, від 14 серпня 2018 року №903/827/17 та інших.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають 36093 грн 23 коп. 3% річних та 149692 грн 24 коп. інфляційних втрат. Місцевим судом правомірно відмовлено в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 44,36 грн та 4877,07 грн. інфляційних втрат.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань та посилань, що за умовами угод відповідач здійснює розрахунки за надані послуги з перевезення пільгових категорій пасажирів в межах бюджетних надходжень, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу Конституційним Судом України неодноразово висловлювалась правова позиція щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

З огляду на викладене, твердження Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги пільгового перевезення пасажирів через те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанов Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №927/291/17, від 17 квітня 2018 року у справах №911/4249/16, №906/621/17, від 22 травня 2018 року у справах №927/498/17, №927/465/17, від 05 червня 2018 року у справі №927/584/17, від 06 червня 2018 року у справах №927/1156/16, №916/2456/17, №911/1541/17.

Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року у справі №902/853/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 05 лютого 2019 року у справі №902/853/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/853/18 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "16" травня 2019 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.