Рішення

від 29.01.2019 по справі 910/10567/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2019Справа № 910/10567/18 Господарський суд міста Києва розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/10567/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (79070, м. Львів, проспект Червоної Калини, буд. 35)

До Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д)

Третя особа яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Тенак (49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Дніпросталівська, будинок 3).

про розірвання договору поруки

Головуючий суддя Бондаренко Г.П.

Секретар с/з Бабаджанян М.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Шубак О.І. (ордер Серії ЛВ № 137467)

від відповідача: Герасименко М.В. (адвокат, довіреність № 389 від 19.03.2018)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк - Сіті" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про розірвання договору поруки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов договору поруки №4Т14304И/П не було передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з підприємств-боржників, що призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану. З огляду на наведене, позивач просить суд розірвати укладений між сторонами договір поруки, в зв`язку з його неналежним виконанням відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом: подання до суду належним чином засвідчених доказів доданих до позовної заяви; подання до суду письмової заяви з нормативно-правовим обґрунтуванням необхідності та підстав залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача або відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак".

10.09.2018 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою останній усунув недоліки, встановлені ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження; розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 09.10.2018; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак".

У судовому засіданні 09.10.2018 представник позивача просив задовольнити заявлене в позові клопотання про витребування доказів, та витребувати у відповідача:

- належним чином засвідчену копію кредитного договору від 15.10.2014 № 4Т13585И з додатковими угодами;

- належним чином засвідчену копію кредитного договору від 21.09.2014 № 4Т15075И з додатковими угодами;

- розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів станом на 10.11.2016 за кредитним договором від 15.10.2014 № 4Т13585И та кредитним договором від 21.09.2014 № 4Т15075И.

Представник відповідача не заперечив проти задоволення даного клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 06.11.2018 та задоволено клопотання позивача про витребування доказів з підстав, зазначених в ухвалі суду.

30.10.2018 року від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог, а також подав додаткові докази у справі, зокрема, розрахунок заборгованості за кредитними договорами.

05.11.2018 року від відповідача надішли витребувані ухвалою суду документи, а саме належним чином завірені копії кредитних договорів та розрахунок заборгованості.

В судове засідання 06.11.2018 року з`явились представники сторін у справі, третя особа без самостійних вимог вдруге свого представника в судове засідання не направила, хоча була повідомлена про час та місце розгляду справи належним чином. Правом на подання пояснень третя особа не скористалась.

В судовому засіданні 06.11.2018 року представники сторін подали клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 04.12.2018.

У судове засідання 04.12.2018 представники позивача та третьої особи не з'явилися.

Представник відповідача у даному засіданні надав усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10567/18 до судового розгляду по суті на 08.01.2019.

У судове засідання 08.01.2019 представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні 08.01.2019 виклав суть позовних вимог та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2019 р. відкладено розгляд справи в судовому засіданні по суті спору на 29.01.2019.

У судовому засіданні 29.01.2019 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у даному судовому зсіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, з мотивів, наведених у відзиві на позову заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Заслухавши вступні слова сторін, з'ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши наявні у справі докази, якими вони обґрунтовуються, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено Договір поруки №4Т13585И/П, за умовами якого предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою, як боржником, своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 15.10.2013 № 4Т13685И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

- кредитним договором від 21.09.2015 р. № 4Т15075И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитного договору 2.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни згідно з кредитним договором (пункт 2 Договору поруки).

Поручитель за умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 3 Договору поруки).

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 4 Договору поруки).

У випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 Договору поруки, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (пункт 5 Договору поруки).

Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 Договору поруки (пункт 6 Договору поруки).

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 Договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору (пункт 7 Договору поруки).

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконання зобов'язання (пункт 8 Договору поруки).

Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором (пункт 10 Договору поруки).

Цей договір, відповідно до пункту 11, вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором.

Як вбачається зі змісту вказаного договору та не заперечується сторонами, договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 09.03.2016 р. про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної між позивачем та відповідачем.

Особами, які підписали вказаний правочин, визначено директора позивача Житкевич М.В., яка діяла на підставі статуту, та керівника напрямку - заступника керівника бізнесу Пономарьова О.Б., який діяв на підставі довіреності від 06.01.2016 р. № 20-К-Н-О.

Позивач вказує, що належним чином виконав умови Договору поруки та сплатив заборгованість третьої особи перед відповідачем за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р. на загальну суму 81 923 464, 60 грн. (відповідно до платіжних доручень № 4015 від 09.11.2016 р.), у зв'язку з чим до нього перейшли всі права кредитора у зобов'язаннях, що виникли із вказаних договорів.

13.07.2018 р. позивач направив на адресу відповідача та третьої особи вимогу про виконання умов договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. в частині передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" документів, що підтверджують обов'язки боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Тенак , а також вимагав підтвердити факт переходу права вимоги за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р. до позивача.

Відомостей щодо отримання відповідачем та третьою особою вказаної вимоги, або повернення поштового відправлення органами зв'язку матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що оскільки відповідач не передав належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, фактично Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" заперечує факт переходу до позивача права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" за вищевказаними кредитними договорами, що, на думку позивача, є істотним порушенням договору поруки та підставою для його розірвання відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач стверджує, що невиконання відповідачем свого зобов'язання за договором поруки, щодо передачі права вимоги до боржника та документів, не дає змоги використовувати ці права у якості предмета застави Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" за іншими зобов'язаннями, що призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану позивача та спричинило шкоду у розмірі 81923464,60 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачем не надано жодних доказів щодо виконання ним умов договору у повному обсязі, а також доказів того, що наведені ним у позовній заяві порушення позбавили позивача права на отримання від боржника коштів відповідно до виконаного ним за договором поруки зобов'язання.

Крім того, відповідач наголошує на відсутності з боку Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" істотного порушення умов договору, яке було б достатньою підставою для його розірвання.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої і другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право .

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та не потребує будь-яких інших додаткових дій для такого переходу.

В той же час, під час розгляду даної справи позивачем не доведено належними доказами відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, факту звернення відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" або ж до третьої особи із вимогою про виконання зобов'язання за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р. із зазначенням обсягу такого порушеного зобов'язання (суми виконання). Представник відповідача під час розгляду справи повідомив, що така вимога не направлялась.

Відповідно до ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Суд відзначає, що в договорі № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. обсяг зобов'язання, яке забезпечується порукою не вказано, однак, в той же час, доказів на підтвердження доводів про неповне виконання позивачем зобов'язань за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р. або ж про повернення отриманих від позивача коштів, відповідачем не надано.

Одночасно до матеріалів справи не додано доказів звернення позивача до третьої особи з вимогою про погашення заборгованості за кредитними договорами, право вимоги за якими, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті", перейшло до нього.

Суд враховує, що матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано направлення на адресу відповідача та третьої особи вимоги про надання документів, що підтверджують обов'язки боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Тенак перед відповідачем та про підтвердження факту переходу права вимоги до позивача за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р., однак доказів відхилення такої вимоги матеріали справи не містять.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Пунктом 14 договору № 4Т13585И/П від 08.11.2016 поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

В матеріалах справи міститься вимога позивача від 13.07.2018 р., адресована відповідачу та третій особі, у якій серед іншого позивач вказує, що у разі ненадання документів, що підтверджують обов'язки боржника та заперечення факту переходу права вимоги до позивача, останній вважає договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. розірваним.

Проаналізувавши зміст вказаної вимоги та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що направлення позивачем вказаної вимоги не свідчить про дотримання ним порядку дострокового розірвання договору за згодою сторін у порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 651, 654 Цивільного кодексу України та договором поруки.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 р. у справі № 908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 924/522/17.

Здійснивши системний аналіз норм закону, що регулюють порядок розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням його умов у судовому порядку, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо застосування відповідних норм, виходячи із наведених позивачем мотивів розірвання договору, наведених позивачем, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" не доведено у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку, що ненадання відповідачем копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами № 4Т13685И від 15.10.2013 та № 4Т15075И від 21.09.2015 р. значною мірою позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні договору поруки.

Тобто, оскільки факт переходу права вимоги до поручителя визначається саме виконання зобов'язання боржника, забезпеченого порукою, не надання документів, які підтверджують обов'язки боржника перед кредитором, не впливає на обсяг прав поручителя, який такий обов'язок виконав та у будь-якому випадку не позбавляє поручителя того, на що останній розраховував при укладенні договору поруки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку порушення відповідачем договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. у розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд зауважує, що правова можливість задоволення позовної вимоги про розірвання договору у зв'язку з істотним порушенням другою стороною умов договору пов'язується також з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

В той же час, вказуючи про суттєве погіршення фінансово-майнового стану та спричинення шкоди у розмірі 81 923 464, 60 грн., позивачем не надано жодних доказів наявності у нього, як самої шкоди так і вини відповідача у її спричиненні, а також причинного-наслідкового зв'язку між такою імовірною шкодою та непереданням відповідачем документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

Крім того, суд відзначає, що у тексті позовної заяви позивач посилається на положення ст. 652 Цивільного кодексу України, проте жодним чином не обґрунтовує і не доводить наявність у даному випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, що є підставою для розірвання договору згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд при розгляді даної справи не здійснює дослідження наявності підстав для розірвання договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. за правилами ст. 652 Цивільного кодексу України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 Господарський процесуальний кодекс України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Враховуючи наведене вище, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання договору № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. в судовому порядку, а також недоведеність порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті".

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до (79070, м. Львів, проспект Червоної Калини, буд. 35) до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) про розірвання договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 р. відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.02.2018

Суддя Г. П. Бондаренко