Постанова

від 14.02.2019 по справі 815/1179/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №815/1179/17

адміністративне провадження №К/9901/18805/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 815/1179/17

за позовом Березівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська друкарня

про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська друкарня

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

27 лютого 2017 року Березівське об'єднане управління ПФУ Одеської області (далі також - Управління, позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ТОВ Миколаївська друкарня (далі також - відповідач), в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсії, призначених на пільгових умовах за період з 01 липня 2014 року по 01 лютого 2017 року в сумі 31 990,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не сплачує фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, чим порушує вимоги пункту 2 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року у задоволенні адміністративного позову Березівського об'єднаного управління ПФУ Одеської області відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу Березівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Березівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська друкарня (код ЄДРПОУ 31640568) на користь Березівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсії, призначених на пільгових умовах за період з 01 липня 2014 року по 01 лютого 2017 року в сумі 31 990,65 грн.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 14 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/1179/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач ухвалою від 12 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 815/1179/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 13 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 14 лютого 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідачем - ТОВ Миколаївська друкарня виконуються роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Пенсіонерка ОСОБА_5, відповідно до її трудової книжки, працювала в Миколаївській друкарні в періоди з 07 липня 1981 року по 16 серпня 1982 року, з 17 травня 1985 року по 04 березня 1993 року, з 05 березня 1994 року по 02 липня 1997 року., в період часу, який зарахований ОСОБА_5 до пільгового стажу для призначення пенсії (з 07 липня 1981 року по 31 грудня 1992 року).

Березівським об'єднаним управління ПФУ до відповідача направлялися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту б - з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення та повідомлення про місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених за списком № 2 ОСОБА_5

Однак, відповідач, у період з липня 2014 року по січень 2017 року не вносив до Березівського об'єднаного управління ПФУ необхідну плату, в результаті чого, виник борг в сумі 31 990,65 грн., який по теперішній час не сплачено.

В зв'язку із добровільною несплатою відповідачем вказаної заборгованості, позивач був вимушений звернутися до суду із даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що для того аби ТОВ Миколаївська друкарня покривала витрати на виплату та доставку пенсій призначених особам відповідно до пунктів а , б - з частини першої статті 13 Закону України Про Пенсійне забезпечення за списками № 1 та № 2 Управління повинно було довести, що ТОВ Миколаївська друкарня є правонаступником підприємства де особа якій призначено пенсію на пільгових умовах ОСОБА_5 заробила пільгову пенсію. Також, посилається на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов правильних висновків, тоді як судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні спотворені обставини та факти.

Від інших учасників відзиву або заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування . При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання про відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених, зокрема, відповідно до пунктів б - з частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення , було врегульовано Законом України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування , відповідно до положень якого відповідач входив до переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно з абзацом 4 пункту 1 статті 2 Закону України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктами 1, 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів б - з статті 13 Закону України про пенсійне забезпечення до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Крім того, абзацом 3 пункту 1 статті 4 Закону України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 % від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом 4 пункту 1 статті 2 цього Закону.

Стосовно ж питання законності нарахування Управлінням ПФУ підприємству відповідача сум, пов'язаних з відшкодуванням витрат з виплати та доставки пенсії, призначеної на підставі пункту б статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення , то судова колегія зазначає, що обов'язок відшкодовувати їх ґрунтується на абзаці 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , відповідно до якого, підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до УПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 % з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Отже, враховуючи вищезазначене, витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів а , б - з частини першої статті 13 Закону України Про Пенсійне забезпечення за списками № 1 та № 2, покриваються підприємствами та організаціями, де працювали ці особи.

При цьому, обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених УПФУ після 01 січня 2004 року не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу (до чи після набрання чинності Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ).

Слід звернути увагу на те, що аналогічна правова позиція з цього питання була висловлена і Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 25 вересня 2012 року (у справах № 21-251а12 і № 21-293а12) та від 17 грудня 2013 року (у справі № 21-453а13).

З приводу доводів касаційної скарги, що ТОВ Миколаївська друкарня не є належним правонаступником КП Миколаївська районна друкарня , то колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції достовірно встановлено з постанови Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2014 року, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року у справі № 815/3798/14, що 17 червня 1997 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - КП Миколаївська районна друкарня (код ЄДРПОУ 02468090).

Відповідно підпункту 7.1 пункту 7 Статуту - КП Миколаївська районна друкарня у випадку реорганізації підприємства всі його права та зобов'язання переходять правонаступникам.

Наказом Управління обласної ради з майнових відносин від 31 липня 2008 року, на виконання рішення обласної ради від 06 червня 2008 року № 558-У Про припинення діяльності комунальних підприємств спільної власності… створено комісію щодо припинення діяльності юридичної особи - Миколаївська районна друкарня шляхом її реорганізації через приєднання до орендаря цілісного майнового комплексу - ТОВ Миколаївська друкарня , з переходом до останнього усіх прав і обов'язків приєднаного підприємства.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, аналогічні положення містяться і в частині четвертій статті 78 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

При цьому, згідно вимог статті 33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15 травня 2003 року № 755-IV, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Таким чином, посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що ТОВ Миколаївська друкарня не є правонаступником КП Миколаївська районна друкарня є необґрунтованими, а тому, суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги Управління.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська друкарня залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко