Постанова

від 12.02.2019 по справі 314/879/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.02.2019 Справа № 314/879/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №314/879/17

Провадження №22-ц/807/47/19

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Бєлки В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фермерського господарства Лавріненко на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року в складі судді Беспалько Т.Д. в справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, та за зустрічним позовом фермерського господарства Лавріненко до ОСОБА_1, селянського (фермерського) господарства АРІЕЛЬ про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ від 06.02.2017р.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_1Є звернувся до суду з позовом до ФГ Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 січня 2012 року між ним та ФГ Лавриненко було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2321583000:01:001:0023 сільськогосподарського призначення, площею 8.7211 гектари, розташованої на території Вільнянського району Запорізької області.

Зазначав, що договір було укладено на 10 років.

Відповідно до п. 20 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у дев'ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Належний йому примірник договору оренди йому не було надано на руки, але з 2008 року він отримував орендну плату, що свідчить про факт передачі земельної ділянки з моменту підписання договору, а не з моменту його державної реєстрації.

Також просив суд витребувати з Управління Держгеокадасту у Вільнянському районі Запорізької області оригінал договору оренди, поземельну книгу та заяву Ф-6 про державну реєстрацію.

Після ознайомлення з витребуваним судом оригіналом договору оренди та додатками до нього, позивач уточнив позовні вимоги, та додатково зазначив, що відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки, земельна ділянка начебто була ним передана відповідачу, але дата передачі не визначена.

Крім того вказував, що підпис на договорі оренди, на акті прийому-передачі, на акті визначення меж земельної ділянки виконано не ним, а невідомою особою.

Заяву про реєстрацію договору (форма 6.1) він особисто не подавав і вважає, що такої заяви не існує, як і не існує поземельної книги, так як остання не заводилася.

Незважаючи на вказані обставини в договорі зазначено реєстраційний номер від 28 грудня 2012 року, стоїть печатка Держкомзему та підпис посадової особи. Вважає, що реєстрація договору не відбулася, а мало місце скоєння службового злочину посадовою особою.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 8,7211 гектарів, розташованої на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер 2321583000:01:001:0023, державний акт ЗП №057404, укладений між ОСОБА_1 та ФГ ОСОБА_2І. від 01.01.2012 р, зареєстрований у відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області 28.12.2012р. за №232150004003640.

У червні 2017 року ФГ Лавріненко звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, СФГ АРІЕЛЬ про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ від 06.02.2017року, який в подальшому було уточнено та мотивовано тим, що 01.01.2012 року між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 було укладено договір земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, терміном на 10 років.

Договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області, про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 29 грудня 2012 року за №232150004003640, отже термін дії даного договору спливає 29.12.2022 року.

З огляду на подану позовну заяву, ОСОБА_1 підтвердив факт не тільки отримання орендної плати від ФГ Лавріненко з 2012 по 2016 рік включно, а й той факт, що саме вказане фермерське господарство користувалося і продовжує користуватися його земельною ділянкою і на момент укладення договору з СФГ АРІЕЛЬ 06.02.2017 року.

Зазначав, що фактичної передачі землі за договором від 06.02.2017 року між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ не відбулося, отже цей договір є фіктивним.

Оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01.01.2012 року не припинена, його не розірвано і не визнано недійсним, слід зробити висновок, що укладення іншого договору оренди в момент дії попереднього є незаконним.

Посилаючись на вказані обставини, просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, укладений між ОСОБА_1 з СФГ АРІЕЛЬ , укладений 06.02.2017 року, зареєстрований згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33794056 від 10.02.2017 року приватним нотаріусом ОСОБА_3; стягнути судові витрати з відповідачів у пропорційному порядку.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки площею 8,7211 гектарів, розташованої на території Максимівської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області кадастровий №2321583000:01:001:0023 державний акт серії ЗП №057404 укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко 01 січня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему Вільнянського р-ну, Запорізької області 28 грудня 2012 року за №232150004003640 - недійсним.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ФГ Лавріненко відмовлено.

Стягнуто з ФГ Лавріненко на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн та судові витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 2250,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ФГ Лавріненко подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом фактичних обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічні позовні вимоги ФГ Лавріненко задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції в основу рішення покладено договір оренди строком на 5 років, але даний договір між сторонами не укладався та судом не досліджувався; експертні висновки є неясними та суперечливими; судом не взято до уваги, що в установленому порядку дія договору оренди від 01.01.2012 року, який діє до 29.12.2022 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко не припинена, його не розірвано та не визнано недійсним, а отже укладання іншого договору оренди в момент дії попереднього договору є незаконним та неприпустимим.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Апеляційного суду Запорізької області від 25.05.2018 року справу передано у провадження судді Онищенка Е.А..

Ухвалами Апеляційного суду Запорізької області від 18 червня 2018 року та від 21 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду з урахуванням вимог абз. 3 п. 3 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів , де передбачено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах; відповідно до положення п. 8 ч. 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, згідно якого до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах ліквідовано Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область, з місцезнаходженням у місті Запоріжжя.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів зазначену цивільну справу було передано до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Запорізького апеляційного суду від 11.10.2018 року справу передано у провадження судді-доповідача ОСОБА_4 та визначено склад колегії: головуючий суддя - Кримська О.М., судді: Бєлка В.Ю., Дашковська А.В..

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено та не заперечується сторонами, що 01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко було укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,7211 га, кадастровий №2321583000:01:001:0023, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №057404.

06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, право оренди якої було зареєстровано 07.02.2017 року що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10.02.2017 року №80026119 (т.1 а.с.50, 84-93).

Під час вирішення спору у вказаній справі сторони вказували на різний термін дії договору оренди від 01.01.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко .

Так, ОСОБА_1 вказує, що договір оренди земельної ділянки ним було укладено строком на 5 років - до 01 січня 2017 року, щорічну орендну плату на виконання умов договору він отримував, але примірник договору оренди після реєстрації йому надано не було. Натомість ФГ Лавріненко зазначає про укладення вказаного договору строком на 10 років.

На виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.03.2017 року Управлінням Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області надано оригінал договору оренди від 01 січня 2012 року, згідно із пунктом 8 якого договір укладено на 10 років (т.1 а.с.18- 22).

Згідно із висновком експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України №4-281 від 18.08.2017 року, наданого на виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.07.2017 року про призначення почеркознавчої експертизи за клопотанням представника ОСОБА_1, підписи в графах Орендодавець в договорі оренди землі від 01.01.2012, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1, акті прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) та акті визначення меж земельної ділянки в натурі, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (т.1 а.с.106-107, 128-134).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 02.11.2017 року за клопотанням представника ФГ Лавріненко призначено повторну почеркознавчу експертизу (т.1 а.с.165-166).

Згідно із висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_5 №22381/4176 від 13.03.2018 року, підписи від імені ОСОБА_1 в: першому примірнику договору оренди землі від 01.01.2012 (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.18-20), першому примірнику акту прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди без дати (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.21), другому примірнику акту прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди без дати (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.188), першому примірнику акту визначення меж земельної ділянки в натурі без дати (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.22), другому примірнику акту визначення меж земельної ділянки в натурі без дати (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.189), розташовані в графах: Орендодавець , другому примірнику договору оренди землі від 01.01.2012 (цивільна справа №314/879/17-ц, а.с.185-187), розташований над графою Орендодавець , - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1, а іншою особою (т.1 а.с.1-10).

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах від 25 травня 1998 року № 15, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновки експертів складені у відповідності до вимог закону та вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5 з наступними змінами, містять відповіді на постановлені перед експертами питання у межах компетенції, не викликає сумнівів у їх правильності.

ФГ Лавріненко не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків експертів, які відповідають вимогам чинного законодавства, є обґрунтованими, не суперечать один одному та узгоджуються із іншими доказами у справі.

За таких обставин, доводами апеляційної скарги не спростовано та матеріалами справи підтверджено висновки суду першої інстанції про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на укладення договору оренди земельної ділянки від 01.01.2012 року терміном на 10 років, що , з огляду на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладання.

У зустрічній позовній заяві ФГ Лавріненко заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с.72).

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України при розгляді справи №6-17цс17 від 22 лютого 2017 року.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що вважав, що уклав договір із ФГ Лавріненко 01.01.2012 року строком на 5 років, та дізнався про своє порушене право після спливу цих п'яти років та укладення договору оренди 06.02.2017 року із СФГ АРІЕЛЬ , що підтверджується матеріалами справи.

Натомість, відповідачем ФГ Лавріненко не надано належних, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 77, 79-81 ЦПК України, щодо обізнаності позивача про своє порушене право з 2012 року.

Матеріали справи не містять даних , які б свідчили про обізнаність позивача про порушене його право саме з 2012 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі від 01.01.2012 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди від 06.02.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ є чинним, державна реєстрація вказаного договору проведена відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , із чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Так, згідно із відміткою відділу Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області договір оренди від 01.01.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко було зареєстровано 29 грудня 2012 року за №232150004003640 у Державному реєстрі земель (т.1 а.с.18- 22).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10.02.2017 року №80026119 07.02.2017 року на підставі договору оренди землі від 06.02.2017 року, було зареєстровано за СФГ АРІЕЛЬ право оренди земельної ділянки площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, (т.1 а.с.50 ).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.03.2017 року зобов'язано Управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області надати оригінал Поземельної книги на земельну ділянку (кадастровий №2321583000:01:001:0023) та оригінал примірника заяви форми 6.1 про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий №2321583000:01:001:0023) (т.1 а.с.15).

Управлінням Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області листом №9-28-0.5-353/2-17 від 16.03.2017 року повідомлено, що пошуки оригінального примірника Поземельної книги на земельну ділянку (кадастровий №2321583000:01:001:0023), належну ОСОБА_1, та оригінального примірника заяви форми 6.1, тривають в місцевому фонді документації з землеустрою (т.1 а.с.17).

У відповідь на запит Запорізького апеляційного суду Відділ у Вільнянському районі Головного Управління Держгеокадастру у Запорізькій області листом №0-8-0.26-463/105-19 від 24.01.2019 року повідомив, що Поземельна книга на земельну ділянку (кадастровий №2321583000:01:001:0023), належну ОСОБА_1, та заява форми 6.1 про державну реєстрацію договору оренди вказаної земельної ділянки, в місцевому фонді документації з землеустрою не обліковується (т.2 а.с.173).

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, на час державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 06.02.2017 року, укладеного ОСОБА_1 із СФГ АРІЕЛЬ жодних перешкод, в тому числі реєстрації іншого речового права оренди, не було встановлено.

Таким чином, висновки суду про відсутність реєстрації договору оренди, укладеного 01.01.2012 року між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко доводами апеляційної скарги не спростовані, а отже правові підстави для визнання договору оренди, укладеного 06.02.2017 року між ОСОБА_1 та СФГ АРІЕЛЬ відсутні.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фермерського господарства Лавріненко залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2019 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_6