Постанова

від 19.08.2020 по справі 314/879/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 314/879/17

провадження № 61-5822св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - фермерське господарство Лавріненко ,

відповідач за зустрічним позовом - селянське (фермерське) господарство Аріель ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства Лавріненко на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року в складі судді: Беспалько Т. Д., та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Бєлки В. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ФГ Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Первісний позов мотивований тим, що 01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ Лавриненко було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 2321583000:01:001:0023 сільськогосподарського призначення, площею 8.7211 гектари, розташованої на території Вільнянського району Запорізької області, договір було укладено на 10 років. Відповідно до пункту 20 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у дев`ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі. Належний йому примірник договору оренди йому не було надано на руки, але з 2008 року ОСОБА_1 отримував орендну плату, що свідчить про факт передачі земельної ділянки з моменту підписання договору, а не з моменту його державної реєстрації.

ОСОБА_1 вказував, що підпис на договорі оренди, на акті прийому-передачі, на акті визначення меж земельної ділянки виконано не ним, а невідомою особою. Заяву про реєстрацію договору (форма 6.1) він особисто не подавав і вважає, що такої заяви не існує, як і не існує поземельної книги, так як остання не заводилася. Незважаючи на вказані обставини в договорі зазначено реєстраційний номер від 28 грудня 2012 року, стоїть печатка Держкомзему та підпис посадової особи. Вважає, що реєстрація договору не відбулася, а мало місце скоєння службового злочину посадовою особою.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 8,7211 гектарів, розташованої на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер 2321583000:01:001:0023, державний акт ЗП № 057404, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко 01 січня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області 28 грудня 2012 року за № 232150004003640.

У червні 2017 року ФГ Лавріненко звернулося з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , СФГ Аріель про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 01 січня 2012 року між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 укладено договір земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, терміном на 10 років. Договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему Вільнянського району Запорізької області, про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 29 грудня 2012 року за № 232150004003640, отже, термін дії даного договору спливає 29 грудня 2022 року.

З огляду на подану позовну заяву, ОСОБА_1 підтвердив факт не тільки отримання орендної плати від ФГ Лавріненко з 2012 по 2016 рік включно, а й той факт, що саме вказане фермерське господарство користувалося і продовжує користуватися його земельною ділянкою і на момент укладення договору з СФГ Аріель 06 лютого 2017 року. Фактичної передачі землі за договором від 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель не відбулося, отже, цей договір є фіктивним. Оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01 січня 2012 року не припинена, його не розірвано і не визнано недійсним, то укладення іншого договору оренди в момент дії попереднього є незаконним.

ФГ Лавріненко просило:

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, укладений 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 з СФГ Аріель , зареєстрований згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33794056 від 10 лютого 2017 року приватним нотаріусом Кравченко О. М.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки площею 8.7211 гектарів розташованої на території Максимівської сільської ради, Вільнянського р-ну, Запорізької області кадастровий № 2321583000:01:001:0023 державний акт серії ЗП №057404, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко 01 січня 2012 року, зареєстрований у відділі Держкомзему Вільнянського району, Запорізької області 28 грудня 2012 року за № 232150004003640 - недійсним.

У задоволенні зустрічного позову ФГ Лавріненко відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що згідно висновків експертизи підпис в оспорюваному договорі оренди виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. У зв`язку із цим відсутнє волевиявлення власника земельної ділянки на укладення договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2012 року терміном на 10 років, що на підставі статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення.

Суди відхилили посилання ФГ Лавріненко про пропуск ОСОБА_1 позовної давності. При зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначав, що вважав, що уклав договір із ФГ Лавріненко 01 січня 2012 року строком на 5 років, та дізнався про своє порушене право після спливу цих п`яти років та укладення договору оренди 06 лютого 2017 року із СФГ Аріель , що підтверджується матеріалами справи. Натомість ФГ Лавріненко не надано належних, достовірних та достатніх доказів щодо обізнаності позивача про своє порушене право з 2012 року і матеріали справи не містять даних, які б свідчили про обізнаність позивача про порушене його право саме з 2012 року.

При відмові у задоволенні зустрічного позову суди зазначили, що договір оренди від 06 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ Аріель є чинним, державна реєстрація проведена відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень . На момент державної реєстрації жодних перешкод, у тому числі й реєстрації іншого речового права оренди, не було встановлено. У зв`язку із цим правові підстави для визнання недійсним договору оренди, укладеного 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель , відсутні.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ФГ Лавріненко подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ФГ Лавріненко та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не повно з`ясували усі фактичні обставини справи не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду. Суд першої інстанції в основу рішення поклав договір оренди, який був укладений між сторонами строком на 5 років, але цей договору ніколи не укладався між сторонами і його не існувало, його копія, а тим більше оригінал, не надавався;

експертні висновки є неясними та суперечливими. Експерти Гайдамакіна Д. І. та Дробишева О. С. безпідставно проігнорували документи, які були надані експертам на виконання клопотання від 20 листопада 2017 року в якості вільних і умовно-вільних зразків підписів ОСОБА_1 ОСОБА_1 не заперечує факту отримання орендної плати від ФГ Лавріненко з 2012 по 2017 роки, але не визнає власний підпис який стоїть на документах, які це підтверджують. У висновках експертизи № 22381/4176 від 13 березня 2018 року не зазначено, які конкретно методики використані, їх назва, рік та номер, під яким вони були зареєстровані в МЮ України. Незрозуміло чому експерти не застосували вимірювально-статистичний метод який пропонує експертам використання спеціально розроблених вимірювально-статистичних методів. Експерти не в повній мірі використали сучасні технічні засоби та прилади, комп`ютерні програми і телевізійні установки. Експерти не зазначили чи є документи, які використовувалися як порівняльні зразки, максимально наближені за часом, оскільки за певний час та період підпис особи може змінитися і досить суттєво відрізнятися від його досліджуваного оригіналу. Зазначене ставить під сумнів достовірність висновки експертів;

оскільки попередній договір оренди земельної ділянки чинним до 29 грудня 2022 року, то дії щодо передачі в оренду СФГ Аріель , спірної земельної ділянки без припинення чинного договору оренди земельної ділянки є незаконними. З 2012 року і по це час земельна ділянка перебуває у користуванні ФГ Лавріненко за договором оренди землі, який не розірвано, не припинено чи визнано недійсним. ФГ Лавріненко виплачувало орендодавцю обумовлену договором орендну плату, яку він отримував, тому ОСОБА_1 достеменно знав про наявність орендних правовідносин. Оскільки фактичної передачі земельної ділянки за договором від 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель не відбулося, то цей договір є фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України;

оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01 січня 2012 року, що був укладений між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко не припинена, то укладення іншого договору оренди в момент дії попереднього договору є незаконним, тому ФГ Лавріненко є належним землекористувачем спірної земельної ділянки і має право в установленому законом порядку вимагати захисту свого порушеного права;

ОСОБА_1 пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко було укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,7211 га, кадастровий № 2321583000:01:001:0023, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 057404.

06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, право оренди якої було зареєстровано 07 лютого 2017 року, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10 лютого 2017 року № 80026119.

Згідно із висновком експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України № 4-281 від 18 серпня 2017 року, наданого на виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 липня 2017 року про призначення почеркознавчої експертизи за клопотанням представника ОСОБА_1 , підписи в графах Орендодавець в договорі оренди землі від 01 січня 2012 року, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 , акті прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) та акті визначення меж земельної ділянки в натурі, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року за клопотанням ФГ Лавріненко призначено повторну почеркознавчу експертизу.

Згідно із висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса № 22381/4176 від 13 березня 2018 року, підписи від імені ОСОБА_1 в: першому примірнику договору оренди землі від 01 січня 2012 року (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 18-20), першому примірнику акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди без дати (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 21), другому примірнику акту прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди без дати (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 188), першому примірнику акту визначення меж земельної ділянки в натурі без дати (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 22), другому примірнику акту визначення меж земельної ділянки в натурі без дати (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 189), розташовані в графах: Орендодавець , другому примірнику договору оренди землі від 01 січня 2012 року (цивільна справа № 314/879/17-ц, а. с. 185-187), розташований над графою Орендодавець , - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Крім того, мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що за частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом . Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів . У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину , такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину , а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення . Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки .

Суди встановили, що за висновком експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України № 4-281 від 18 серпня 2017 року та висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса № 22381/4176 від 13 березня 2018 року підписи в графах Орендодавець в договорі оренди землі від 01 січня 2012 року, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 , акті прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) та акті визначення меж земельної ділянки в натурі, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

За таких обставин, договір оренди землі від 01 січня 2012 року, є неукладеним і не може визнаватися недійсним. Тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем за первісним позовом неефективного способу захисту.

При зверненні із зустрічним позовом ФГ Лавріненко посилалося на те, що оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01 січня 2012 року, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 , строком на 10 років, не припинена, його не розірвано і не визнано недійсним, то укладення іншого договору оренди від 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 з СФГ Аріель щодо тієї ж самої земельної ділянки в момент дії попереднього є незаконним.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

На підставі висновків експертиз судами встановлено, підпис у договорі оренди від 01 січня 2012 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто договір оренди від 01 січня 2012 року є неукладеним.

З урахуванням того, що договір оренди землі від 01 січня 2012 року є неукладеним, то на його підставі не виникло право, яке б підлягало захисту, а тому у задоволенні зустрічних позовних вимог ФГ Лавріненко необхідно відмовити саме із цих підстав. А тому судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення: у частині задоволення первісного позову скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог; у частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

ФГ Лавріненко сплачено судовий збір: 3 360 грн (960 грн за первісним позовом та 2 400 грн за зустрічним позовом) за подання апеляційної скарги (Т. 2, а. с. 67, 95) та 4 480 грн (1280 грн за первісним позовом 3 200 грн за зустрічним позовом) за подання касаційної скарги. Тому з ОСОБА_1 на користь ФГ Лавріненко підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору за первісним позовом. за подання апеляційної скарги. Оскільки у частині зустрічного позову судові рішення змінено, то судові витрати, понесені на сплату судового збору, не розподіляються.

Керуючись статтями 141, 400, 410 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Лавріненко задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним площею 8.7211 гектарів розташованої на території Максимівської сільської ради, Вільнянського р-ну, Запорізької області кадастровий № 2321583000:01:001:0023 від 01 січня 2012 року, укладеного ОСОБА_1 та фермерським господарством Лавріненко , відмовити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог фермерського господарства Лавріненко до ОСОБА_1 , селянського (фермерського) господарства Аріель про визнання недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 8,7211 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321583000:01:001:0023, укладеного 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством з селянським (фермерським) господарством Аріель змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства Лавріненко 2 240 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук