Рішення

від 12.02.2019 по справі 902/850/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" лютого 2019 р. Cправа № 902/850/18

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: Безпалюка О.Л., посвідчення № 1741 від 29.08.2014 р., довіреність № 14-72 від 14.04.2017 р.;

відповідача: Півнюка О.В., паспорт серії НОМЕР_2 виданий Жмеринським РВ УМВС України у Вінницькій області 23.06.2001 р.;

присутнього: ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_3 виданий Жмеринським РВ УМВС України у Вінницькій області 13.11.2017 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)

до : міського комунального підприємства "Енергоресурс" (вул. Соборна, буд. 41, м. Жмеринка, 23100)

про стягнення 146 806 грн 19 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано позов до міського комунального підприємства "Енергоресурс" про стягнення 146 806 грн 19 коп. заборгованості, з яких 64 283 грн 60 коп. пені, 10 797 грн 30 коп. 3% річних, 71 725 грн 29 коп. інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу № 2407/14-КП-1 від 28.01.2014 р.

Ухвалою суду від 29.12.2018 р. відкрито провадження у справі № 902/850/18 в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду по суті на 15.01.2019 р.

14.01.2019 р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих. № 14 від 10.01.2019 р. (вх. № 02.-34/258/19 від 14.01.2019 р.), в якому останній просить суд розглянути справу в порядку загального позовного провадження, зменшити суму заявлених до стягнення коштів з 146 806 грн 19 коп. до 30 000 грн 00 коп., розстрочити стягнуту суму на 36 місяців рівними частинами та відмовити позивачу у стягненні судових витрат, а саме 2 202 грн 09 коп. судового збору та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За результатами проведеного судового засідання (15.01.2019 р.) суд з метою забезпечення реалізації принципів рівності перед законом і судом та змагальності сторін дійшов висновку про відкладення розгляду справи на підставі ч.2 ст.202, ч.1 ст.216 ГПК України, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Крім того, в даному засіданні судом відхилено як необґрунтоване клопотання відповідача, наведене останнім у відзиві, про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, за наслідком чого постановлено ухвалу, яку зафіксовано у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 15.01.2019 р. призначено у справі судове засідання для її розгляду по суті на 12.02.2019 р.

05.02.2019 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вих. № 14/4-254 від 31.01.2019 р., в якій останній не погоджується із мотивами відповідача, наведеними у відзиві та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

11.02.2019 р. на адресу суду від міського комунального підприємства "Енергоресурс" надійшло заперечення що відповіді на відзив на позовну заяву вих. № 60 від 06.02.2019 р., в якому відповідач, наряду з іншим, просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій до 30 000 грн 00 коп. з можливістю розстрочки рівними частинами на 36 місяців.

Розгляд справи здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судому засіданні (12.02.2019 р.) представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Натомість представник відповідача стосовно позову заперечив та просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій з розстроченням сплати заборгованості на 36 місяців..

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договору купівлі-продажу природного газу № 2407/14-КП-1 від 28.01.2014 р., відповідно до умов якого останньому у 2014 р. передано природний газ на загальну суму 1 315 624 грн 21 коп., за який міське комунальне підприємства "Енергоресурс" розрахувалось несвоєчасно, чим порушило умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п. 6.1. Договору.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 146 806 грн 19 коп. заборгованості, з яких 64 283 грн 60 коп. пені, 10 797 грн 30 коп. 3% річних, 71 725 грн 29 коп. інфляційних втрат за вказаним договором.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву просить суд зменшити суму заявленої позивачем до стягнення заборгованості з 146 806 грн 19 коп. до 30 000 грн 00 коп. у зв'язку з важким матеріальним становищем комунального підприємства та розстрочити присуджену суму на 36 місяців рівними частинами. При цьому, відповідач звертає увагу на недотримання позивачем п. 9.1. Договору, яким врегульовано обов'язок сторін вирішувати спори та розбіжності шляхом переговорів та консультацій та лише у випадку недосягнення домовленостей спори вирішувати в судовому порядку.

Крім того, відповідач зазначає, що КП "Енергоресурс", як теплопостачальна сезонна організація, має давні відносини з позивачем з постачання природного газу, який придбавається виключно для виробництва теплової енергії, що постачається бюджетним та декільком господарським організаціям у м. Жмеринка. На сьогоднішній день, за твердженням відповідача, вже декілька років підприємство в терміни попередню оплату за поставлений газ, заборгованість та будь-які претензій зі сторони позивача відсутні.

Також відповідач вказує, що ним здійснювалась оплата за спожитий природний газ з порушенням встановлених Договором строків у зв'язку з важким фінансовим становищем на той час. При цьому значною частиною споживачів підприємства є бюджетні установи та організації, тому сплата заборгованості бюджетними установами залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави. Наявність значного боргу споживача ДЗ "Відділкова лікарня ст. Жмеринка" вплинуло на стан оплати природного газу перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

У відповіді на відзив позивач зазначає, що наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вони носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності останнього. При цьому відповідачем не надано суду жодного обґрунтування щодо розстрочення виконання рішення строком саме на 36 місяців.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 30 000 грн 00 коп. позивачем вказано, що заявлена до стягнення з відповідача неустойка у розмірі 64 283 грн 60 коп. є значно меншою від заподіяних позивачу збитків, тоді як розмір збитків до яких, за твердженням позивача, відносяться інфляційні втрати становить 71 725 грн 29 коп.

Відповідач у запереченні щодо відповіді на відзив на позовну заяву зазначає, що КП "Енергоресурс" звернулось з проханням про розстрочення виконання зобов'язання у зв'язку з обставинами, що не залежать від підприємства. КП "Енергоресурс" працює лише три місяці в рік, в період опалювального сезону і прибуток отримує в цей період. В період коли підприємство не працює - прибуток, отриманих за опалювальний сезон, витрачається на заробітну плату, сплату податків та зборів, інших державних нарахувань, підготовки до нового опалювального сезону, заготовки та закупівлі дров, ремонту котелень та котлів, що вийшли з ладу, та інш.

Також щодо заявленого ним клопотання про зменшення розміру позовних вимог вказує, що готові сплатити вказану суму заборгованості з наданням розстрочки, оскільки лише так можна зменшити негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 28.01.2014 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та міським комунальним підприємством "Енергоресурс" (покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 2407/14-КП-1 (Договір) відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 р. природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (а.с. 15-20, т. 1).

Згідно із п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. газ обсягом до 283 тис.куб.м.

Обсяги газу, що планується передати за Договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу у встановленому порядку (п. 2.1.1. Договору).

Відповідно до п. 3.3. Договору приймання-передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Розділом 5 Договору сторонами погоджено ціну на газ.

Згідно із п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а також цим Договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2014 р., і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 Договору).

Додатковими угодами № 1-5 до Договору сторонами внесено зміни до умов Договору стосовно ціни газу, виклавши п. 5.2. Договору в новій редакції (а.с. 21-26, т. 1).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем у період з січня - березня 2014 р. та жовтня-грудня 2014 р. передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 1 315 624 грн 21 коп. на підтвердження чого у справі містяться обопільно підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі природного газу (а.с. 31-36, т. 1).

Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. Договору.

Остаточний розрахунок з позивачем за поставлений природний газ відповідачем здійснено 13.03.2015 р. , що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою "Операції по Договору № 2407/14-КП-1, Підприємство "Енергоресурс МКП" з 01.01.2014 р. по 28.02.2018 р. (а.с. 37, т. 1).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати отриманого природного газу слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У п. 7.2. Договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Умовами п. 9.3. Договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності ), у томі числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі ( 10 797 грн 30 коп. - 3 % річних та 71 725 грн 29 коп. - інфляційні втрати).

Крім того, перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" калькулятора правильності розрахунку пені не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Суд акцентує увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву, запереченні щодо відповіді на відзив та в усних поясненнях в ході розгляду справи не висловлено заперечень щодо правильності проведеного позивачем розрахунку (3 % річних, інфляційних втрат та пені), не надано власного контррозрахунку заборгованості, тощо.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення заявленої до стягнення заборгованості, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення пені , з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права .

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність .

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій , які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі , а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені ), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини:

- отриманий природний газ відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним;

- відповідно до умов Договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, а не для власних потреб. При цьому, станом на 31.12.2014 р. у споживача теплової енергії - ДЗ "Відділкова лікарня ст. Жмеринка" була наявна заборгованість перед відповідачем за отриману теплову енергію в розмірі 931 461 грн 07 коп.;

- ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів;

- предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;

- розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще в березні 2015 р.;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором. Іншого матеріали справи не місять;

- відповідно до фінансового звіту міського комунального підприємства "Енергоресурс" за 2018 рік підприємство є збитковим.

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат;

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора .

Також судом взято до уваги, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100 % акцій якого належить державі.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 30 000 грн 00 коп. Що стосується зменшення інших складових заборгованості (3% річних та інфляційних втрат), законодавством суду таких повноважень не надано, тому заява відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 р. у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 р. у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 р. у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18.

Таким чином до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в сумі 112 522 грн 59 коп. (10 797 грн 30 коп. - 3 % річних + 71 725 грн 29 коп. - інфляційні втрати + 30 000 грн 00 коп. пеня).

Щодо клопотання відповідача викладено у відзиві на позовну заяву про розстрочення виконання рішення суду на 36 місяців рівними частинами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання

У ч.ч. 2, 3 ст. 331 ГПК України вказано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При розгляді клопотання про відстрочку виконання рішення суд також приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Суд зазначає, що сам по собі важкий фінансовий стан, в розумінні ст. 331 ГПК України, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання.

Наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, заподіяння збитків підприємству, відсутність грошових коштів, наявність дебіторської заборгованості споживачів, тощо, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення строком на 36 місяців на якому наполягає відповідач у поданому до суду відзиві , оскільки вони носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні суті статті 331 Господарського кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення. При цьому згідно зі ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, судом також враховується відсутність в матеріалах справи жодного належного обґрунтування відповідача стосовно розстрочення виконання рішення суду строком саме на 36 місяців (виходячи з яких критеріїв та обставин керувався відповідач при зазначенні строку розстрочення рішення), а також співмірність та пропорційність балансу інтересів сторін. До того ж згідно із ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення у даній справі саме строком на 36 місяців , що не позбавляє права відповідача після прийняття рішення у даній справі звернутись до суду з заявою в порядку ст. 331 ГПК України про розстрочення виконання рішення суду на більш об'єктивний строк, навівши при цьому відповідні обґрунтування та надавши докази на підтвердження своїх доводів стосовно розстрочення виконання рішення саме на такий строк.

Щодо зауважень відповідача відносно порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору, суд зазначає, що згідно із рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

А тому позивач вправі звернутись до суду з позовом за захистом свого порушеного права, не застосовуючи при цьому заходи досудового врегулювання спору.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо зменшення пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв'язку із зменшенням пені.

Щодо заявлених позивачем вимог в прохальній частині позову про стягнення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Натомість позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи (рахунків, платіжних документів про їх оплату, тощо).

Крім того, позивачем не подано до закінчення судових дебатів заяви в порядку визначеному абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України про розподіл судових витрат в цій частині після прийняття рішення у справі.

З огляду на вказане, вимоги позивача в цій частині задоволенню судом не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з міського комунального підприємства "Енергоресурс" (вул. Соборна, буд. 41, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 32644469) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) 112 522 грн 59 коп. та 2 202 грн 09 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34 283 грн 60 коп. пені публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Копію повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 18 лютого 2019 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)

3 відповідачу (вул. Соборна, буд. 41, м. Жмеринка, 23100)