Постанова

від 11.04.2019 по справі 902/850/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року Справа № 902/850/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Дужич С.П. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Величко К.Я.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року (повний текст складено 18.02.2019) у справі № 902/850/18 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Міського комунального підприємства "Енергоресурс"

про стягнення 146 806 грн 19 коп

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року у справі № 902/850/18 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Енергоресурс" про стягнення 146 806 грн 19 коп задоволено частково.

Присуджено до стягнення з міського комунального підприємства "Енергоресурс" (вул. Соборна, буд. 41, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 32644469) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) 112 522 грн 59 коп. та 2 202 грн 09 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34 283 грн 60 коп. пені публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, ухвалою апеляційного суду від 26 березня 2019 року явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.

Безпосередньо в судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та міським комунальним підприємством "Енергоресурс" (покупець/відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 2407/14-КП-1 (далі - договір, а.с. 15-20), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2014 р. природний газ, а покупець в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Газ, що продається за Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Згідно із п.2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. газ обсягом до 283 тис.куб.м.

Обсяги газу, що планується передати за договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу у встановленому порядку (п.2.1.1 договору).

Відповідно до п.3.3 договору приймання-передачі газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Розділом 5 договору сторонами погоджено ціну на газ.

Згідно із п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а також цим Договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2014 р., і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).

Додатковими угодами № 1-5 до договору сторонами внесено зміни до умов договору стосовно ціни газу, виклавши п. 5.2. договору в новій редакції (а.с. 21-26).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору у період з січня - березня 2014 р. та жовтня-грудня 2014 р. передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 1 315 624 грн 21 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 31-36).

Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань оплату за поставлений здійснив несвоєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. договору, а саме, 13.03.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою "Операції по Договору № 2407/14-КП-1, Підприємство "Енергоресурс МКП" з 01.01.2014 по 28.02.2018 (а.с. 37).

Враховуючи викладене, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Міського комунального підприємства "Енергоресурс" про стягнення пені в розмірі 64 283,60 грн, 10 797 грн 30 коп. - відсотків річних та 71 725 грн 29 коп. - інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно п.7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Умовами п.9.3. договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у томі числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п. 7.2. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, правомірно задоволив пеню в розмірі 30 000,00 грн., зменшивши її розмір на 34 283,60 грн.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 10 797 грн 30 коп. - відсотків річних та 71 725 грн 29 коп. - інфляційних втрат.

При цьому, посилання ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на те, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір штрафних санкцій до 30 000,00 грн, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч.3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру пені вірно взяв до уваги наступні обставини:

- отриманий природний газ відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним;

- відповідно до умов Договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, а не для власних потреб. При цьому, станом на 31.12.2014 р. у споживача теплової енергії - ДЗ "Відділкова лікарня ст. Жмеринка" була наявна заборгованість перед відповідачем за отриману теплову енергію в розмірі 931 461 грн 07 коп.;

- ступінь виконання зобов'язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів;

- предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених ст.625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;

- розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за договором в повному обсязі ще в березні 2015 р.;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором. Іншого матеріали справи не місять;

- відповідно до фінансового звіту міського комунального підприємства "Енергоресурс" за 2018 рік підприємство є збитковим.

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат;

Крім того, судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також слід зазначити, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100 % акцій якого належить державі.

Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 30 000 грн, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Що стосується зменшення інших складових заборгованості (3% річних та інфляційних втрат), то місцевий господарський суд правомірно відмовив в цій частині, оскільки законодавством суду таких повноважень не надано.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року у справі №902/850/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №902/850/18 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "16" квітня 2019 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.