Рішення

від 13.02.2019 по справі 923/1032/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 року Справа № 923/1032/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії, м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Етер", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 3 276,58 грн за договором про надання послуг

за участю представників сторін:

від позивача: Савенок О. І., представник за довіреністю № 80/07.1-09/15627 від 28.12.2018;

від відповідача : не прибув.

Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою № Ф65/32.2/878-81 від 11.12.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Етер" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 21-3088 від 01.12.2014 у розмірі 3 276,58 грн, з яких яких основна сума боргу - 2 750,40 грн, пеня - 358,30 грн, 3% річних - 43,18 грн, втрати від інфляції - 124,70 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 14.12.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі 923/1032/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

27.12.2018 Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог. В поданій заяві, повідомляє суд, що 20.12.2018 відповідачем оплачено рахунок № 8642 від 21.11.2017 за послуги надані позивачем в листопаді 2017 року на суму 229,20 грн.

Відповідно до даної заяви просить стягнути з відповідача 2 983,44 грн, з яких основна сума боргу - 2 521,20 грн, пеня - 320,85 грн, 3% річних - 36,40 грн, втрати від інфляції - 104,99 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.01.2019 відкладено розгляд справи 05.02.2019 о 10:30.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 31.01.2019 розгляд справи перенесено на 13.02.2019.

У призначене судове засідання представник Відповідача не прибув та не надав документи визначені ухвалою суду про відкриття провадження.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвалу Господарського суду Херсонської області від 14.12.2018 про відкриття провадження у справі № 923/1032/18 Відповідач отримав 26.12.2018, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься в матеріалах справи (а.с.102).

Зважаючи на те, що неявка Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 13.02.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Етер" є користувачем радіочастотного ресурсу України і використовує у своїй діяльності на території Херсонської області 2 радіоелектронних засоби (далі - РЕЗ) на підставі виданих дозволів на експлуатацію (а.с.15-16).

Відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України" користувачі радіочастотного ресурсу України зобов'язані, зокрема, вносити у встановленому НКРЗІ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування.

Згідно п.4 ст. 16 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" УДЦР на платній основі за рахунок коштів користувачів радіочастотного ресурсу України на їх замовлення виконує роботи (надає послуги). Перелік робіт та послуг. що виконує УДЦР, а також тарифи на них затверджуються НКРЗІ, у встановленому порядку.

Відповідно до вищевказаних нори законодавства України між Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (далі - Південна філія УДЦР) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Етер" укладено договір на роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпечення електромагнітної сумісності РЕЗ № 21-2088 від 01.12.2014 (далі - Договір) щодо РЕЗ відповідача, які знаходяться на території Херсонської області.

Відповідно до п.1 Договору позивач виконує роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а Відповідач виконує свої зобов'язання щодо використання РЧР, а також здійснює оплату вищезгаданих робіт на рахунок Позивача.

Пунктом 2.1.1. Договору передбачено, Позивач зобов'язується виконувати роботи (послуги) по розподілу цього Договору згідно з вимогами чинного законодавства України у галузі зв'язку, для чого: здійснювати радіочастотний моніторинг РЕЗ та ВП Відповідача; по заявкам відповідача у наданій йому смузі частот виявляти радіозаводи, визначати джерела цих радіозавод та усувати їх у строки та у порядку, визначених діючими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.2.2.3 Договору Відповідач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату Позивачу згідно умов цього Договору.

Вартість робіт (послуг) по цьому Договору визначається згідно Тарифів на роботи (послуги) Позивача, пов'язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу, затверджених Рішенням НКРЗ № 1256 від 11.12.2008 року та зареєстрованих Міністерством юстиції України 25.12.2008 року за № 1238/15929 (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору Відповідач сплачує Позивача за роботи (послуги) по Договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок Позивача до 25-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого Позивачем рахунку. Починаючи з 26-го числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період. По виставленим рахункам за роботи (послуги), вказані у п.п. 2.1.2 Договору, Замовник здійснює оплату не пізніше 7-ми днів з дня одержання такого рахунку.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов Договору. Цей період вважається подовженим на кожний період тривалістю в один рік, але не більше терміну дії дозвільних документів (п. 6.1., п. 6.2. Договору).

За період дії Договору Позивач свої зобов'язання виконував належним чином та щомісяця направляв засобами поштового зв'язку рахунки та акти виконаних робіт (а.с.24-59). Однак Відповідач з листопада 2017 року не оплачував виконані Позивачем роботи.

У зв'язку з чим Позивач направив на юридичну адресу Відповідача претензію № Ф51/32-2.1-03/1073 від 27.06.2018 (а.с.21-23), якою повторно були направлені рахунки для оплати та проекти актів виконаних робіт для підписання. Заперечень від Відповідача не надходило, заборгованість не погашено.

За вищезазначений період акти виконаних робіт по Договору Відповідачем в більшій частині підписані та повернуті. По неповерненим актам виконаних робіт мотивованої відмови від їх підписання або скарги на радіозаводи не отримано.

Відповідно до п.3.5. Договору роботи (послуги) Позивача вважаються виконаними в повному обсязі у разі забезпечення ЕМС РЕЗ та ВП, які належать Відповідача та при відсутності скарг Відповідача на радіозаводи, які не були опрацьовані Позивачем у відповідності до вимог нормативної документації, а також у разі виконання вимог нормативної документації у сфері РЧР. Скарги Відповідача на радіозаводи, які виникли з вини самого відповідача не є підставою вважати роботи не виконаними.

Виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім актом виконаних робіт. Друга Сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (п'яти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку коли, відповідач не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим. а роботи (послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті (п. 3.7. Договору).

Враховуючи вищевикладене, всі щомісячні акти виконаних робіт за листопад 2017 року - жовтень 2018 року вважаються узгодженими, а роботи (послуги) по Договору виконаними та такими, що підлягають оплаті.

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір про надання послуг.

Так, за статтею 901 ЦК України "за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором". Водночас у відповідності до статті 903 того ж Кодексу "якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором .

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими:

- "Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом" (частина 1);

- "Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором" (частина 2);

- "не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином" (частина 7).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши несплату вартості наданих позивачем послуг, порушив взяте на себе зобов'язання за договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання.

Так, в пункті 3.6. Договору сторони встановили: "... Починаючи з 26-го числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період...".

Відповідно до п.п. 2.5, 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України "боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Таким чином, Відповідач, порушивши грошове зобов'язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 36,40 грн річних за період з 26.01.2018 по 10.12.2018 та 104,99 грн інфляційних за період з січня по листопад 2018, розрахунок яких судом перевірений та він є правомірним (а.с.107-109).

Таким чином, позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача суми заборгованості в сумі 2 983,44 грн, з яких основна сума боргу - 2 521,20 грн, пеня - 320,85 грн, 3% річних - 36,40 грн, втрати від інфляції - 104,99 грн - є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до матеріалів справи, судові витрати складають 1 762,00 грн витрат по сплаті судового збору, які відповідно до ст. 129 ГПК України стягуються з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

у х в а л и в:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Етер" (01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, буд.5/1 літера "А", код ЄДРПОУ 22969500, інші реквізити суду не відомі) на користь Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (65059, м.Одеса, вул.Краснова, 14, к.33, код ЄДРПОУ 23211596, р/р № 26009465569 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, код 23211596) загальну суму заборгованості у розмірі 2 983,44 грн, з яких основна сума боргу - 2 521,20 грн , пеня - 320,85 грн , 3% річних - 36,40 грн , втрати від інфляції - 104,99 грн та 1 762,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення 18.02.2019 року

Суддя В.В.Литвинова