Постанова

від 18.02.2019 по справі 820/6667/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2019 року

Київ

справа №820/6667/17

адміністративне провадження №К/9901/54393/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя: - Бабаєв А.І.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 (колегыя суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді - Подобайло З.Г., Григорова А.М.)

у справі №820/6667/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕСЕНС ІТ

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕСЕНС ІТ (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ДФС) від 20.12.2017 та про визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення в діях Товариства порушення ст. 24 КЗпП України.

Позов мотивовано тим, що під час проведеної перевірки ДФС дійшла помилкового висновку про те, що Товариством визначено податкові зобов'язання за наслідками господарської діяльності з порушенням приписів Податкового Кодексу України. Крім того, відповідач безпідставно дійшов висновку про те, що при прийнятті на роботу працівників Товариством порушено вимоги КЗпП України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0006801316 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8 159, 47 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0006811316 про нарахування штрафних санкцій у сумі 510 грн. В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003911402 від 20.12.2017 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 709 750, 50 грн. та про визнання протиправними дій ДФС щодо визначення порушення ст. 24 КЗпП України відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 апеляційну скаргу ДФС залишено без задоволення та задоволено апеляційну скаргу Товариства. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003911402 скасовано та задоволено позов. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 залишено без змін.

Не погодившись з судовим рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову неправильно оцінивши докази, залучені то матеріалів справи та обставини справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу вважає постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2017 складено акт від 27.11.2017.

З урахуванням розгляду заперечень Товариства на акт перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

- п.138.8, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 375 619 грн.;

- п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 589 962 грн.;

- ст.24 КЗпП України, а саме - підприємством було допущено до роботи 6 працівників без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття таких працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- п.п. б п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого на користь платників податку і сум утриманих з них податку (форма №1ДФ) за 1, 2, 3, 4 квартали 2015 року; 1, 2, 3, 4 квартали 2016 року; 1, 2 квартали 2017 року подано з недостовірними відомостями, а саме з ознакою застосування податкової соціальної пільги до доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку у вигляді заробітної плати, які заяв на застосування пільги не надавали;

- ст.169, п.п. а , п.176.2 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 4311, 39 грн.

На цій підставі відповідачем 20.12.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 0003911402, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 709 750 грн. (основний платіж - 1 965 581 грн., штрафні санкції - 744 169, 50 грн.);

-№ 0006801316, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8 159, 47 грн. (основний платіж - 4 311, 39 грн., штрафні санкції - 3142, 19 грн., пеня - 705, 89 грн.);

-№ 0006811316, яким Товариству нараховано штрафні санкції у сумі 510 грн.

Судові рішення щодо відмови в задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006811316 про нарахування штрафних санкцій у сумі 510 грн. та про визнання протиправними дії ДФС щодо визначення порушення Товариством вимог ст. 24 КЗпП України не оскаржуються, відтак не є предметом касаційного перегляду.

Свої дії щодо прийняття податкового повідомлення-рішення № 0003911402, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 709 750 грн., ДФС обґрунтовує відсутністю у позивача належних доказів реального виконання укладених між Товариством та його контрагентами робіт.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

З огляду на приписи статей 14, 44, 138 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Матеріалами справи встановлено, що Товариством протягом 2014 року укладено однотипні договори про надання послуг у сфері інформаційних технологій з фізичними особами-підприємцями : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які одночасно були працівниками позивача.

Відповідно до умов вказаних договорів вищевказані особи зобов'язались надати Товариству послуги по проектуванню програмного забезпечення.

У якості доказів виконання умов договорів замовлення на виконання робіт та акти про надання послуг.

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, надавши належну оцінку доводам та запереченням наданих сторонами під час розгляду справи в суді та правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що залучені до справи докази не підтверджують реальності виконання укладених між Товариством та його працівниками, які фігурували у зазначених договорах у якості фізичних осіб-підприємців, договорів надання послуг та не спростовують висновків ДФС викладених в акті перевірки.

При цьому судом враховано, що надані позивачем документи, зокрема, акти надання послуг, не дають можливості визначитися ані з обсягом, ані зі змістом наданих послуг та що матеріали справи не містять жодних доказів використання виробленого виконавцями продукту в господарській діяльності Товариства.

З огляду на це, судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо неможливості розцінювати надані позивачем документи бухгалтерської звітності такими, що відповідно до приписів Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують реальність виконання господарської угоди та правильність визначення позивачем податкових зобов'язань.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що реальність виконання укладених господарських угод належним чином підтверджено вищенаведеними документами.

В порушення приписів статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не навів у своєму рішення які саме залучені до справи та досліджені під час її розгляду докази підтверджують реальне та фактичне виконання укладених між Товариством та його працівниками договорів та спростовують висновки з цього приводу контролюючого органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що судом апеляційної інстанції, внаслідок невірної оцінки матеріалів справи, скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006801316, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 8 159, 47 грн., то колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в цій частині враховуючи наступне.

ДФС обґрунтовує оскаржуване податкове повідомлення-рішення тим, що Товариством на протязі 2015, 2016 років, та у 1-2 кварталах 2017 року безпідставно надавалась податкова соціальна пільга працівникам ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 При цьому відповідач посилається на те, що заяви про надання вказаної пільги вищезгаданими працівниками було написано та подано Товариству до набрання чинності Податковим Кодексом України 2011 року, за формою, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2003 N461, який втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 N1023.

Судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що наведені під час розгляду справи в суді відповідачем доводи не підтверджують факт наявності в діях Товариства порушень приписів статті 169 Податкового Кодексу України щодо порядку надання працівникам податкових соціальних пільг.

В касаційній скарзі ДФС також не наведено правове обґрунтування неправильності застосування судами норм матеріального права при розгляді цієї часини позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 скасувати, залишивши в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер