Постанова

від 12.02.2019 по справі 415/7268/17

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/7268/17

Провадження № 22-ц/810/442/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Єрмакова Ю.В., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Сінько А.І.,

третьої особи ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3,

учасники справи: позивач - ОСОБА_4, відповідач - Лисичанська комунальна лікувально-профілактична установа Міська стоматологічна поліклініка м. Лисичанська,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_2

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 листопада 2018 року, ухваленого Лисичанським міським судом у складі: судді: Фастовця В.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи Міська стоматологічна поліклініка м. Лисичанська про зобов'язання до виконання наказу та прийняття на роботу,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що 04 вересня 2017 року вона з метою працевлаштування за своєю освітою лікар-стоматолог як внутрішньо переміщена особа звернулася до директора Комунальної установи Територіальне медичне об'єднання м. Лисичанськ ОСОБА_6, на що отримала відповідь про наявність вільної ставки лікаря терапевтичної стоматології в Лисичанській стоматологічній поліклініці, куди позивача може бути прийнято в якості лікаря-стажиста до терапевтичної стоматології з наступним проходженням курсів за спеціалізацією.

На підставі звернення позивача від 04.09.2017 року було видано наказ Комунальної установи Територіальне медичне об'єднання м. Лисичанськ (далі - КУ ТМО м. Лисичанськ) від 12.09.2017 року № 102 за підписом директора ОСОБА_6 про прийняття ОСОБА_4 на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології до відділення терапевтичної та хірургічної стоматології, оскільки при проведенні перевірки станом на 11.09.2017 року було встановлено наявність зайнятої сумісництвом 1,0 ставки лікаря-стоматолога-терапевта та станом на 09.10.2017 року вакантні посади 9 ставок лікарів стоматологів у відділенні терапевтичної та хірургічної стоматології.

В порушення п. 6.7 Статуту КУ Територіальне медичне об'єднання м. Лисичанськ про обов'язковість для всіх підрозділів та працівників лікувально-профілактичних установ, що входять до складу об'єднання, виданих директором наказів та розпоряджень, у відповідача позивачу було відмовлено у прийнятті на вакантну посаду з мотивів відсутності вакантної посади лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології.

Після повторного звернення позивача ОСОБА_4 до директора КУ ТМО м. Лисичанськ з приводу необґрунтованої відмови їй у працевлаштуванні, останній видав наказ прямої дії від 25.09.2017 року № 106/1, в якому зазначено про обов'язок головного бухгалтера внести зміни до штатного розпису відповідача, з 02 жовтня 2017 року ввести в відділення терапевтичної та хірургічної стоматології 1,0 ставку лікаря стажиста з терапевтичної стоматології та про зобов'язання прийняти на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології позивача ОСОБА_4, на що остання знов отримала відмову відповідача.

Оскільки вказані накази видані директором КУ ТМО м. Лисичанськ відповідно до п. 6.9.4 статуту та в межах своїх повноважень, вони є обов'язковими до виконання посадовими особами Лисичанської КЛПУ Міська стоматологічна поліклініка , які необґрунтовано та незаконно відмовляють позивачу у працевлаштуванні, тому з посиланням на вимоги ст. ст. 2, 2-1, 22 КЗпП України, ст. 18 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території просила зобов'язати головного лікаря Лисичанської КЛПУ Міська стоматологічна поліклініка виконати наказ № 102 директора КУ Територіальне медичне об'єднання м. Лисичанськ ОСОБА_6 від 12.09.2017 року та прийняти ОСОБА_4 на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології до відділення терапевтичної та хірургічної стоматології до Лисичанського КЛПУ Міська стоматологічна поліклініка .

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 02 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи Міська стоматологічна поліклініка м. Лисичанська, що розташована за адресою: 93100, м. Лисичанськ, проспект Перемоги, 56, ЄДРПОУ 01986807, про зобов'язання до виконання наказу та прийняття на роботу відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у зобов'язанні прийняти ОСОБА_4 на роботу, позивач подав апеляційну скаргу на рішення, вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, тому просить його скасувати в оскаржуваній частині та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання прийняти її на роботу.

На апеляційну скаргу позивача надійшов відзив відповідача та третьої особи ОСОБА_1, в якому міститься прохання у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, оскільки рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 листопада 2018 року є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, помилковими та не стосуються позовних вимог.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та пояснила, що після скасування в судовому порядку наказу № 102 про прийняття ОСОБА_4 на роботу, позивач внаслідок змін в процесуальному законодавстві не могла вже змінити підстави свого позову, всі уточнення щодо позову надавалися в ході дачі пояснень по справі, тому наполягає на безпідставності відмови позивачу у задоволенні її позову в частині відмови у прийнятті її на роботу.

Представник відповідача Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи Міська стоматологічна поліклініка ОСОБА_3 та третя особа головний лікар відповідача ОСОБА_1 заперечували проти задоволення скарги.

Позивач ОСОБА_4, повідомлена судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, що відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та ніким не оспорюється, що позивач ОСОБА_4 04 вересня 2017 р. звернулася до директора ТМО м. Лисичанська із заявою з приводу працевлаштування у відповідача на вільну ставку лікаря стоматолога-терапевта, оскільки їй в цьому було в усній формі відмовлено головним лікаремКЛПУ Міська стоматологічна поліклініка (а.с. 10).

Наказом № 102 від 12 вересня 2017 р. директора КУ ТМО м. Лисичанська виконувачу обов'язки головного лікаря відповідача було наказано прийняти на роботу позивача ОСОБА_4 на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології (а.с. 11-12).

15 вересня 2017 р. позивачка звернулася до відповідача із письмовою заявою про прийняття на роботу на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології, в чому їй було відмовлено за відсутності відповідної вакансії та запропоновано працевлаштування на інші вакансії за умови надання сертифікату лікаря-спеціаліста (а.с. 13).

Наказом № 106/1 від 25 вересня 2017 р. директора КУ ТМО м. Лисичанська головному лікарю відповідача ОСОБА_1 було наказано прийняти на роботу з 02 жовтня 2017 р. позивачку на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології (а.с. 16-17).

02 жовтня 2017 р. позивачка звернулася до відповідача із двома письмовими заявами про прийняття її на роботу на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології, в чому позивачу було відмовлено за відсутності відповідної вакансії та запропоновано працевлаштування на інші вакансії за умови надання сертифікату лікаря-спеціаліста (а.с.19, 27).

Рішенням Лисичанського міського суду від 05 березня 2018 р., залишеним без змін поставою апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2018 р., накази директора КУ ТМО м. Лисичанська № 102 від 12 вересня 2017 р. та № 106/1 від 25 вересня 2017 р. були визнанні незаконними та скасовані (а.с. 111-124).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу, суд мотивував своє рішення тим, що оскільки рішенням Лисичанського міського суду від 05 березня 2018 р., залишеним без змін постановою апеляційного суду Луганської області від 14 травня 2018 р., накази директора КУ ТМО м. Лисичанська № 102 від 12 вересня 2017 р. та № 106/1 від 25 вересня 2017 р. були визнані незаконними та скасовані, то з огляду на вимоги статті 82 ч. 4, 7 ЦПК України підстав для виконання наказу № 102 про прийняття ОСОБА_4 на роботу у відповідача немає.

Відмову позивачу у прийомі на роботу на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології суд вважав обґрунтованою, тому що в штатному розписі відповідача була відсутня посада, на яку бажала бути працевлаштованою позивачка, самостійне введення цієї посади 3-ю особою до штатного розпису є неможливим, а обов'язок 3-ї особи звернутися до директора КУ ТМО м. Лисичанськ з пропозицією внесення змін до штатного розпису у разі відповідного звернення про прийом на роботу у посадовій інструкції 3-ї особи не встановлений.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з огляду на таке.

Як частиною 3 статті 10, частиною 21 статті 11 ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-1У (чинній на час звернення позивача із позовом до суду), так і частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УШ визначені принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до яких кожна сторона має довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також обов'язок суду розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Межами перегляду справи є лише висновки суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання прийняти її на роботу.

Тому переглядаючи справу в наведеній частині, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд України в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду від 12.06.2009 року за № 5 визначає предмет позову як конкретну вимогу позивача, а підставу позову - як обставини, які обґрунтовують вимогу.

Отже, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який зазначав, що під підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК (ЗУ № 1618-1У) може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовані саме невиконанням головним лікарем Лисичанського КЛПУ Міська стоматологічна поліклініка наказу № 102 директора КУ ТМО м. Лисичанськ, виданого в межах повноважень останнього, про прийняття її на роботу на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології до відділення терапевтичної та хірургічної стоматології відповідача, що є порушенням її трудових прав та прав внутрішньо переміщеної особи щодо гарантування їх дотримання, оскільки згідно відповіді директора КУ ТМО в стоматологічному відділенні відповідача наявна вільна ставка лікаря терапевтичної стоматології.

Будь-якого іншого обґрунтування позову у спосіб, передбачений процесуальним законодавством, матеріали справи не містять.

Тому доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та незастосування норм матеріального права, що регулюють працевлаштування випускників вищих медичних закладів освіти, є такими, що не можуть бути взяті до уваги, оскільки позов не обґрунтовувався порушенням прав позивача як випускника вищого медичного закладу освіти на працевлаштування.

Слушним в цій частині є відзив на апеляційну скаргу відповідача та третьої особи, що доводи апеляційної скарги не стосуються позовних вимог.

Є помилковими посилання скаржника на незастосуванні судом до виниклих правовідносин сторін норм Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , оскільки вказаний закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до законодавства, а відмова ОСОБА_4 в прийнятті на роботу була пов'язана не з її статусом внутрішньо переміщеної особи, а з відсутністю вакансії, на яку вона претендувала.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 зводяться лише до прийняття її виключно на посаду лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології, то правильний також висновок суду про відмову їй у задоволенні позову з огляду на відсутність такої посади в штатному розписі відділення терапевтичної та хірургічної стоматології на 2017 р. (а.с. 98-99) та у тарифікаційному списку відповідача (а.с. 90-95) - як у самому відділені терапевтичної та хірургічної стоматології, так і у всій поліклініці взагалі.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказані висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки відповідачем протягом 2017 року неодноразово до штатного розпису вносилися зміни та лікарі направлялися на навчання з посади стажиста, яка утворювалась головним лікарем ОСОБА_1 при необхідності направлення лікаря-терапевта на відповідне навчання, не спростовують правильних висновків суду про необґрунтованість позову з огляду на таке.

Відповідно до Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1992 року № 195, до роботи на посадах лікарів і провізорів допускаються фахівці, що отримали спеціальну підготовку у вищих навчальних закладах відповідно до "Переліку...", затвердженого цим наказом, та звання лікаря-спеціаліста з конкретної спеціальності (для лікарів), провізора загального профілю (для фармацевтів) або мають сертифікат, який дає право обіймати посаду лікаря-спеціаліста (для фахівців з немедичною освітою).

Аналіз низки наказів МОЗ України ( Про подальше удосконалення атестації лікарів від 19 грудня 1997 року № 359 - п. 10 розділу 1; п. 1 Приміток до розділів 1, Лікарські посади наказ від 25 грудня 1992 року № 195, Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності від 17 березня 1997 року № 48) свідчить про певні випадки, за умови настання яких лікарі підлягають стажуванню.

Колегія суддів погоджує відзив на апеляційну скаргу відповідача та третьої особи в цій частині, оскільки посада лікаря-стажиста, таким чином, вводиться тимчасово і лише у передбачених законом випадках, після чого така особа направляється для проходження спеціалізації з наступною атестацією з присвоєнням звання спеціаліста з конкретної лікарської спеціальності, що дає право займатися лікарською діяльністю за вказаною спеціальністю.

Хоча скаржник і надає вказаним наказам МОЗ власне тлумачення, проте слушно зауважує, що направленню на спеціалізацію в інститути (факультети) удосконалення лікарів має передувати заміщення лікарської посади в закладах охорони здоров'я - інтерном (стажистом) з цієї спеціальності.

Матеріали справи містять диплом за напрямом Стоматологія і сертифікат за спеціальністю лікаря-стоматолога на ім'я позивача, які значаться в додатках до її заяви про прийняття на роботу у якості лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології.

Посади, які б відповідали освітньому рівню та спеціальності позивача, відповідно до наданих відповідачем штатних розписів, відсутні.

Тому висновки суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 про зобов'язання прийняти позивача на роботу у якості лікаря-стажиста з терапевтичної стоматології відділення терапевтичної та хірургічної стоматології є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Не стосуються предмету розглядуваної справи посилання скаржника на Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівня акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 291 від 19.08.1996 року, оскільки така спеціалізація (інтернатура) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора)-спеціаліста певного фаху, а в даному випадку йдеться про відмову у прийнятті на роботу позивача з підстави відсутності відповідної вакансії у відповідача.

Довід апеляційної скарги про обов'язок відповідача завершити підготовку лікаря-стоматолога ОСОБА_4 шляхом її стажування та працевлаштування на посаду лікаря-стоматолога з подальшим визначенням конкретної спеціалізації, у якій має потребу заклад охорони здоров'я, взагалі не є предметом розглядуваної справи. Такі вимоги позивачем не заявлялися і судом не розглядалися.

Посилання скаржника на неможливість зміни підстав позову у теперішній справі з огляду на зміни в процесуальному законодавстві та сплин відповідної стадії для вчинення таких дій, не можуть буті взяті до уваги, оскільки позивач не позбавлена права заявити позов з інших підстав.

Намагання представника позивача змінити підстави позову у своїх поясненнях не відповідають вимогам діючого ЦПК, оскільки заявами по суті справи є лише позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи (частина 2 статті 174 ЦПК України) - такі заяви суду не надано.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його зміни або скасування в оскаржуваній частині, тому необхідно апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 02 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 15 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: